Переваги та вади опитування

Перевага анкетування полягає в тому, що воно є порівняно економічним методом збору даних і дає можливість аналізувати й обробляти їх за допомогою математичної статистики (див. таблицю 6.2). Цей метод наукового дослідження особливо ефективний при масових опитуваннях.

Для дослідника-початківця дуже важливо знати методику організації проведення анкетного опитування серед учнів. У цьому можуть допомогти різні методичні поради досвідчених науковців (зразок інструкції для проведення анкетування див. Додаток 4).

Істотне значення в науковому вивченні педагогічних явищ має метод дослідної бесіди. Спеціально організовані, добре підготовлені цілеспрямовані бесіди з педагогами, батьками, учнями, часто допомагають зібрати такі дані, які можуть залишитися поза увагою при застосуванні інших методів.

Характер, зміст і система кожної бесіди визначаються темою та конкретними завданнями. Бесіди можуть бути індивідуальними і груповими, коли треба - постійними та присвяченими якомусь одному питанню чи низці питань, пов'язаних із темою дослідження.

При проведенні бесіди дуже важливо враховувати різні об'єктивні та суб'єктивні умови, що впливають тією чи іншою мірою на характер відповідей. Запитання можуть бути різними, проте обов'язково зрозумілими, чіткими, не складними в формулюваннях. Матеріал бесіди фіксується, як правило, після її проведення, а іноді, коли є на це згода досліджуваних, розмова записується на магнітофонну плівку.

Метод інтерв'ю. Це ретельно розроблений і технічно оснащений метод бесід з чіткою метою, яка випливає з певних завдань дослідження. Цей метод використовується тільки тоді, коли дослідник упевнений у тому, що відповіді респондента будуть об'єктивними. Це можна пояснити тим, що інтерв'ю не передбачає запитань-уточнень, які можна ставити під час бесіди.

Наведемо приклад інтерв'ю, мета якого вивчення стану трудового виховання школярів у сім'ї. В цьому випадку батькам можна поставити такі запитання:

1. Які постійні трудові обов'язки мали ваші діти вдома в різні періоди їх життя?

2. Які заохочення ви застосовували, виховуючи у своїх дітей
любов до праці?

3. Як витрачалися гроші, зароблені вашими дітьми на
сільськогосподарських роботах?

4. Чи може щоденна домашня робота виконуватися дітьми з
зацікавленістю й задоволенням?

5. Що можна зробити сім"ї та школі спільно, щоб виховати у
школярів інтерес до праці?

Аналіз зібраного за допомогою такого інтерв'ю матеріалу допоможе досліднику з'ясувати мотиви поведінки й діяльності учнів,

знайти ефективніші прийоми використання різних засобів їх трудового іі морального виховання.

Метод рейтингу - метод оцінки тих чи інших показників діяльності компетентними суддями (експертами). Варто зауважити, що до підбору експертів висуваються певні вимоги, а саме:

компетентність;

креативність - здатність розв'язувати творчі завдання;

позитивне ставлення до експертизи;

несхильність до конформізму, тобто надмірного наслідування

авторитетів у науці, наукова об'єктивність;

аналітичність і широта мислення;

конструктивність мислення;

самокритичність.

Не завжди вдається знайти експертів, які б повною мірою задовольняли весь цей широкий спектр вимог. Проте прагнення до цього неодмінно сприяє підвищенню якості експертизи.

Рейтинг є основою для побудови найрізноманітніших шкал оцінок. Його використовують при оцінюванні популярності окремих учнів і значущості їх моральних якостей, престижності професій тощо. Наприклад: "Укажіть за порядком, кому б Ви довірили серйозну справу передусім, другому за чергою, третьому тощо?".

Метод узагальнених незалежних характеристик розроблений російським психологом К.Платановим. Він передбачає узагальнення відомостей про учнів, отриманих з різних джерел (учителі, батьки, особи, що спостерігали за учнями у важливих для дослідника ситуаціях, однолітки, друзі), порівняння цих відомостей, їх осмислення.

При зіставленні незалежних характеристик треба зважати на ймовірність існування розбіжностей в оцінках, що можуть бути зумовлені суб'єктивністю, поспішністю, непрофесійністю суджень "експертів". В такому разі з'ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх. Різновидом даного методу є педагогічний консиліум.

Педагогічний консиліум це проведене під керівництвом педагога-експериментатора чи класного керівника колективне обговорення характеристик учнів усіма вчителями, які працюють у цьому класі, а при потребі з батьками, шкільним лікарем, вихователем групи продовженого дня тощо. Мета цього зібрання -заслухати й обговорити різні погляди про характер тих чи інших учнівських рис, виявити рівень їх сформованості (високий, середній, низький), обговорити можливі причини виникнення вад і, в підсумку,

передбачити належні колективні заходи індивідуального підходу д( кожного учня для виправлення виявлених вад у його вихованості освіченості та розвитку.

Педагогічний консиліум порівнює думки педагогів, спонукає аргументовано обгрунтувати позитивне й негативне у вихованост особистості, дає можливість колективно оцінювати головні причини! виявлених явищ. У цьому полягає його велике значення для підвищення ефективності результатів педагогічного експерименту.' Використання цього методу дослідження допомагає дослідникові скласти об'єктивнішу характеристику учня.

Соціометрія. Соціометрія галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрішньогрупових симпатіях і антипатіях. Запровадив її американський соціальний психолог і педіатр Жакон Мореон (1892-1974 рр.), маючи на меті не лише вивчення, .а й допомогу у вирішенні проблем у групі. Сучасна Соціометрія найчастіше використовує два методи - анкетування та опитування, розроблених так, щоб навіть на підставі анонімних відповідей можна було скласти соціоматрицю, яка б відображала особливості взаємостосунків (симпатії, антипатії) у групі.

Соціометричне опитування суттєво відрізняється від інших видів соціологічного опитування передусім тим, що об'єктом його вивчення є не характеристика респондента, а характеристика взаємин між респондентами.

Цей метод застосовують для дослідження міжособитісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу вивчити особливості неформальних (неофіційних) стосунків, отримуючи соціологічну інформацію, яку іншим способом дістати майже неможливо. Грамотне його використання є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування та розвиток груп, досягнення очікуваних результатів у формуванні колективів, підвищення ефективності їх діяльності.

Процедурне Соціометрія є поєднанням методики опитування й алгоритмів для спеціальної математичної обробки первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі таких процедур: вибір (бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом); відхилення (небажання співпрацювати з іншими); нехтування (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).

Запитання соціометричної анкети містять так званий соціометричний критерій. Вербально його формулюють так: "Кого б

Ііи обрали?", "Чиїй думці Ви віддаєте перевагу в ситуації?", "Хто •.умів би Вас переконати?" та ін. Соціометричний критерій має: налаштовувати учасника дослідження на вибір або відхилення іншого учасника групи; бути зрозумілим і цікавим для учасників дослідження; містити в собі пропозиції щодо вибору або відхилення, які повинні формувати в учасників групи позитивний емоційно-психологічний ефект; не допускати обмежень щодо вибору одних і відхилення інших учасників групи.

Соціометричні критерії поділяються на два основні класи:

1) комунікативні критерії (соціометричні тести) використовують
для опису, виміру реальних або уявних взаємин у групі,
з'ясування ставлення кожного члена групи до його оточення.
("Кого б Ви запросили на День народження?");

2) гностичні критерії (тести соціальної перцепції); (лат.
„регсерп'оп" сприймання), спрямовані на відображення
уявлень людини про своє місце й роль у запропонованій грі та
про те, хто саме може її обрати для вирішення конкретного
завдання, а хто - відхилити. ("Хто з Вашого класу, на Вашу
думку, хотів би запросити Вас на День народження?").

В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але є й заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.

У соціометрії поширені дихотомічні (грец. „сііспоіотіа" - „поділ на дві частини") критерії, які дають можливість точніше з'ясувати взаємини у групі. Наприклад: "Кого з учнів вашого класу Ви запросили б на День народження (позитивна частина критерію), а кого б ні?" (заперечна частина критерію).

У процесі соціометричного дослідження складають соціограму -графічне відтворення результатів математичної обробки даних, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно відображає взаємні симпатії й антипатії, наявність соціометричних "зірок" (осіб, яких обирає більшість опитуваних), "паріїв" (осіб, від яких усі відвертаються) та проміжні ланки між цими полюсами. Вона дає можливість побачити структуру взаємин у групі, робити припущення щодо стилів лідерства, ступеня організованості групи загалом.

Соціометрію використовують разом з іншими методами, оскільки вона не розкриває сутності взаємин у групі, а лише відображає їх загальну характеристику.

Методи експертних оцінок використовуються для отримання змінних емпіричних даних. Для цього проводиться опитування

спеціально підібраної групи експертів (5-7 осіб) з метою вивчення значень певних змінних величин, потрібних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу -- посади, наукового ступеня, стажу роботи та інше.

6.4. Тестування

Тестом - за прямим значення англійського слова „Іезі" - можна назвати будь-яку пробу, будь-яке дослідження. У такому широкому розумінні поняття "тест" використовується в техніці, біології, медицині та хімії. У психолого-педагогічних дослідженнях тестом здебільшого називають нормовані за часом виконання і складністю набори завдань, що використовуються для порівняльного вивчення групових та індивідуальних особливостей. Це методи діагностики зі застосуванням стандартизованих запитань і завдань, що мають певну шкалу оцінок.

Тести широко використовуються у практичній психології. Саме в цій галузі були розроблені методичні критерії їх побудови, використання, перевірки й обробки. Ці критерії з певними застереженнями можна визнати як обов'язкові й для тестів педагогічних. За їх допомогою порівнюються знання як окремих учнів так і класів. Тест є вимірювальним засобом, тому він повинен задовольняти чітким і зрозумілим методичним вимогам. Випадково підібрані набори завдань тестом назвати не можна.

При тестуванні відбувається порівняння учнів або груп учнів, тому потрібно користуватися певною одиницею виміру. Найчастіше результати виконання тесту порівнюють за числом виконаних завдань за певний встановлений час. За одиницю виміру в такому разі береться час виконання одного завдання. Отже, дослідник порівнює свої досліджувані об'єкти за числом виконаних завдань за певний проміжок часу. Тому першочергового значення набуває проблема вибору завдань рівної складності. Щоб вирішити цю проблему, треба проводити попередні багаторазові проби тесту в спеціальних групах і. після їх аналізу й обробки, вносити зміни.

Разом з тим, тести не можуть уважатися універсальним засобом педагогічного контролю в школі, навіть у рамках контролю за успішністю учнів, тому що кожне завдання тесту й увесь тест складається з однорідних завдань, направлених на виявлення обмеженого комплексу ознак засвоєння та розуміння. Адже, чим менше ознак входить у комплекс тесту, тим зрозуміліша можлива інтерпретація результатів і тим краще тест викопує свою функцію.

І іайкраще, якщо одне завдання виявляє лише якусь одну ознаку, а всі завдання загалом відповідають певній меті: вимірювати тільки те, що потрібно знати про учня дослідникові.

Проте метод тестування має певні межі використання. Є дуже складні і багатопланові характеристики навчання учня - в такому разі Іестові методики не можуть бути застосовані. Наприклад, сьогодні ще не розроблено тестовий еквівалент для вивчення того, що можна було Г> назвати загальною підготовленістю чи освіченістю учня. Багато вчителів і методистів надають великого значення саме цій характеристиці. Але тести можуть виявляти тільки окремі складові цього комплексного явища.

За функціональною ознакою (призначення тестів щодо предмета дослідження) розрізняють:

тести інтелекту методики психологічної діагностики,

призначені для виявлення розумового потенціалу індивіду; тести креативності - сукупність методик для вивчення та оцінювання творчих здібностей особистості (креативності); тести досягнень - методики, за допомогою яких визначають ступені розвитку конкретних знань, умінь, навичок особистості; тести особистісні - методики психодіагностики, за допомогою яких визначають різні риси особистості та її характеристики: уподобання, цінності, ставлення до людей; емоційні та мотиваційні ознаки; типові моделі поведінки;

проективні тести - методики, скеровані на виявлення певних психічних ознак людини. Вони передбачають застосування стимулів, реагуючи на які людина виявляє найхарактерніші свої риси. Для цього досліджуваній особі пропонують витлумачити події, відновити ціле за деталями, надати сенс неоформленому матеріалу, створити оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

У педагогічних дослідженнях, зокрема, з проблем виховання найчастіше використовуються особистісні тести. Найважливішою характеристикою таких тестів є їх спрямованість на виявлення поведінки, типової для даного індивіда.

Відомо, що і тести успішності, і тести здібностей вимагають від досліджуваного продемонструвати "максимальне виконання", тобто знайти "найкраще вирішення" та якнайшвидше виконати завдання тощо. При цьому, тестові оцінки перебувають у прямій залежності від цих показників. У особистісних же тестах такі вимоги здебільшого не ставляться - тут увага досліджуваного зосереджена на щирому, правдивому викладенні фактів, чіткому виконанні вказівок тощо.

Інша суттєва ознака особистісних тестів полягає в тому, що ї справжнє призначення, як правило, для досліджуваних невідома Такими є, зокрема, деякі тести з вивчення взаємостосунків, методик( для оцінки правдивості, доброти, схильності особи до співробітництв; тощо.

Одним зі специфічних показників, що використовується я особистісних тестах, є показник кількості повторень якості, яка спостерігається у досліджуваного. Якщо, наприклад, тест складаєтьсі з ЗО завдань, то таких можливостей може бути ЗО. За числом використаних можливостей і визначається ступінь вираженості у досліджуваного певної якості. При цьому, передбачається, що всі завдання тесту характеризують однакові можливості досліджуваного. ! Другим показником особистісних тестів є діапазон, широта вияву певної особистісної якості, наприклад: у змісті тесту для вимірювання, комунікабельності, досліджуваному можуть бути запропоновані запитання про його поведінку у 20 різних ситуаціях, кожна з яких, на думку автора тесту, спонукає до тих чи інших виявів даної якості. Такі запитання можуть стосуватися, зокрема, участі у громадських заходах школи, відвідування вечорів, зустрічей з однокласниками поза школою тощо.

Ще один показник, який використовується в особистісних тестах, - інтенсивність виявлення певної якості. Так, у деяких тестах оцінки' ставлення до того чи іншого судження досліджуваний сам визначає та фіксує ступінь вираженості досліджуваної ознаки, вибираючи з таких І п'яти можливих варіантів відповіді: повністю згодний, згодний, не І маю визначеної думки, не згодний і зовсім не згодний.

У багатьох особистісних тестах одночасно використовуються два чи навіть три різні показники, що, звичайно, суттєво підвищує якість тестування.

Як і всі інші методи педагогічного дослідження, тест має і переваги і певні вади. При правильному й умілому використанні він І може дати педагогу багато важливої додаткової інформації, яку не можна отримати іншим способом.

Перевагою тесту є те, що всі пропоновані в ньому завдання і попередньо глибоко продумані й експериментальне перевірені, вони в своїй сукупності за короткі терміни та у стислій формі розкривають для дослідника ті ознаки учня, які його цікавлять. У цьому розумінні тест має перевагу перед іншими методами перевірки знань або розуміння викладеного матеріалу.

Іншою, ще важливішою перевагою тесту є його об'єктивність. Відомо, що вчитель , оцінюючи знання учнів або їх ос їбистісні

лрактеристики вносить певну частку суб'єктивізму. Часто оцінка и'Іптеля більше характеризує самого учня, а не окрему його роботу, І ому тест, який проводиться при дотриманні певних умов, дає значно "ільше впевненості в об'єктивності здобутої про учня інформації.

Є такі області знань, в яких саме тести є найприйнятнішими методами досліджень. Це, насамперед, порівняння ефективності нпкладання за допомогою різних методик навчальних предметів. І'сети можуть бути використані і при потребі порівняння оцінок засвоєння певних знань у школах різних районів тощо.

Дослідник, який уперше використовує тести у своїй роботі, має, передовсім, вирішити такі найголовніші завдання, як: розробка самого тесту; досягнення його достатньої надійності; отримання задовільної валідності тесту.

Науково обгрунтований тест це метод, що відповідає

встановленим стандартам надійності та валідності. У вимогах перевірки тесту на надійність та валідність реалізується важлива ідея методологічного характеру - до істинного знання веде лише істинний метод. Таким чином, якість педагогічної інформації залежить від якості використовуваних для цього методів педагогічної діагностики.

Тест не може вважатися завершеним, якаю він не отримав задовільної оцінки з надійності. Суть поняття надійності тесту полягає в тому, що тест має бути однорідним. Це означає, що певна мого частина має давати такий самий результат вимірювань, що й інші частини тесту.

Валідність характеризує ступінь відповідності тесту своєму призначенню. Прикладом може бути тест, що виявляє знання з фізики за перше півріччя учнів восьмого класу (зрозуміло, що він не може використовуватися для перевірки знань учнів інших класів).

Валідністю такого тесту є його показник, який свідчить про те, що тест дійсно виявляє знання з фізики, і до того ж лише в тому обсязі, який указаний авторами.

При визначенні надійності все необхідне та достатнє дослідник має у самому тесті: він порівнює результативність однієї частини завдань (наприклад, з парними порядковими номерами) з результативністю іншої (з непарними номерами), поділивши таким чином тест на дві частини та провівши тестування за кожною з них з інтервалом 40-50 днів. Але для встановлення валідності цього недостатньо. Валідність може бути визначена тільки при порівнянні результатів, отриманих за тестом з якимось критерієм, якоюсь одинице',), що перебуває поза тестом -- її називають зовнішнім

!09

критерієм. Його вибір - одне з найскладніших завдань для вчителя. Якщо автор (учитель) повністю впевнений, що тест дійсно виявляє ті характеристики, для чого він призначений, то він має це перевірити за допомогою оцінювання висококваліфікованими експертами. Експертна група, яка складається з досвідчених учителів і методистів, перевіряє тест за відповідними вимогами та робить висновки про його надійність і валідність. Практика підтверджує, що тест з низькою надійністю не може бути тестом високої валідності. Низька надійність говорить про ге, що вимірювальний засіб (інструмент) є неправильним.

Як правило, вчитель-дослідник у своїй практичній діяльності найчастіше використовує тести, що пройшли дослідне випробовування та є рекомендованими для вивчення тієї чи іншої якості особистості учня.

6.5. Методи вивчення продуктів діяльності

Методи вивчення продуктів діяльності це група методів дослідження, за яких використовують систему процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини. Методи цієї групи розрізняються за особливістю предмету пізнання. До них належать: аналіз особистих документів; аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації; аналіз продуктів діяльності.

Аналіз особистих документів (листів, фотокарток, щоденників, автобіографій, особових справ, зошитів) дає матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості та її ставлення до навчання, оцінки рівня засвоєння знань і сформованість умінь та навичок.

Аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації (записів розмов, дискусій, нарад; статутів, наказів, оголошень, розпоряджень, законів, правил, газет, радіо, телепередач, реклами) застосовується для вивчення соціальних процесів, явищ та їх впливу на особистість і стан навчально-виховної роботи в школі.

Аналіз продуктів діяльності (творчих. професійних, поведінкових, суспільних тощо) як метод психолого-педагогічного дослідження широко використовується в дослідницькій, прикладній діяльності педагогів і психологів. Ефективність цього методу залежить від уміння дослідника знаходити в документах навчально-виховного закладу та матеріалах діяльності вихованці головне, характерне, глибоко аналізувати його, бачити за ни>\' реальні факти в діях педагогів і учнів.

У педагогічному дослідженні зазначені методи мають конкретніше спрямування на вивчення продуктів діяльності саме учнів. Серед них можна назвати такі: метод вивчення й аналізу системи учнівських робіт (письмових і лабораторно-практичних); метод лабораторних робіт контрольного характеру; метод вивчення окремих учнівських робіт і шкільної документації.

Зокрема, за останні роки широкого поширення набув метод навченая й аналізу системи учнівських робіт (письмових ї Іабораторно-практичних). Його ефективність залежить від виконання певних вимог, а саме:

1. Перевірка повинна: 1) давати інформацію про всі основні
елементи підготовленості учнів: знання фактичного матеріалу,
спеціальні вміння й навички навчальної праці та пізнавальної
діяльності; 2) давати такий обсяг інформації, щоб можна було робити
об'єктивні висновки про підготовленість учнів.

2. Важливо застосовувати методи, що забезпечують прийнятний
ступінь надійності інформації про ті чи інші аспекти підготовленості
школярів.

3. Застосовувані методи повинні давати інформацію оперативно, з
оптимальною частотою і бажано в ті моменти, коли ще можна
вплинути на процес навчання.

4. Потрібно застосовувати методи, що забезпечують отримання
різнобічних відомостей як про окремих школярів, так і про
підготовленість усього класу, а також про типові сильні та слабкі їх
сторони це дозволить здійснювати індивідуальний підхід і
вдосконалювати загальні засоби процесу навчання.

5. Завдання контрольних робіт повинні задовольняти такі вимоги:
1) включати запитання найскладніші та найважчі для засвоєння і разом
з тим актуальні для подальших етапів навчання; 2) виконання всієї
сукупності завдань має дати матеріал для побудови цілісного уявлення
про особливості розумової діяльності учня, основну увагу варто
приділяти перевірці вміння школярів виокремлювати головне, істотне
в навчальному матеріалі, а також ступеням розвитку вміння школярів
мислити самостійно; 3) їх виконання має свідчити про сформованість
найбільш універсальних і інтегрованих прийомів навчальної праці, що
о: актуальними для основних етапів навчання.

Важливе місце в системі письмових форм контролю посідають контрольні роботи. За останні роки в педагогічних дослідженнях застосовуються різні засоби контролю, серед них перфокарти, механічні вікторини, контрольні лінійки, комп'ютери. Для повнішої оцінки знань і вмінь при використанні всіх видів контрольних робіт

корисно використовувати коефіцієнт засвоєння навчального

матеріалу:

Кількість правильних відповідей

І\ ~---------------------------------------

число запитань

Для вивчення рівня сформованості у школярів дослідницько-експериментальних умінь і навичок можна застосовувати метод лабораторних робіт контрольного характеру, їх виконують, як правило, після вивчення великих тем або розділів програми.

6.6. Вивчення біографії та складання характеристики

Сутність методу вивчення біографії та складання характеристики полягає в систематичному й різнобічному вивченні учнів. Учитель! повинен сконцентрувати свою увагу насамперед на вивченні таких показників навченості й розвитку школярів:

1) успішність школяра з окремих предметів;

2) рівень моральної вихованості;

3) ставлення до навчання, до праці, до громадської та культурно-
спортивної діяльності;

4) рівень розвитку вольових рис;

5) дисциплінованість;

6) загальний розумовий розвиток;

7) рівень сформованості вміння навчатися;

8) загальний естетичний розвиток;

9) психічна та фізична працездатність.

Одночасно вчитель має знати: особливості розвитку своїх учнів; умови навчання та спілкування в шкільному і класному колективах; умови позакласної роботи; умови проживання в сім'ї та мікрорайоні. Потенційні можливості розвитку школяра, закладені як у самій його особистості, так і в зміні умов його життєдіяльності, а саме, в розширенні сприятливих і в нейтралізації шкідливих умов. До того ж потрібно вміти бачити школяра не лише сьогодні, але й у його минулому та майбутньому. Це допоможе вчителю зрозуміти причини успіхів і невдач у навчанні, визначити перспективи розвитку учня. Для вивчення особистісних рис школярів можна використовувати такі методи: спостереження ^-?а процесом навчання, громадсько-корисною роботою та поведінкою учнів; бесіди з учнями й батьками з метою уточнення результатів спостережень; вивчення учнівських робіт; тощо.

Спираючись на аналіз психолого-педагогічної літератури та досвід шкіл, можна запропонувати таку програму вивчення школяра:

І. Загальні відомості про учня.

!. Де він живе? Склад сім'ї, її матеріальне становище.

2. Культурний рівень батьків. Ставлення старших у сім'ї до
релігії. Стосунки в сім'ї.

3. Характер виховання в сім'ї. Вплив батьків і старших членів
сім'ї на навчання школяра.

4. Режим школяра. Проведення дозвілля. Допомога старшим у
домашній роботі.

5. Друзі учня в школі й поза школою, їх вплив на учня.

6. Стан здоров'я учня (заданими лікаря).

II. Загальний рівень інтелектуального розвитку учня.

1. Загальний інтелектуальний розвиток учня, його світогляд.
Культура мовлення, начитаність, широта й постійність
інтересів.

2. Ставлення до навчання. Уважність на уроках. Як готує
домашнє завдання?

3. Ставлення до фізичної праці. Чи любить працювати у
шкільних майстернях і на пришкільній ділянці?

4. Рівень дисциплінованості учня. Чи знає правила для учнів і
як їх виконує?

5. Інтереси та здібності. Інтереси в галузі літератури,
мистецтва, науки, техніки, спорту.

III. Громадська робота у чия.

1. Участь в громадському житті школи. Зацікавленість життям
класу.

2. Виконання громадських доручень. Уміння доводити справу до
кінця. Уміння залучити до роботи інших учнів. Уміння керувати
й виконувати доручення товаришів, органів учнівського
самоврядування. Наявність організаторських навичок.

3. Місце учня в класному колективі. Ставлення до нього учнів.
Які громадські доручення виконує та як ставиться до них?

IV. Основні риси особистості учня.

1. Громадянська свідомість. Світогляд учня. Його громадянські
ідеали та прагнення.

2. Моральні риси учня. Розвиток національної самосвідомості.
Інтерес до подій у світі. Готовність допомогти школі тощо.

3. Вольові риси характеру учня. Цілеспрямованість і
активність, самостійність та ініціативність. Організованість,
витримка.

4. Особливості темпераменту школяра та його психічних
процесів. Загальні висновки й рекомендації.

V. Основні рекомендації вчителя щодо особистісного розвитку учня.
За цією схемою складається характеристика учня.

Й З

6.7. Теоретичні методи дослідження лпала , синтез - комплексний метод досчщжені послідовном використанні сукупності прТйоХТзш "^М""" ""

аострагування (відокремлення

™ ,

Метод моделювання включає Р себе всі вищепепепч» індукцію та дедукцію, аналіз і синтез, абстрагуванГ " Історичний і логічний методи дослідження _ком п

ЩО використовуються для дослідження історГрозвитку об ^{МЄТОД№},'

Формалізація - метод вивчення об'єктів відображенням їх змісту і структури у знаковій формі за допомогою штучної мови та символів, які забезпечують чіткість фіксації знань.

Аксіоматичний метод - це побудова певної наукової теорії чи дисципліни, в основі якої лежить пошук знань за певними логічними правилами, виходячи з низки тверджень, що використовуються без доведення. Цей метод широко використовується в математичних науках.

Як правило, учитель-дослідник у своїй діяльності поєднує використання теоретичних методів з практичними.

Запитання та завдання для самостійної роботи:

1. У якій групі вказані основні методи педагогічного дослідження:

а) спостереження, експеримент, бесіда, вивчення учнівських
робіт і документації навчальних закладів, математичні методи;

б) викладання нового матеріалу, бесіди, лабораторні роботи,
екскурсії, вправи;

в) узагальнення досвіду, тести, анкети, складання алгоритмів,
моделювання;

г) правильної відповіді немає?

2. Яке спостереження можна віднести до методу педагогічного
дослідження:

а) класний керівник спостерігає за "тишком" на уроці;

б) педагог веде спостереження за розвитком учнів за умови
навчання їх за програмою підвищеної складності;

в) чергові ведуть спостереження за порядком у роздягальні;

г) учитель разом з дітьми на екскурсії спостерігає захід сонця;

д) заступник директора спостерігає на уроці вміння молодого
вчителя вести опитування учнів?

3. Поспостерігайте під час відвідування уроку в школі
(практичне заняття з педагогіки чи основ педагогічних досліджень), на
якому відрізку часу учні (студенти) виявляють максимум і мінімум
уваги. Поясніть причину.

4. Поспостерігайте за якістю записів учнів (студентів) у зошитах
на першому й останньому уроках (заняттях), порівняйте якість записів
та поясніть причину їх зміни.

5. Проведіть спостереження за рухливістю учнів різного віку в
шкільних коридорах до, після занять і на перервах. Зафіксуйте типи й
особливості вияву рухливості.

6. Розробіть анкету для студентів з теми "Професійне
самовиховання майбутнього вчителя-дослідника", "Значення