Визначення межі прихвату
► Найпростішим способом визначення верхньої межі прихвату є наближений розрахунок (виведений з практики), за яким вважають, що при натягу бурильної колони із зусиллям 200 кН на довжині в 1000 м її видовження становить:
• для труб діаметром 114 мм приблизно 0,35 м;
• для труб діаметром 127 мм приблизно 0,30 м ;
• для труб діаметром 140 мм приблизно 0,25 м;
• для труб діаметром 168 мм приблизно 0,2 м.
● Для однорозмірних труб верхню межу прихвату (довжина вільної частини труб), визначають за формулою
, (3.3)
де Е— модуль Юнга (0,21 • 106 МПа);
F — площа поперечного перерізу труби, м2;
G2 та G1 — розтягувальні сили, Н;
∆l — видовження колони, м;
1,05 — коефіцієнт, що враховує наявність жорстких замків.
Видовження і розтягувальні сили G1 та G2 визначають у такій послідовності:
прикладають до колони силу G1, яка на п'ять поділок гідравлічного індикатора ваги (ГІВ) перевищує вагу бурильної колони до прихвату, і роблять відмітку на ведучій трубі навпроти нерухомої площини стола ротора;
повторно натягують колону із силою, що на п'ять поділок перевищує початкову силу G1 і швидко знижують її до значення G1. Різниця між першою і другою відмітками пояснюється тертям;
ділять відстань між першими двома відмітками навпіл і приймають середню поділку верхньої відмітки для відліку;
прикладають до колони бурильних труб силу G2, яка на індикаторі ваги буде на 10—20 поділок перевищувати силу G1 і роблять нову відмітку на ведучій трубі. При цьому величина G2 має бути такою, щоб деформації, спричинені цією силою, знаходились у зоні пружної деформації матеріалу;
повторно натягують колону з силою, не більшою ніж на п'ять поділок щодо сили G2потім швидко знижують навантаження до G2 і роблять другу відмітку на ведучій трубі;
ділять відстань між двома останніми відмітками навпіл і отриману поділку вважають нижньою відміткою відліку.
Отже, у цьому разі відстань між верхньою і нижньою відмітками є шуканим видовженням ∆l.
● Для багатоступінчастої бурильної колони також знайдені прості формули, за якими можна вираховувати верхню межу прихвату.
► Прихватовизначник — це електромагніт циліндричної форми, який дає змогу ставити мітки на сталевій бурильній колоні після подачі струму, а потім фіксувати їхна стрічці самописного пристрою у каротажній станції.
Робота прихватовизначника грунтується на властивості феромагнетиків розмагнічуватися з деформацією попередньо намагнічених ділянок.
Порядок роботи такий:
спочатку за допомогою приладу фіксують магнітний стан колони (перший замір);
ставлять магнітні мітки (другий замір). Магнітна мітка — це намагнічена ділянка труби завдовжки 0,2 м;
виконують стирання магнітних міток над зоною прихвату, розходжуючи колону бурильних труб та прокручуючи (по можливості) її ротором у межах безпечних навантажень;
потім знаходять зону переходу, де магнітні мітки збереглися (третій замір).
Так визначають верхню межу неприхвачених труб.
► Індикатор місця прихвату (ИМП) конструкції колишньої «АзНИИбурнефть» дає змогу підвищити точність і прискорити виконання замірів.
Принцип вимірювання за допомогою приладу ИМП полягає у реєстрації деформації прихопленої колони після утримання індикатора магнітною силою на внутрішній стінці труби. Отже, нижче верхньої межі прихвату, де відсутня деформація труб, сигнали на поверхню не надходять.
► За допомогою акустичних цементоміріввизначають інтервал прихвату алюмінієвих і обважнених бурильних труб, чого не можна зробити прихватовизначником.
Інтервал прихвату визначають за допомогою довільної акустичної апаратури відповідного діаметра. При цьому використовують не пряму хвилю по металевій трубі, а імпульси, відбиті від з'єднувальних замків. За амплітудою відбитих імпульсів можна визначити інтервал прихвату колони, а також оцінити розподіл утримувальної сили в інтервалі прихвату.
Дата добавления: 2014-12-29; просмотров: 998;