Конституція Федеративної Республіки Німеччини 1949 року. Основні права.

Перша конституція Німеччини була дарована Імперато​ром Вільгельмом 1 1871 року. Вона юридичне закріпила об'єднання країни. 6 лютого 1919 року Національні збори, обрані на підставі загальних виборів і наділені установчими повноваженнями, прийняли другу загальногерманську конституцію, яка увійшла в історію як Веймарська (м. Веймар, де проходило засідання Національних зборів). Це була одна з найбільш демократичних конституцій свого часу. Разом з тим, конструкцію державної влади, яка була закріплена кон​ституцією, навряд чи можна вважати вдалою. Великі повноваження голови держави вкупі з тривалим терміном повноважень (сім років), відсутність реального "стримуючої" противаги в особі парламенту, права якого були значно урізані, призвели до узурпації влади в країні фашистами в 30-х роках XX сторіччя.

Нині діюча Конституція Німеччини 1949 року офіційно іменується Основним законом.

Основний закон Федеративної Республіки Німеччини був створений 1949 року з метою надання державі на "перехідний період" нового, вільно-демократичного ладу. Основний закон був задуманий як тимчасовий, а не як остаточна конституція. За народом Німеччини залишалося право "у вільному самовизначенні досягти єдності і свободи Німеччини". Згодом Основний закон виявився здатним нести навантаження фундаментом стабільного демократичного сус​пільства. Заповідь Основного закону про об'єднання була виконана 1990 року. На засадах Договору про об'єднання, який регулював вступ НДР до ФРН, по-новому були сформульовані преамбула і заключна стаття Основного закону. Відтепер текст Конституції документує, що німецький народ з об'єднанням знову досяг своєї єдності. Від 3 жовтня 1990 року Основний закон є чинним для всієї Німеччини.

Його основні начала у вигляді "франкфуртських документів" були розроблені у червні 1948 року на Конференції представників окупаційних влад з прем'єр-міністрами земель у Франкфурті-на-Майні. На цій же конференції був створений комітет з 22 німецьких фахівців у галузі конституційного права, який у відповідності з "франкфуртськими документами" підготував проект Конституції. Для остаточної редакції і схвалення проекту конституції була сформована парламентська рада з 65 представників земель. Робота парламентської ради впритул до прийняття Конституції проходила під контролем і тиском влад країн Заходу. Після прийняття Основного закону парламентською радою, його схвалення окупаційними владами і ратифікацією ландтагами земель 23 травня 1949 року відбулася процедура його підписання.

Конституція ФРН має елемент октроїрованості, оскільки в процесі її розробки та прийняття велику роль відігравали окупаційні влади. Безсумнівним впливом західних окупаційних влад можна пояснити і зміст статті 24, яка передбачає обмеження суверенітету ФРН, який припускає можливість "передати верховну владу міждержавним установленням".

У цілому Конституція ФРН, подібно іншим післявоєнним конституціям, є відображенням нового співвідношення соціальних сил як в середині країни, так і на міжнародній арені. Конституція Німеччини виходить із принципів загальнолюдських цінностей: демократії, розподілу влад, рівності, справедливості тощо. Федеративна Республіка Німеччина визначається Конституцією як демократична, соціальна і правова держава. У багатьох місцях Конституції можна відчути прагнення уникнути помилок, що призвели до падіння демократичної Веймарської республіки. Законодавцями 1948 року були, як зазначалося, прем'єр-міністри утворених в західних окупаційних зонах земель і Парламентська рада, обрана ландтагами. Ця Рада за головуванням Конрада Аденауера схвалила Основний закон, що був обнародуваний 23 травня 1949 року.

Зміни Основного закону. Основний закон може бути змінений лише за згодою, двох третин членів бундестагу (парламенту) і двох третин голосів бундесрату (палата земель). Оскільки одна партія або коаліція партій надзвичайно рідко має таку більшість яке бундестазі, так .і бундесраті, то зміна Основного закону вимагає дуже широкого консенсусу. Вона можлива лише за умови, що частина опозиції голосує за неї.

Деякі положення Основного закону не можуть бути зміненими навіть більшістю у дві третини голосів. До цих недоторканних засад конституції належать: федеральний державний лад, поділ влади,, принципи демократії, правової і, соціальної держави. Недоторканними є також визначення гідності людини і суттєві основні права рівності та свободи.

Наступна зміна Конституції була спричинена Маастрихтською угодою. Нова ("європейська") стаття 23 Основного закону чітко визначає, що Федеративна Республіка Німеччина прагла до об'єднаної Європи з демократичною, державно-правовою, соціальною та федеративною структурою. При цьому особливу роль відіграє принцип субсидіарності. Нова стаття 23 регулює також питання, яку роль відіграватимуть бундестаг і федеральні землі в подальшому розвитку європейської інтеграції.

Основні права. Перше місце у Конституції посідає каталог основних прав із зобов'язанням держави поважати й захищати гідність людини. Ця гарантія доповнюється загальним правом на вільний розвиток особистості. Надається широкий захист від протиправних втручань держави. На поважання людської гідності і свободу особистості можуть посилатися в рівній мірі як німці, так і іноземці. До класичних прав, що їх називає Основний закон, належить свобода ві​росповідання, свобода слова (включаючи свободу друку) і гарантія власності. Сюди належать також свобода мистецтва й науки, право створювати коаліції, право захисту таємниці листування, поштових і телеграфних відправлень, принциповий захист від примусу працювати і примусової роботи, недоторканність житла, а також право відмовлятися від військової служби з міркувань совісті.

Громадянські права, що на протилежність вищезазначеним стосуються лише німецьких громадян, торкаються переважно політичних прав співучасті і права вільної професійної діяльності. По суті до них належать: право на проведення зборів, право засновувати спілки і товариства, право вільно пересуватися територією Федеративної Республіки (включаючи виїзд за межі), право вибору професії і роботи за фахом, заборона видачі громадян іншим державам, а також виборче право.

Поруч з правами свободи стоять права рівноправності. Основний закон конкретизує загальне положення про рівність усіх людей перед законом визначенням, що ніхто не може зазнати обмежень або одержати перевагу з причин статі, свого походження, своєї раси, своєї мови, своєї батьківщини або країни прибуття, своєї віри або свого політичного світогляду. Виразно зазначається рівноправність чоловіка й жінки, і нарешті, Конституція гарантує усім німцям рівний доступ до громадських служб.

Основні права розглядають і відношення окремого громадянина до таких соціальних об'єднань, як шлюб, сім'я, церква, школа, а також до держави. Вони частково гарантують громадянинові безпосередні домагання на послуги з боку держави, як, наприклад, на державне забезпечення.

Основним правом, що вже за своєю суттю стосується ли​ше іноземців, є вперше гарантоване в німецькій конституції право притулку, яке дає політичне переслідуваним іноземцям право на політичний притулок на терені федеративної Республіки; Багаторічне, а в останні роки майже неконтрольоване прибуття до Німеччини сотень тисяч шукачів притулку, що в переважній більшості не зазнавали ніякого політичного переслідування у своїх країнах і мали лише еконо​мічні мотиви у своїх домаганнях на отримання притулку, загрожувало вичерпати можливість застосування основного плану на політичний притулок до дійсно переслідуваних.

Після довгих, здебільшого палких, дебатів між прихильниками необмежене діючого від 1949 року безприкладного у світі основного права на політичний притулок і поборниками нової редакції права на притулок, що відповідає дійсності, з метою зберегти його основне значення і привести у відповідність з правовими нормами всіх інших країн ЄС була схвалена потрібними для цього двома третинами голосів Німецького бундестагу поправка до права на політичний притулок. Не торкаючись основного положення "Переслідувані з політичних мотивів мають право на притулок", від липня 1993 року діє нова стаття Основного закону 16а, що уможливлює нову процедуру розгляду заяв щодо надання притулку. Наріжними положеннями нового формулювання права на притулок є такі.

Іноземці з держав ЄС або "надійних третіх країн", тобто країн, де гарантується застосування Женевської конвенції про біженців і Європейської конвенції про права людини, не можуть посилатися на право політичного притулку; не виникає навіть (тимчасового) права на отримання притулку.

Процедура розгляду заяв щодо надання притулку скорочується.

Внаслідок запобіжних заходів унеможливлюється багаторазове одержання державної допомоги.

Прожитковий мінімум шукачів притулку забезпечується принципово шляхом натуральної допомоги.

Окремі основні права можуть згідно з Конституцією обмежуватися у тісних межах безпосередньо законом або посередньо на підставі певного закону. Але ніколи ніякий закон не може змінювати суттєвого змісту основного права. Основні права є безпосередньо діючим правом. Це одне з найважливіших нововведень Основного закону порівняно з минулими конституціями. Сьогодні всі три державні влади, парламенти як законодавці, так само як і уряди, суди, адміністративні органи, поліція та збройні сили зобов'язані суворо дотримуватися основних прав. Кожний громадянин має право оскаржити рішення або дії держави у Федеральному конституційному суді, якщо він відчуває себе позбавленим одного з основних прав. Внаслідок приєднання до Європейської конвенції захисту прав людини і основних свобод 1952 року Федеративна Республіка Німеччина від 1955 року підлягає міжнародному контролю за дотриманням прав людини. Стаття 25 цієї Конвенції дає право громадянам країн, що її підпи​сали, на оскарження власної держави перед Європейською комісією і Європейською судовою палатою. 1973 року Федеративна Республіка ратифікувала також Міжнародні пакти прав людини Організації Об'єднаних Націй.