ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГІГІЄНИ

Історія розвитку гігієни є літописом людських знань, що допомагає сучасному поколінню піднестися на вищий щабель і досягти відповідних вершин.

Медицина як наука має свою неповторну історію, котру можна вивчити лише за умови знання її джерел. Медицина є своєрідною системою наукових знань у галузі збереження здоров'я людини, запобігання захворюванням, лікування хворих і тому тісно пов'язана з іншими галузями науки. Історію медицини можна вивчати лише в нерозривному зв'язку із загальною історією культури людства. Спеціальна її галузь висвітлює розвиток гігієни. Знання історії гігієни розкриває широкі перспективи збагачення світогляду людини, допомагає пізнати багатогранні аспекти досягнень інших наук, врешті визначає рівень культури народу. Знання історії гігієни доводить важкість і тривалість шляху, який характеризує її розвиток і розвиток санітарної справи. В Україні цей розвиток має свої особливості стосовно місцевих санітарних організацій, хоча, на жаль, він залишається ще й досі найменш вивченою частиною історії медицини і охорони здоров'я.

Античний період характеризується розвитком гігієни первісних людей. Сотні тисяч років тому, в умовах первіснообщинного ладу, людина намагалась знайти і застосувати знаряддя для трудової діяльності, роздобути їжу, облаштувати своє житло, захистити себе одягом від впливу несприятливих зовнішніх умов. Людина намагалася використати свій життєвий досвід і навчитись давати оцінку всім явищам природи. Уже тоді викристалізувався розум людини і зумовив дедалі більш удосконалені умови життя. Відкриття вогню дозволило людині оволодіти більш широкими просторами, збагатило її новими продуктами харчування і новим житлом.

Зародки гігієни зводились до того, що людина, використовуючи свій життєвий досвід, застосовувала можливі гігієнічні заходи, спрямовані на охорону води, грунту, харчових продуктів, житла з метою охорони здоров'я. Ці заходи сьогодні розцінюються як санітарні і тому цей період розвитку гігієни ми називаємо емпіричною гігієноюна відміну від пізнішої експериментальної наукової гігієни,що розвинулась лише у XX ст. у зв'язку з ростом промислового капіталізму, в епоху розвитку нових соціально-економічних відносин.

Первіснообщинний лад змінився рабовласницьким. У цю епоху виникли ремесла, з'явився поділ праці та її спеціалізація. Колискою людської культури став Стародавній Схід з такими державами, як Єгипет, Сирія, Персія, Індія, Китай. У Стародавньому Єгипті збереглися багаті археологічні матеріали, письмові пам'ятки у вигляді папірусів, архітектурні пам'ятки з численними написами на них. Із папірусів стало відомо, що лікарі того часу вважали центральним органом мозок і що зміни, які в ньому відбуваються, впливають на весь організм. Гарячий тропічний клімат створював несприятливі умови зберігання харчових продуктів, сприяв поширенню гельмінтозів, шкірних та очних захворювань тощо, і це викликало необхідність опрацювання і застосування відповідних профілактичних заходів. Дотримання гігієнічних правил стало ритуалом. Були опрацьовані гігієнічні прийоми для підтримання здоров'я: режим праці і відпочинку, методи загартовування, окремі види фізичних вправ. 1500 років до нашого літочислення в Єгипті вже застосовувалась дренажна система для осушування грунту, були відомі правила утримання будівель і вулиць, методи усунення відходів у містах, будувались величезні споруди для водопостачання; зароджувалось вчення про водолікування. Особливістю того часу є будівництво пірамід і величних храмів. Збереглись папіруси медичного змісту. Здобуттю анатомічних відомостей стародавніми лікарями в Єгипті сприяло анатомування трупів під час їх бальзамування.

Чітко виділяється період розвитку медицини Стародавньої Греції, що досяг вищого рівня, ніж у всіх інших стародавніх народів світу. Греки заселяли землі південної Європи, береги Середземноморського басейну з чудовим кліматом і об'єднували їх у дрібні держави — міста, або поліси, серед яких найбільше значення мали Афіни і Спарта. У поемах античних греків “Іліада” і “Одісея” є відомості про медицину. Саме тут знаходимо, що Асклепій, котрий був сином Аполлона — бога Сонця, мав дві доньки — Гігією і Панакею. Гігієя — богиня здоров'я, проводила профілактичні заходи, спрямовані на запобігання захворюванням і зміцнення здоров'я. Саме від її імені і походить назва розділу медицини — гігієна. Панакея була богинею лікування і тому символізує лікувальну медицину.

Характерною рисою медицини античних греків було надання культові тіла такого значення, якого не надавав жоден із наступних народів упродовж багатьох віків. Греки приділяли особливу увагу фізичним вправам і загартуванню. Особиста гігієна була в них у центрі уваги. Досі збереглися з тих часів такі поняття і терміни, як “стадіон”, “гімназія”, тобто школа фізичних вправ, тощо. Старовинна грецька скульптура віддзеркалила в статуях культ здоров'я і краси в Греції. Досконале здоров'я і фізична сила були на той час головними умовами для захисту від ворогів під час численних воєнних дій.

Наступним періодом розвитку медицини, що виділився своїми досягненнями, був римський період. Медицина у Стародавньому Римі, що представляв велику централізовану державу, мала добрі умови для широкого розвитку. Нові завдання, що стояли перед нею, були пов'язані із забезпеченням санітарних умов життя на величезній території Римської імперії. У державі було вперше введено посади головних лікарів великих міст, яких називали архіятрами. Була також організована медична служба, в армії були створені військові шпиталі, що називались ва-летудинаріями.

Найвидатнішим лікарем імператорського Риму вважається Клавдій Гален, котрий, як і Аристотель, вважав, що все в природі побудоване найрозумніше, має своє призначення і свідчить про існування вищого розуму. Він написав трактат “Про доцільність частин людського тіла” і вважав, що основу життя організму людини становить душа. У своїх працях він висвітлює питання лише особистої гігієни.

Занепад Західної Римської імперії з її рабовласницьким ладом ознаменувався переходом до нової, феодальної, формації, котра стала на межі старовини і середньовіччя.

Середньовіччя, що виділяється як наступна епоха в історії медицини, охоплює період у 12—13 віків. Разом із падінням Західної Римської імперії занепав і розвиток медицини, культури та економіки Західної Європи. Припинилась підготовка лікарів, притулки для хворих влаштовувались при монастирях, монахи лікували хворих і готували лікарів. Викладання медицини в монастирських школах і поодиноких цивільних медичних школах проводилося з використанням спадщини античної медицини.

Санітарний стан населених місць був у критичному стані. Громадські будинки звичайно були такі забруднені, що доводилось потерпати від неприємних запахів, які утворювались унаслідок розкладання нечистот. Через неприємний запах від річки Темзи англійський парламент змушений був на місяці припинити свої засідання.

Індивідуальна гігієна також була у забутті. Вона запроваджувалась лише серед привілейованих осіб. Умивання, рушники, миски не використовували. Цілком чисті люди становили вийняток. Постільна і натільна білизна також була великою рідкістю. Значна кількість комах і паразитів здавалася природною. Масова завошивленість була надто поширеним явищем і набирала іноді форми тяжких захворювань, а випадки смерті від вошивості траплялись навіть у королівських родинах. Аскетизм проголошував повну зневагу до здоров'я людини. Аскети свідомо терпіли голод і нехтували елементарним доглядом за тілом. Не було навіть сліду розвитку гігієни і санітарії.

Лише в XVII ст. вперше почали запроваджувати такі санітарні заходи, як освітлення міст, будівництво тротуарів, боротьба з традицією виливати нечистоти безпосередньо на вулицю.

Кінець XVIII і початок XIX ст. ознаменувались новим рухом у галузі гігієни та відродженням гігієнічних знань. Зміна економічних умов, розвиток капіталізму, торгівлі, відкриття колоній, розквіт промисловості в містах значною мірою вплинули на розвиток гігієни.

Розвиток гігієни як науки почався лише наприкінці XVIII і на початку ХІХ ст. У XVIII ст.. на медичних факультетах був включений розділ “медичної поліції”. Це пов’язано було з тим, що гігієна як основна наука в системі наук загальної медицини вивчала переважно форми і методи адміністративного і державного політичного втручання у питаня здоров’я людини. Метою “медичної поліції” було запровадження правил індивідуальної гігієни. “Медична поліція” висвітлювала також санітарні заходи громадського характеру, особливо під час епідемічних захворювань. “Система загальної медичної поліції” Петера Франка, котрий організував викладання гігієни на медичному факультеті у Вільнюсі і деякий час очолював Медико-хірургічну академію в Петербурзі. З ідеями особистої гігієни як засобу продовження життя виступив німецький лікар Кристоф Гуфеланд, який 1796 р. видав працю “Макробіотика, або мистецтво продовження життя”, в якій подав правила особистої гігієни.

Засновником сучасної експериментальної гігієни став М. Петенкофер. Найбільші експериментальні праці з гігієни, які зробили її точною наукою, належать саме цьому вченому та його школі. М. Петенкофер народився у Баварії, диплом доктора отримав у Мюнхені, де і був професором гігієни. Він вивчав вплив повітря, води і грунту на організм людини. Зокрема, він визначив вміст вуглекислоти у повітрі, встановив значеня вологості, працював у галузі опалення та вентиляції жител, гігієни житлових будинків. Відомі також його праці з етіології холери та черевного тифу, поширення яких він приписував грунтовим водам.

Великим внеском М.Петенкофера є те, що він написав підручник із гігієни. Праці М.Петенкофера започаткували еру експериментальної гігієни, яку продовжили його учні М.Рубнер, А.Фойчт, Флюге, О.С.Прауснітц.

Саме із цього періоду практична санітарія починає користуватися гігієнічними нормами і, проводячи профілактичні заходи, вже науково обґрунтовує свої вимоги. Фізико-хімічний напрям у гігієні поєднується з розвитком мікробіології, котра завдячує визначним працям Л.Пастера, Дж.Лістера, Р.Коха, а відповідна галузь мікробіології — епідеміологія — стала частиною гігієни.

Кінець XIX і початок XX ст. ознаменувалися розвитком громадської гігієни, тобто вживанням масових профілактичних санітарних заходів. Упорядковуються міста, хоча в багатьох їх частинах продовжують домінувати антисанітарні умови життя, що спричинюють виникнення епідемій холери, тифу, віспи тощо.

Останнім історичним періодом розвитку соціальної гігієни є період, що сягає наших днів. Гігієна як наука дедалі глибше вивчає соціальні чинники та їх вплив на здоров'я і вимагає відповідно вжиття соціальне гігієнічних оздоровчих заходів. Після другої світової війни в багатьох країнах світу створено державні установи охорони здоров'я. Положення про вирішальну роль соціальних умов у формуванні світогляду людини, її поведінки було підтверджене вченням І.П.Павлова про провідну роль центральної нервової системи в регуляції діяльності організму людини. Соціальні чинники та інші умови навколишнього середовища різко вплинули на тривалість життя людини. Середня тривалість життя людини протягом тисячоліть коливалася в межах ЗО років. З другої половини XIX ст. тривалість життя почала дедалі подовжуватися.

1946 р. на першій Генеральній Асамблеї ООН створено нову міжнародну організацію з охорони здоров'я — ВООЗ, котра здійснює і координує працю з питань епідемічних захворювань, санітарної статистики, видання спеціальних журналів, монографій, проводить міжнародні конгреси лікарів, здійснює багато видів іншої діяльності.

Україна має свою багату історію щодо розвитку медицини, яка коріннями сягає глибокої давнини і віддзеркалює частину загальної історії культури. Сутність медицини в Україні також має свої специфічні риси, що залежать від соціально-економічних умов, суспільного ладу та розвитку інших галузей науки.

У IX ст. виникла могутня ранньофеодальна держава — Київська Русь. У X—XI ст. Київська Русь являла собою одну з наймогутніших і культурних держав. Запровадження християнства в X ст. було періодом загального економічного та культурного розвитку Київської Русі. Єдність християнської релігії сприяла об'єднанню слов'янських князівств, піднесла авторитет Київської Русі серед інших європейських країн, в яких християнство було вже державною релігією, і зміцнило зв'язки Київської Русі з Візантією.

Першими зародками медицини та гігієни було використання у побуті численних засобів рослинного і тваринного походження, а також засобів містичного характеру. Широко застосовувалась купіль з настоями різних трав. У культові обряди входили заходи гігієнічного характеру, зокрема лазні. Слов'яни знали основи особистої гігієни.

Середньовіччя на Заході і Сході характеризувалось великими епідеміями чуми, віспи, тифу. Чума, або “чорна смерть”, поклала в могилу 9/10 населення великих міст, не обминула вона й Україну. Т.Г.Шевченко присвятив цілий твір цій невідомій досі трагедії:

“Чума з лопатою ходила,

Та гробовища рила, рила,

Та трупом, трупом начиняла

І “со святими” не співала,

Чи городом, чи то селом

Мете собі, як помелом”.

Літописці пишуть, що чума поширилась в Україну з півдня через Молдову. Від неї люди падали і лежали по дорогах. Чума охопила всю Україну. Козацька рада відокремила заражені курені, але епідемія все-таки поширювалась і залишала після себе великі жертви. У Львові було декілька епідемій чуми. Місто було дуже забруднене. Очистка його проводилась лише в центральній частині, і тому нечистоти на вулицях дуже забруднювали повітря і підземні води. Під час епідемії чуми 1623 р. у Львові загинуло майже 20 тис. чоловік. Вулиці міста були вкриті трупами людей. Виділялись спеціальні люди для захоронення померлих. Суворо контролювались в'їзди у місто, щоб не допускати нікого з місць, де лютувала хвороба. Часто померлих хоронили за рахунок міста, а їх будинки замуровували. Хто мав змогу, той тікав із міста, залишаючи все майно.

Про проказу у Львові письменник Р.Іваничук писав: “Тривожного літа

1588 р. ... трапилась насправді жахлива подія. Молодий лікар Гануш Альнпек... виявив у одного міщанина страшну хворобу, якої у Львові ще не було — проказу. З ліплянок на Калічій горі за містом вигнали жебраків і заснували там колонію для прокажених за європейським зразком”. Про стан міста автор пише: “... з вікна тісного помешкання, що загубилося у темному лабіринті халабуд за пишним міським фасадом, видно було тільки брудну яму двору, куди стікали нечистоти з Ринку, а сміттярі завозили ярмарковий послід”. Лише 1837 р. було видане розпорядження про очистку Львова.

У боротьбі з епідеміями рекомендувалось не використовувати одяг померлих, влаштовувались карантини, закривалися частини міст і вулиць. Знищення вогнищ захворювань проводилось шляхом спалювання будинків і речей. Інколи заражені речі пропускали через дим вогню, а металеві речі обмивали оцтом. Вживалися численні заходи для очищення питної води.

Однією з найстаріших гігієнічних кафедр в Україні була кафедра загальної гігієни в Київському медичному інституті.

Ідея створення кафедри належала М.І.Пирогову, який ще 1841 р. включає її в число десяти основних кафедр медичного факультету Київського університету.

Великою, ні з чим не зрівняною подією для нашого народу стало відновлення самостійності України. Розпочалося відродження всіх галузей науки, в тому числі й гігієни. У незалежній Україні вже 1992 р. був прийнятий “Закон про охорону атмосферного повітря”, а 1994 р. був затверджений постановою Верховної Ради України Закон про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Отже, значення гігієни все більше зростає.

З метою охорони здоров'я населення гігієна повинна стати основою всіх науково обгрунтованих заходів у галузі запобігання захворюванням. У її завдання входить всебічне вивчення характеру та закономірностей комплексного впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини в сьогоднішніх умовах, постійного розвитку науково-технічного прогресу з метою створення оптимальних умов праці та побуту людини.