Дослідницька діяльність як важлива складова роботи вчителя сучасної школи

За своєю природою педагогічна діяльність є складною та багатогранною. Це визначається багатьма об'єктивними й суб'єктивними факторами, їх неповторним поєднанням, своєрідним механізмом постановки та вирішення виховнил і освітніх завдань, різноманітністю засобів та умов їх розв'язання.

Загальновідомо, що основною метою діяльності педагога є формування особистості. Формуючи особистість, учитель повинен, перш за все, так би мовити, „перекласти" виховне чи інше завдання на мову завдання, зрозумілу для учнів, досягти виконання цих завдань за допомогою певних засобів і способів. Він повинен керувати цією діяльністю школярів, аналізувати її, надавати їй бажаного спрямування та оцінювати її; разом з тим він повинен аналізувати і свою діяльність - від змісту й способів постановки завдань залежить характер діяльності учнів, а це визначає процес і зміст формування особистості. Такою є загальна схема роботи вчителя.

Педагогічний процес керується об'єктивними законами, без урахування й використання яких педагог не може досягти успіху. Вчителю надзвичайно важливо знати головні закономірності процесу навчання та виховання, постійно вдосконалювати своє педагогічне мислення.

Теорія дає загальну орієнтацію для дій, пропонує певні зразки вирішення педагогічних завдань. Але щоразу загальні положення чи принципи потрібно використовувати з урахуванням конкретних обставин, особливостей педагогічної ситуації.

У своїй роботі педагогу багато чого доводиться досягати, покладаючись на власний досвід, поєднувати знання з інтуїцією, аналізувати результати проб, виправляючи допущені помилки. Навіть те, що у методичних указівках подані зміст і способи організації діяльності учнів, ще не означає, що вчитель отримав у руки готовий

алгоритм педагогічної дії, який гарантує стовідсотковий позитивний ефект.

Наукові здобутки вчитель має зробити своїми. Це означає, що він повинен "перевідкрити" для себе знову і проблемне навчання, і диференційований та особистісно зорієнтований підходи, й багато іншого. Педагогічний процес є активним і динамічним, він постійно збагачується новими досягненнями суспільного життя як духовними, так і матеріальними, тому неможливо раз і назавжди осягнути всі таємниці педагогіки, - їх треба постійно "перевідкривати". Все, що є добрим сьогодні, завтра, може видатися недостатнім чи навіть застарілим. Пошукове завдання, яке ще вчора було для школярів цікавим, викликало їх активність, сьогодні стає простим, а, отже, втрачає свою пошукову, творчу спрямованість. Новизна педагогічного засобу зникає. І знову треба запропонувати щось якісно нове.

Педагогічний процес і в теорії, і в її практичному впровадженні -результат діяльності педагога. Але крім самого педагога в ньому беруть участь ще й автори підручників і посібників, інші колеги-вчителі, учні. Основою навчально-виховної роботи є насамперед досягнення педагогічної науки. Однак наука вказує для педагога лише загальний напрямок до мети. Справа вчителя використати рекомендації науки в конкретних, неповторних педагогічних ситуаціях, творчо поєднуючи відомі педагогічні засоби та видозмінюючи ці засоби стосовно до конкретних ситуацій.

Можна навести багато прикладів з педагогічної практики, коли педагог-майстер досягає помітних позитивних результатів у навчанні та вихованні дітей, а поруч працюють учителі, які мають результати набагато скромніші. Здавалося б, чому корисний досвід не вивчити та не використати всім? А річ у тім, що використання досвіду, коли йдеться не про його механічне застосування, що, врешті-решт може дати цілком протилежні результати, процес також творчий. Будь-який досвід може бути використаний тільки тоді, коли той, хто його вивчає, підготовлений до цього. -Якщо в учителя розвинене педагогічне мислення, яке дозволяє оцінити головну ідею та логіку передового досвіду А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, О.А.Захаренка, багатьох інших видатних педагогів, можна говорити про те, що він готовий запозичити цей досвід та впроваджувати його відповідно до конкретних умов. Без глибокого усвідомлення сутності їх гуманістичних концепцій і принципів педагогічної логіки поширення цього досвіду не дасть бажаних результатів. Отже, знову ж таки потрібна відповідна наукова підготовка вчителя й творчий підхід до своєї справи.

Оволодіти методами та прийомами аналізу передового досвіду, а це означає навчитися вести спостереження за діяльністю вчителів та учнів, уміти виділяти головне, узагальнювати, аналізувати, корисно кожному педагогу. Іншими словами треба знати технологію педагогічного дослідження.

Був час, коли школу, а отже практику навчання й виховання протиставляли науці, власне науковому дослідженню. Вважалося, що наука веде безперервний пошук, бореться проти будь-якої рутини, що Іільки їй притаманні творчі засади, а школа, натомість, бере лише усталене та перевірене, тобто те, що не підлягає сумніву, отже, є інституцією консервативною. Але практика доводить, що ця суперечність, певною мірою, штучна і що саме дослідницький компонент зближує науковий пошук і навчально-виховний процес, саме він стимулює творчий підхід у практичній діяльності, а це сприяє гнорчості науковій. Тому в освітній практиці особливої ваги набувають дослідницькі компоненти, які поступово стають дуже важливою складовою педагогічної діяльності кожного вчителя. Звичайно, в такому розумінні ми маємо говорити про те, що вчитель проводить педагогічне дослідження,яке є свідомим цілеспрямованим пошуком способів і засобів удосконалення педагогічного процесу з використанням певного наукового апарату, теоретичних та емпіричних методів. Безперечно, що таке дослідження спрямоване на здобуття нових знань насамперед для вчителя з метою його успішної практичної педагогічної діяльності на відміну від науково-педагогічного дослідження, яке спрямоване на здобуття нових знань у науці. Разом з тим, творчий учитель у процесі дослідження дуже часто '.добуває нові знання не тільки для себе - ці ж знання стають відкриттями для науки. Такий учитель, як правило, працює на високому науково-педагогічному рівні і його педагогічну діяльність можна дійсно назвати науковою. Серед таких творчих учителів-практиків можна відзначити А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, О.А.Захаренка, С.П.Логачевську та ін., які етапи не тільки відомими педагогами , але і науковцями.

Практика доводить, що педагогові дуже часто доводиться узагальнювати як свій досвід (коли треба розповісти чи написати про нього), так і досвід своїх колег або навіть цілого вчительського колективу. Творчий учитель завжди прагне впровадити щось нове, перевірити його на практиці, щоб отримати вірогідні дані про результати свого впровадження. В цьому випадку він безпосередньо включається у власне дослідницьку діяльність. Цілком природно, що перед педагогом, який розпочинає науковий пошук, постає багато

запитань: що означає бути дослідником? Чи кожний здатний на це? Які особистісні риси мають бути притаманні дослідникові та які знання й уміння потрібні йому?

Російський учений В.І.Загвязінський відзначає, що бути
педагогом-дослідникомозначає вміти знаходити нове в

педагогічних явищах, виявляти в них невідомі зв'язки й закономірності. А це потребує, передусім, загальної культури та високої фахової підготовки, певного досвіду навчально-виховної роботи й спеціальних знань і вмінь, притаманних саме дослідницькій роботі. Зокрема, треба вміти спостерігати й аналізувати явища; узагальнювати результати спостережень, виділивши найголовніше; за певними ознаками передбачати розвиток явищ у перспективі; поєднувати точний розрахунок із уявою й інтуїцією та багато іншого. Складність педагогічних явищ із незавершеністю їх логічного аналізу та недостатньою інформованістю про них робить проблему наукового пошуку особливо актуальною[5, 15-16].

Досвід показує, що участь у науково-дослідній роботі позитивно впливає на розвиток учителя як особистості та професіонала. Проводячи дослідження, вчитель підвищує рівень своїх теоретичних знань, систематично вивчаючи філософську, педагогічну, психологічну та методичну літературу; бере участь у семінарах і науково-практичних конференціях; оволодіває методами наукового дослідження, в тому числі й методикою педагогічного експерименту; набуває вміння об'єктивно аналізувати процес своєї діяльності й оцінювати його результати, подавати матеріали дослідження у формі наукового звіту, доповіді, статті, методичних рекомендацій. У підсумку все це приводить до істотного зростання творчого потенціалу вчителя та вдосконалення його педагогічної майстерності.

Вчитель-дослідник, який вивчає конкретну проблему, розробляє оригінальний діагностичний інструментарій для виміру досліджуваних учнівських рис. Він добирає та розробляє завдання розвивального характеру, щоб експериментальне підтвердити запропоновану на початку дослідження гіпотезу.

Вміння організувати педагогічне дослідження, в основі якого лежить експеримент, а відтак узагальнити й показати результати своєї діяльності є важливою складовою розвитку творчого потенціалу вчителя-дослідника. Педагоги, що перебувають у творчому пошуку постійно проводять відкриті уроки. На таких уроках демонструються інноваційні технології розвитку мислення школярів, які згодом апробуються іншими вчителями на практиці. Безперечно, щоб закласти підвалини для досягнення такого фахового рівня потрібна

передовсім ґрунтовна цілеспрямована підготовка майбутніх учителів як дослідників ще в умовах їх професійного становлення у вищому навчальному педагогічному закладі.

Сучасна наука стверджує, що поняття "дослідницькі навички" не має чітких меж і може бути узагальнене в таких вимогах стосовно до студентів вищої педагогічної школи:

1. .Любити й шанувати педагогічну науку, знати історію її розвитку, захоплюватись науковими знахідками з проблем навчання та виховання дітей.

2. Постійно підвищувати свій фаховий рівень, критично аналізувати традиційні методи роботи, прагнути досягти успіхів у педагогічній діяльності.

3. Уміти проводити науково-педагогічне дослідження (самостійно
проводити експеримент, збирати й аналізувати наукові факти,
узагальнювати їх, систематизувати, вчитися давати їх теоретичне
обґрунтування).

4. Сміливо проводити дослідження пошукового характеру, не боятися
йти новим шляхом, використовувати нові педагогічні технології у
педагогічному процесі.

5. Оволодівати іноземними мовами з метою використання зарубіжного
педагогічного досвіду, популяризації своїх наукових знахідок.

6. Уміти самостійно користуватися бібліотечними каталогами та
довідково-інформаційними виданнями, робити виписки і
накопичувати наукову інформацію.

7. Знати основи наукової організації праці і наукової організації
наукової праці, планування наукових досліджень, правила гігієни
розумової праці та відпочинку, а також структуру наукових
установ.

8. Уміти написати тези наукового повідомлення, реферат і активно
брати участь у науковій дискусії (наприклад, у роботі наукового
студентського гуртка, на засіданні наукової школи, наукової
лабораторії, кафедри, на конференції молодих учених).

9. Учитися мислити відповідно до нової наукової інформації, критично
оцінювати її переваги та вади; виховувати вміння нестандартного
мислення, пошуку нових кращих педагогічних рішень.

10. Уміти організовувати наукові гуртки учнів і керувати їх діяльністю.
Оволодіння студентами вищого педагогічного закладу вказаними

дослідницькими навичками відбувається під час фахової підготовки протягом усіх років навчання у вищій школі. Особливе значення при цьому мають дисципліни психолого-педагогічного циклу, професійно-орієнтог,аного спрямування, педагогічна практика в школі, а також

безпосередня участь студентів у науково-дослідній діяльності (реферати, курсові, бакалаврські, дипломні роботи).