Регіональне і місцеве управління та самоврядування.

Система місцевих органів у Франції ґрунтується відповід​но до адміністративно-територіального поділу, який у 1980-ті роки був радикально реформований за допомогою прийняття законів про децентралізацію.

Складовими частинами адміністративно-територіальної структури Франції є (знизу вверх): комуна, кантон, округ. департамент і регіон. При цьому кантон і округ не мають виборних органів управління та самоврядування, а є територіями, в межах яких діють деякі спеціальні адміністративні органи. Округами управляє супрефект, який призначається зверху. Кантони являють собою історико-географічні одиниці та використовуються як виборчі округи для виборів до ради департаментів, а іноді у них створюються судові органи — трибунали малої інстанції. Крім них існують такі спеціальні округи, як: військові, судові, шкільні та ін., межа яких не завжди збігається з межами адміністративно-територіальних одиниць.

Територіальними самоврядними колективами Франції, що мають виборні органи самоврядування, є регіони, департаменти та комуни.

Традиційно основною одиницею адміністративно-територіального поділу Франції є департамент. З 1965 р. на території метрополії їх нараховується 96, включаючи Париж.

Для вирішення сучасних економічних і соціальних проблем департамент виявився неефективною малопотужною одиницею, що зумовило прийняття 2 березня 1982 року Закону про децентралізацію, згідно з яким метрополія була поділена на 22 регіони (області), що охоплюють кілька департаментів (від 3 до 5). Регіон став основною територіальною одиницею, у рамках якої здійснюються найважливіші економічні і соціальні програми розвитку. Регіони мають власний бюджет, розробляють власні плани економічного та соціального розвитку, а також облаштованості території і розвитку інфраструктури.

Головним представницьким органом регіону є регіональна рада, члени якої обираються шляхом загальних і прямих виборів у пропорційній виборчій системі. Вибори проводяться по департаментах. Кількість представників, що обираються від департаментів, пропорційна кількості населення, але в будь-якому випадку не може бути менша за три.

Функції органу виконавчої влади здійснює голова регіональної ради, який очолює регіональну адміністрацію.

Представником центральної влади в регіоні є регіональ​ний комісар республіки (стара назва префекта, уживана й тут). Префектом (регіональним комісаром республіки) регіону є префект найбільш значного департаменту регіону. Він представляє державу, уряд і окремих його членів, інформує їх про події на підвідомчій території, керує діяльністю місцевих державних служб. У порядку адміністративного нагляду за самоврядуванням префект одержує всі акти органів само​врядування протягом 15 днів після їх прийняття і може оскаржити їх по мотивах незаконності в адміністративний суд.

Усе це свідчить про великий вплив регіонального префекта на вирішення всіх місцевих справ.

У департаментах обирається генеральна (департаментська) рада терміном на шість років, що поновлюється на по​ловину кожні три роки. Члени генеральної ради, іменовані радниками, обираються шляхом загального, прямого і таємного голосування. Застосовується мажоритарна система виборів у два тури. Виборчим округом на виборах є кантон (звідси й сама назва цих виборів — "кантональні"). На чолі генеральної ради і департаментської адміністрації стоїть го​лова, який обирається його радою. До ведення генеральної ради віднесене прийняття бюджету і контролю за його виконанням, організація департаментських служб, керування майном департаменту. Департамент покликаний координувати діяльність органів самоврядування комун і розподіляти фінансові субсидії між комунами.

Так само як у регіоні, в департаменті, як і раніше, зберігається посада представника уряду в особі префекта. Він керує роботою всіх місцевих посадових осіб, відділень, управлінь і агентств, що представляють центральний Уряд. На префекта департаменту покладено здіснення контролю за законністю дій і рішень виборчих органів і посадових осіб департаменту.

Проте після проведення реформи місцевого самоврядування виконавчим органом департаменту є не префект, а голова генеральної ради.

Низовою адміністративно-територіальною одиницею є комуна (община) — найстарший самоврядний колектив, що володіє порівняно широкими повноваженнями. Великі міста мають статус общин, але з іще ширшими повноваженнями. Усього комун нараховується близько 37 тисяч. Їх населення коливається від 100 чоловік у селі до 1 млн. і більше в містах.

Представницьким органом комун є муніципальні ради, чисельність радників в яких коливається від 9 до 69 залежно від кількості населення комун. Особливий статус мають най​більші міста Франції. (Наприклад, у Парижі 163 члени ради, у Марселі — 101 радник, у Ліоні — 73.)

Муніципальні радники обираються шляхом загального прямого і таємного голосування. Правом участі в місцевих виборах володіють також постійно проживаючі іноземці та громадяни Європейської Спілки. Термін повноважень муніципальних рад — шість років. У комунах з населенням до 3,5 тис. чоловік використовується мажоритарна система виборів у два тури в сполученні з принципом пропорційного представництва.

Муніципальна рада приймає бюджет, встановлює місцеві податки, розпоряджається майном комуни, призначає службовців, приймає програми розвитку, займається ринком, міс​цевими дорогами і вирішує багато інших питань місцевого значення.

Якщо буде встановлено, що муніципальна рада не спроможна управляти комуною, то декретом Президента, прийнятим на засіданні Ради міністрів, вона може бути достроко​во розпущена. Проте цей декрет може бути оскаржений в адміністративний суд.

Муніципальна рада таємним голосуванням обирає на шість років мера і його заступників. Мер є представником муніципальної ради і водночас очолює комунальну адміністрацію. Оскільки в комунах немає представників центральної влади, мер за своєю посадою вважається представником державної влади в комуні.

Значна самостійність комун і відсутність посадових осіб, призначуваних урядом, певною мірою врівноважується жорстким адміністративним контролем з боку уряду через префектів регіонів, і департаментів, які мають право припиняти виконання незаконних рішень муніципальних рад.

Отже, вся система місцевого й регіонального управління ґрунтується на сполученні управління і самоврядування. При цьому управління здійснюють призначувані урядом чи​новники, а самоврядування представлене представницькими установами, що обираються населенням.

Характеризуючи адміністративно-територіальний устрій і місцеве управління та самоврядування Франції слід також зазначити, що ряд колишніх французьких колоній зберіг державно-правові зв'язки з метрополією, отримавши статус заморських департаментів і територій.

Заморські департаменти мають найбільш тісний правовий зв'язок із Францією. Це один з видів територіальних колективів Франції зі статусом регіонів, пристосованих до місцевих умов. Усі чотири заморські департаменти зі специфічним расовим складом (переважає темношкіре населення) територіальне віддалені від Франції. Це: Гваделупа, Мартиніка (великі острови у Карибському морі), Гвіана (невеличка те​риторія на Південноамериканському континенті, північніше Бразилії); Реюньйон (острів у південній частині Індійського океану поблизу Мадагаскару). Усі вони мають статус звичайних французьких регіонів і департаментів.

Заморські території (їх також чотири) не є частиною метрополії за океаном і мають найбільший ступінь юридичної самостійності. Вони мають дуже велику автономію і ще більш віддалені від Франції ("за двома океанами"). Це: Французька Полінезія (велика кількість дрібних островів у південній частині Тихого океану), Нова Каледонія (великий острів у Тихому океані, населений канаками — індіанцями), острови Уолліс і Футуна (також у Тихому океані), Арктичні землі.

Заморські території мають різноманітний правовий статус, але загальним для них є те, що вони управляються виборними органами на основі своїх статусів (статутів).

До складу Франції входять дві заморські території з особливим статусом: острів Майота (у південній частині Індійського океану), острови Сен-Пьєр і Мікелон (у північної Атлантиці, поблизу Канади). Ці дві території повільно еволюціонують убік перетворення в майбутньому на незалежні держави.

ивий статус політичної автономії має великий острів у Середземному морі — Корсика. Це єдина автономія у складі континентальної Франції, що є невід'ємною частиною метрополії. Вона не є заморським департаментом або заморською територією.

Корсика обирає свій парламент — Збори з обмеженою компетенцією. Виконавчу владу здійснює голова, що оби​рається Зборами. У цілому Корсика має більше прав, ніж звичайний континентальний департамент, і не менше від заморської території.

На закінчення слід додати, що адміністративно-територіальний поділ Франції відрізняється ускладненою структурою, а місцеве самоврядування характеризується тенденцією подальшої централізації, підвищенням ролі і значення територіальних самоврядних колективів.