Поняття та основні риси адміністративного процесу. Принципи адміністративного процесу.

Юридичні процеси е різновидом соціальних, їх відрізняють наступні особливості:

1. Це свідома цілеспрямована діяльність.

2. Вона пов'язана з реалізацією владних повноважень суб'єктами публічної влади.

3. Вона запрограмована на досягнення певних юридичних результатів, спрямована на вирішення юридичних справ.

4. Попередні та кінцеві результати процесу закріпляються в офіційних документах.

5. Повна (або в основному) регламентація діяльності юридичними процесуальними нормами.

Адміністративний процес стоїть в одному ряду з тайми юридичними процесами, як кримінальний, цивільний, законодавчий, бюджетний. З одного боку, він с видом юридичного процесу, а з іншого - це вид управлінської (виконавчої) діяльності, якому притаманні наступні особливості (риси):

- він є різновидом владної діяльності певної категорії суб'єктів державної влади (насамперед виконавчої влади, також суддів, прокурорів та ін.);

- він спрямований на вирішення певних управлінських справ, досяг­нення юридичних результатів;

- він врегульований нормами адміністративно-процесуального права (процесуальними нормами), за допомогою яких реалізуються матеріальні норми;

- адміністративно-процесуальними нормами регулюються процедурні відносини в інших правових галузях (фінансове, земельне, водне, екологічне);

- реалізується не тільки в рамках правосуддя як кримінальний та цивільний процес;

- він завжди виступає як специфічна юридична форма виконавчої та розпорядчої діяльності.

Розглянувши ці риси, можна сформулювати визначення “адміністративного процесу”.

І так, адміністративний процес – це різновид юридичного процесу. Врегульований адміністративно-процесуальними нормами порядок розгляду органами державною управління, уповноваженими посадовими особами інших державних, а також громадських структур адміністративних справ, які виникають підчас виконавчо-розпорядчої діяльності.

Здійснення адміністративного процесу базується на певних принципах:

(це перш за все вже відомі Вам конституційні принципи):

1. принцип верховенства прав (ст. 8 Конституція закріплює його);

2. рівність конституційних прав і свобод громадян України (ст. 24 Конституції);

3. охорона інтересів держави і особи;

4. об'єктивність (встановлення істини у справі, виявлення усіх фактів, відповідність матеріалів фактичним обставинам);

5. офіційність (публічність) адміністративного процесу та його доступності громадянам (процес ведеться від імені держави та за її рахунок);

6. гласність;

7. національна мова;

8. швидкість та економічність;

9. самостійність та незалежність в прийнятті рішення;

10. відповідальність за порушення процесу.

2. Особливості адміністративно-процесуальних норм і відносин. Суб’єкти адміністративного процесу.

Адміністративно-процесуальні норми тісно пов'язані з нормами матеріального права, так як є правовим інструментом реалізації цих норм. Процесуальні норми мають прикладний характер і разом з тим самостійний предмет регулювання - суспільні відносини, що складаються під час розв'язання індивідуальних справ у сфері управління.

Адміністративно-процесуальна норма - встановлене або санкціонована державою обов'язкове правило поведінки, що регламентує порядок здійснення організаційних відносин під час застосування норм адміністративно-матеріального права.

В результаті застосування вказаних норм виникають, змінюються або припиняються адміністративно-процесуальні відносини. Для виникнення таких відносин необхідні наступні передумови:

· наявність матеріальної і відповідних їй процесуальних норм права,

· юридичний факт (реальні адміністративно-правові відносини);

· наявність адміністративно-процесуальної правоздатності (для дієздатного громадянина).

Специфіка адміністративно-процесуальних відносин.

1. Ці відносини складуються в сфері управління при здійсненні виконавчої та розпорядчої діяльності, тому однією з сторін тут завжди є орган держави (посадова особа), що має відповідні державно-владні повноваження.

2. Зазначені відносини виникають на базі адміністративно-матеріальних норм інших правових галузей, що регулюють відносини державного управління (фінансового, земельного, водного, екологічного та ін.).

3. Сторона, що представляє державу у деяких адміністративно-правових відносинах може одночасно виступати у якості сторони процесу і правомочного органу розглядати конкретну справу (розгляд ОВС справ про адміністративні правопорушення).

Змістом адміністративно-правових відносин є сукупність повноважень і використовуючих ними обов’язків учасників процесу. Ці повноваження та обов’язки передбачені конкретною адміністративно-процесуальною нормою.

Адміністративно-процесуальні норми можна класифікувати по видам адміністративних проваджень, що регулюються ними:

· які визначають порядок розгляду пропозицій та заяв громадян, дер­жавних і громадських організацій;

· які регламентують адміністративний порядок розгляду господарчих спорів (арбітражний процес);

· які визначають порядок розгляду скарг на дії органів управління та їх посадових осіб;

· які регулюють порядок застосування заходів адміністративного стягнення (примусу),

· які регламентують порядок притягнення посадових осіб державного апарату та інших державних службовців до дисциплінарної відпові­дальності;

· які визначають адміністративний порядок розгляду справ про від­шкодування матеріальної шкоди.

Учасниками адміністративного процесу е державні органи управління, суди, органи прокуратури, уповноважені посадові особи, громадські органі­зації, їх посадові особи, особливу групу учасників адміністративного процесу складають громадяни.

Правове положення суб'єктів адміністративного процесу визначається наступними моментами:

1. сторона в процесі, може захищати свій законний інтерес, своє право, що ставиться під сумнів або порушується іншою стороною процесу;

2. учасники процесу можуть виступати як свідки, експерти, очевидці, перекладачі, адвокати, потерпілі.

Суб'єктів адміністративного процесу можна поділити на три групи:

* державні органи (посадові особи);

* громадські організації і органи громадської діяльності;

* громадяни. Особи без громадянства та іноземці.

Державні органи можуть виступати у процесі у двох якостях:

1. як інстанція, що розглядає справу (наприклад, санітарний інспектор);

2. як звичайна сторона адміністративного процесу (наприклад, посадова особа, дії якої оскаржують ся у вищій державний орган або у суд).

Громадські організації та їх посадові особи:

1. як суб'єкти адміністративно-процесуальних відносин при розгляді скарг надії органів державного управління;

2. як сторона даних процесуальних відносин;

3. як органи, що розглядають справу (наприклад, область соціального страхування, охорона праці та інше).

Громадяни (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) правове положення цих суб'єктів визначається їх адміністративно-процесуальною правоздатністю та адміністративно-процесуальною дієздатністю.

3. Адміністративне провадження.

В сфері державного управління можна зустріти різноманітні адміністративні провадження, сукупність яких складає загальне поняття “адміністративний процес”.

В адміністративно-правовій науці виділяють такі основні види адміністративних проваджень:

- опрацювання та прийняття нормативних актів;

- провадження у скаргах та інших зверненнях громадян;

- у застосуванні заходів адміністративного примусу;

- у справах про адміністративні правопорушення;

- у застосуванні дисциплінарних стягнень;

- реєстраційно-дозвільне провадження;

- діловодство;

- провадження у земельних, пенсійних, фінансово-бюджетних, податкових справах та інші.

Управлінські процедури, як бачимо, поширюються не тільки на відносини, що регулюються нормами адміністративного права, а й на відносини, що регулюються нормами інших галузей, але реалізуються через державно-управлінську діяльність: земельні і фінансові, житлові й транспортні, природоохоронні і будівельні, лісові, водні, трудові та пенсійні, інші правовідносини. Своїх процесуальних норм вони не мають, тому процесуальне “обслуговування” цих матеріальних приписів відбувається за допомогою норм адміністративно-процесуального права.

Адміністративний процес за кількістю норм, що його складають тобто за змістом є самий об'ємний з юридичних процесів. За змістом адміністратив­ний процес можна поділити натри частини:

1. Процес адміністративної правотворчості.

2. Правонадільчий (оперативно-розпорядчий) процес.

3. Адміністративно-юрисдикційний процес.

Конкретизуючи зміст справ, що вирішуються виконавчою владою, вра­ховуючи суб'єктів діяльності; кожну з трьох названих різновидів адміністра­тивного процесу можна розбити на більш дрібні частини - провадження.

Адміністративне провадження, будучи складовою частиною адміністративного процесу, відрізняється від інших видів юридичного провадження, головним чином, змістом справ, що вирішуються, про що прямо говориться у його назві.

Так в правонадільчому адміністративному процесі виділяються провадження:

- По комплектації особового складу (призив на військову службу, при­йом у ВУЗи та інше).

- По приватизації державного та муніципального майна.

- Заохочуючі.

- Розподільчі провадження.

- Дозвільні провадження.

В адміністративно-юрисдикційному процесі об'єднані провадження:

1. по скаргам та заявам громадян;

2. у справах про адміністративні правопорушення;

3. по застосуванню заходів адміністративного припинення (примусове лікування та інше);

4. дисциплінарне.

З адміністративним провадженням тісно пов'язані поняті. Адміністративна юрисдикція - вид правоохоронної діяльності, яка охоплює розгляд справ про адміністративні правопорушення і прийняття рішення у встановленому законом порядку.

Поділ адміністративного процес па провадження детермінує формування інститутів адміністративно-процесуального права. Можна назвати інститути дисциплінарного, приватизаційного провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Для процесів характерна стадійність. Загальними для адміністративного процесу є наступні стадії:

1. аналіз ситуації (у різних провадженнях вона може називатися по-різному: адміністративне розслідування, перевірка скарги, обговорення правового акту), під час якого збирається, вивчається інформація про фактичний стан речей, про реальні факти, про існуючи проблеми. Ця інформація фіксується на матеріальних носіях у вигляді протоколів, довідок, схем, звітів та ін. і покладається в основу управлінських рішень;

2. прийняття рішення (наказу, постанови, інструкції) у якому фіксується воля суб'єкту влади. Рішення - свідомо-вольовий акт вибору однієї з існуючих можливостей. У ньому міститься імперативна, нова інформація, утворена суб'єктом влади. Будучи адміністративним актом воно, як правило. Носить обов'язковий характер: зобов'язує, забороняє, уповноважує, позбавляє, припиняє;

3. виконання рішення. Рішення - це, як правило, ідеальна модель майбутнього, інформація про те, що повинно бути. Велике значення має матеріалізація приписів, перетворення їх в реальні дії, права, відносини, процеси, блага. В правотворчих процесах завершальною є стадія обнародування акта, доведення його до відома.