Склад адміністративного правопорушення.

Поняття складу адміністративного правопорушен­ня. Вчення про склад правопорушення займає одне з цен­тральних місць в адміністративно-правовій науці і має ве­лике практичне значення. По-перше, воно сприяє вияв­ленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їхньому розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати правопорушення й обирати адекватні їм за­ходи впливу; по-третє, дозволяє зрозуміти закон, допома­гає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.

Так що ж таке склад проступку? Як він співвідноситься із самим правопорушенням?

Адміністративне правопорушення — це конкретне діян­ня (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у ре­альній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення — це абст­рактний опис діяння (події, факту, явища). Такий опис яв­ляє собою фіксацію в законі найбільш типових, що часті­ше за все зустрічаються, характерних ознак проступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного або мож­ливого діяння.

Реальність значно повніша, яскравіша, життєвіше, ніж його абстракція, тобто склад. Однак для висновку про те, є або ні якесь діяння проступком, його потрібно сполучи­ти, порівняти з цією абстракцією. "Накласти" абстрактний опис (склад) на конкретну подію. Якщо в реальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані в складі (абстракції)

Таким чином, під складом адміністративного правопо­рушення розуміється встановлена адміністративним зако­нодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктив­них і об'єктивних ознак) адміністративного правопору­шення як обставини, що виключає провадження у справах

Це рівнозначно ви­знанню того, що діяння без таких ознак не є проступком. Так, п. 1 ст. 247 КпАП (обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушен­ня) визначає, що провадження у справі про адміністратив­не правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адмініст­ративного правопорушення.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поді­ляються на: а) які мають юридичне значення (юридичне значущі); б) які не мають юридичного значення (юридич­не незначущі).

Види складів адміністративних правопорушень. Ви­вчення складів адміністративних правопорушень немож­ливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Найбільш вдалими реко­мендуються такі класифікації:

1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні і кваліфіковані.

2. Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матері­альні і формальні.

3. Залежно від суб'єкта проступку — на особисті і служ­бові (посадові).

4. Залежно від структури склади можуть бути однознач­ними й альтернативними.

5. За особливостями конструкції вони поділяються на описові і бланкетні (відсильні).

Коротко зупинимося на характеристиці кожного з пе­релічених видів складів адміністративних правопорушень.

Основні і кваліфікаційні склади. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюю­чи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засо­бів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому ви­никла аварійна обстановка (ст. 123). , ,ї: Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відріз­няються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення .проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповню­ють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності законодавець доповнює склад кваліфікую­чими ознаками. За їх наявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе покарання. Склади з такими ознаками називають квалі­фікованими.

Найчастіше в адміністративному праві зустрічаються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність (статті 130, 186³, 154, 181, 187 та ін.), наявність або можливість наста­ння шкідливих наслідків (статті 123, 126, 127, 128¹ та ін.), стан сп'яніння (ст. 127 та ін.), аварійна ситуація (статті 123, 127, 128¹ та ін.), залишення місця події (ст. 127), учи­нення діяння посадовою особою (статті 73, 74, 75, 76, 77, 208¹, 209, 195²), грубе порушення правил (статті 85 і 108),

Матеріальні і формальні склади. До матеріальних на­лежать склади, у яких: а) міститься така ознака, як наста­ння шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в результаті підпалу (ст. 77), дрібне розкрадання державного майна (ст. 51); описується дія, що обов'язково спричиняє шкоду.

До формальних (термін умовний) відносять склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних на­слідків. Наприклад, проживання за недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військовий комісаріат (статті 210), порушення правил в'їзду в прикордонну зону (ст. 202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).

Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (поса­дові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку — просто громадянин чи посадова особа (статті 86, 93, 96, 201). Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначено в ст. 14 КпАП, підлягають адміністративній від­повідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані зі недодержанням установлених правил, забезпечення ви­конання яких входить до їхніх службових обов'язків.

Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення має поділ складів на однозначні й альтернативні. Перших — більшість. У цих складах чітко й однозначно вказується ознака правопорушення. Наприклад, доведен­ня неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 180), порушен­ня водіями транспортних засобів правил проїзду залізнич­них переїздів (ст. 123), порушення правил адміністратив­ного нагляду (ст. 187), заняття проституцією (ст. 181'), торгівля з рук у невстановлених місцях (ст. 160).

У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступ­ком. При цьому проступком вважається вчинення як од­нієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприк­лад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за пору­шення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, збері­гання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особа­ми, відповідальними за дотримання цих правил.

Проступком буде і порушення тільки правил обліку або тільки правил збереження, і тільки правил використання розмножувальної техніки, і порушення всіх названих пра­вил разом. У цій статті ми зустрічаємося, крім того, з аль­тернативою предметів проступку: у ній йдеться про норми, що регламентують дії щодо поліграфічного устаткування, шрифтів, матриць.

Описові та банкетні (відсильні). Описові склади ціл­ком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адмі­ністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хулі­ганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробницт­ві (ст. 179), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), навмисне псування паспорта або втрата його через необачність (ст. 198).

Структура складу адміністративного правопору­шення. Правопорушення як подія, що сталася в реальній дійсності, є ніщо інше, як специфічна поведінка людини або групи людей.

Будь-яка поведінка, зокрема й протиправна, це резуль­тат взаємодії людської свідомості (уявлень про навколиш­ній світ і внутрішнього ставлення до подій, які тут відбува­ються) і людських діянь (учинків), що спрямовані на зов­нішні об'єкти (навколишнє середовище і суспільство). 0-гже, поведінка — це взаємозв'язок і взаємозалежність суб'єктивного (свідомості) і об'єктивного (вчинку, діян­ня). Виходячи з цього, у будь-якій поведінці, у тому числі й протиправній (правопорушенні), виділяють чотири чин­ники, які її утворюють: об'єкт, об'єктивний бік, суб'єкт, суб'єктивний бік. У зв'язку з цим і склад проступку конструюють як сукупність чотирьох аналогічних елементів.

Таким чином, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона складають структуру складу адмініст­ративного правопорушення. Зупинимося на характеристи­чні кожного з названих елементів.

Об'єкт — це те, на що спрямоване посягання. Об'єктом адміністративного проступку, як і будь-якого право­порушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому ї Називаються антигромадськими і забороняються, що за­подіюють шкоду існуючим суспільним відносинам. Ви­гнання останніх об'єктом правопорушення допомагає роз­крити соціальну суть адміністративного проступку, мо­ральний характер адміністративної відповідальності.

Законодавець забороняє курити у невстановлених міс­цях (статті 110, 115), управляти транспортом у нетверезому стані (ст. 130), організовувати азартні ігри (ст. 181), їздити в громадському транспорті без квитка (ст. 135), знищувати корисну для лісу фауну (ст. 76), мешкати без паспорта (ст. 197), ушкоджувати телефони-автомати (ст. 148) тощо, тому що такі дії заважають нормальному розвитку схвалю­ваних державою суспільних зв'язків.

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Об'єктивна сторона складу проступку — це зовніш­ній прояв суспільне небезпечного посягання на об'єкт, що і перебуває під охороною адміністративно-правових санк­цій. Відповідно до цього об'єктивну сторону складу адмі­ністративного правопорушення утворюють ознаки, що ха­рактеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це систе­ма передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.

У реальній дійсності вичленити в діяльності людини зовнішню і внутрішню сторони неможливо. Людська ді­яльність являє собою визначену психофізичну єдність. У вчинках людини, у її діяльності або бездіяльності завжди виявляється її психічний настрій, прагнення до досягнення поставленої мети. Спосіб думок, наміри людини, що не набули вираження поза нею, розглядатися як правопорушення не можуть.

Саме тому, забороняючи під страхом покарання ті або інші діяння, законодавець у першу чергу описує їх зовніш­ні прояви.

У науці кримінального права до обов'язкових ознак об'єктивної сторони часто включають громадську безпеку, протиправність, наслідки, причинний зв'язок. Але громадська безпека, а для проступків — громадська шкідливість і протиправність є інтегративними ознаками всього складу, і що виникають у результаті взаємодії всіх первинних ознак. Саме тому вони включаються в легальне визначення злочину.

Ознака діяння — провідна, головна ознака об'єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше — система еле­ментарних дій бо навіть певна діяльність.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяль­ність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки. Наприклад, крадіжка, безквитковий проїзд.

Складне діяння або складається з декількох самостій­них дій, або розтягнуте в часі, або споюється групою. Роз­різняють такі різновиди складних діянь, які караються в адміністративному порядку:

• з двома різними діями;

• які складаються з альтернативних дій;

• збірні;

• які тривають;

Правопорушенням із двома діями є таке, склад якого утворює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом дії, складу правопорушення в даному випадку не створює. Характерним прикладом та­кого правопорушення може бути дрібна спекуляція (ст. 157). Її склад утворить єдність скупки і перепродажу, тобто єдність двох самостійних дій. Відсутність у діянні скупки або перепродажу виключає визнання його адмі­ністративним правопорушенням.

Правопорушенням, що складається з альтернативних Дій, є таке, склад якого утворить учинення як однієї з першого може бути переданий командуванню для притягнення винного до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, адміністративному праву відомі загальні, спеціальні й особливі суб'єкти адміністративного правопо­рушення.

Аналіз чинного законодавства показує, що до особли­вих суб'єктів належать:

а) неповнолітні;

б) інваліди;

в) жінки, що мають дітей у віці до 12 років і вагітні;

г) військовослужбовці, призвані на збори військовозо­бов'язані; д) рядовий і начальницький склад органів внут­рішніх справ;

е) студенти й учні;

є) особи, на яких поши­рюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних по­ложень про дисципліну, що передбачають застосування дисциплінарних санкцій за адміністративні проступки;

ж) депутати;

з) іноземні громадяни;

й) особи, які повторно протягом року здійснили однорідне правопорушення, за яке вони вже піддавалися адміністративному стягненню;

і) осуджені за злочин.

Наявність особливих ознак може мати для суб'єкта такі юридичні наслідки:

по-перше, вони можуть бути обставинами, що пом'як­шують або обтяжують відповідальність;

по-друге, особливі суб'єкти не піддаються деяким стяг­ненням. Так, адміністративний арешт не може застосову­ватися до військових, неповнолітніх, вагітних жінок і жі­нок, що мають дітей у віці до 12 років, інвалідів 1 і 2 груп;

по-третє, цілий ряд суб'єктів з особливими ознаками за адміністративні проступки можуть бути піддані не адмі­ністративним, а дисциплінарним стягненням.

Та сама ознака може використовуватися як спеціальна (така, що має статус конструктивного або така, що квалі­фікує) і як особлива. Так, учинення правопорушення в стані сп'яніння ст. 35 КпАП називає серед обставин, що обтяжують відповідальність. Одночасно, стан сп'яніння є конструктивною ознакою складу, передбаченого ст. 130 КпАП.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопору­шення. Адміністративним правом визнається, що суб'єк­тивна сторона, як одна з обов'язкових ознак складу, поля­гає в психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигро­мадського діяння.

Вчинок людини завжди є результатом взаємодії його психічного стану, осмислення, вивчення, оцінки конкрет­них життєвих ситуацій і здійснюваних на підставі цього дій. Дії осудної особи знаходяться під контролем його сві­домості і волі. Іншими словами, осудна особа спочатку аналізує життєву ситуацію, моделює варіант свого вчинку, оцінює можливі його наслідки і, якщо вони відповідають її потребам, чинить конкретні, "схвалені" свідомістю дії. Потім настає самооцінка цих дій та їх наслідків, аналіз си­туації, що виникла, моделюється і відбувається черговий вчинок. Отже, психічне ставлення особи до вчиненого ді­яння, зокрема й до протиправного, — обов'язковий компонент свідомої життєдіяльності.

Необережне вчинення проступку може мати безпосе­реднє значення для кваліфікації правопорушення саме як адміністративного. Так, адміністративна відповідальність за ст. 104 КпАП (потрава посівів) настає лише при необе­режній формі провини (хоча стаття такої ознаки складу не містить), тому що при навмисній формі провини настає кримінальна відповідальність за ст. 159 КК.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення. Як така во­на присутня у текстах статей 42², 103¹, 132, 157, 160², 164³, 181², 185⁷ та ін.

Мета — це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, які повинні настати в результаті вчинення проступку. Як конструктив­на ознака складу мета називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння відбувається умисно.

У ряді статей КпАП ознака мети прямо не названа, але вона все одно присутня у складах таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), проституція (ст. 181¹), органі­зація азартних ігор (ст. 181) тощо. Щодо цього треба від­значити, що там, де є намір, обов'язково виникає питання про мету, хоча вона може бути і не включена до конструк­тивних ознак складу.