Бундестаг і бундесрат. Федеральний уряд.

Конституційними органами з переважно легіслативними (законодавчими) завданнями є бундестаг і бундесрат. Виконавчі завдання, тобто державні дії, здійснюють передусім фе​деральний уряд з федеральним канцлером і федеральний президент. Функція судочинства на конституційному рівні припадає Федеральному конституційному суду.

Федеральний президент. Главою держави у Федеративній Республіці Німеччині є федеральний Президент. Він обирається строком на п'ять років Федеральними зборами - конституційним органом, який скликається лише з цією метою і складається з депутатів бундестагу, а також рівної їм кількості делегатів, що обираються парламентами земель. Часом до Федеральних зборів висуваються видатні і заслужені особи, які не належать до парламенту землі. Федераль​ним президент обирається більшістю голосів Федеральних зборів строком на п'ять років. Дозволяються одноразові перевибори.

Федеральний президент представляє Федеративну Республіку Німеччину з точки зору міжнародного права. Він укладає від імені федерації договори з іноземними країнами, акредитує і приймає послів. Сама зовнішня політика є справою федерального уряду.

Федеральний президент призначає і звільняє федеральних суддів, урядовців федеральних установ, офіцерів і унтер-офіцерів. Він може милувати злочинців. Він перевіряє конституційне ухвалення законів, після чого вони публікуються у Віснику Федеральних законів.

Він пропонує бундестагу (з урахуванням співвідношення більшості) кандидата на посаду федерального канцлера та призначає і звільняє за пропозицією канцлера федеральних міністрів. Якщо заява федерального канцлера виявити йому довіру не має згоди бундестагу, то федеральний президент за пропозицією канцлера може розпустити бундестаг. У 1972 і 1983 роках у такий спосіб були здійснені дострокові вибори. Федеральний президент своєрідно уособлює єдність політичного устрою держави. Він стоїть за партійними межами і символізує все те, що єднає державу, конституційний лад. Попри його переважно представницькі завдання федеральний президент як вирівнююча нейтральна сила над політичною боротьбою дня може здобути великий особистий авторитет. Завдяки принциповим позиціям на тему дня він спроможний поза щоденними політичними справами встановити мірки для політичної і модальної орієнтації громадян.

Більшість актів президента повинні бути контрасигнованими головою уряду або відповідними міністрами, які несуть за них відповідальність.

Бундестаг. Німецький бундестаг є народним представництвом Федеративної Республіки Німеччини. Він обирається народом на чотири роки і вважається відповідно до Конституції однопалатним, а фактично складається з двох палат — Бундестагу (Федеральний з'їзд) та Бундесрату (Федеральна рада). Власно парламентом є Бундестаг, у складі якого 4% депутатів, які обираються загальними виборами строком на чотири роки. Бундесрат згідно зі ст. 50 Основного Закону вважається органом, через який земля бере участь у законодавстві й управлінні федерацією та у справах Європейського Союзу. У складі Бундесрату — 69 чоловік, які призначаються урядами земель на чотири роки зі свого складу. Кожна земля має в ньому від 3 до 5 голосів залежно від чисельності населення. Палати обирають своїх головуючих і створюють постійні комітети. Засідання палат, зазвичай, відкриті, якщо тільки депутати не приймуть рішення проводити закрите засідання. Основний Закон визначає коло питань, що належать до галузі виключної законодавчої компетенції федерального парламенту і до галузі конкуруючої законодавчої компетенції центру й земель.

Процедура прийняття федеральних законів полягає у такому. Законопроект приймається Бундестагом і відразу передається до Бундесрату. Якщо Бундесрат його не схвалить, то він може протягом двох тижнів скликати узгоджувальний комітет, до складу якого увійдуть представники обох палат. Якщо комітет запропонує якісь зміни до прийнятого законопроекту. то останній повинен вдруге розглядатися Бундестагом. Законопроект, схвалений при другому розгляді Бундестагом, може бути знову відхилений Бундесратом протягом тижня. Коли законопроект надсилається у Бундестаг втретє і якщо за нього проголосує більшість членів Бундестагу, він вважається прийнятим.

Бундестагу належать також контрольні повноваження по відношенню до уряду. Вони виявляються у формі інтерпеляцій, усних питань, в роботі слідчих комісій і в праві вимагати відставки уряду.

Розпуск (достроковий) Бундестагу можливий лише як виняток і є справою федерального президента. Найважливішими завданнями бундестагу є законодавство, вибори федерального канцлера і контроль за роботою Уряду.

Пленум бундестагу є форумом великих парламентських дебатів, передусім, якщо там дискутуються вирішальні питання зовнішньої та внутрішньої політики. На переважно закритих для публіки засіданнях парламентських комісій провадиться попередня робота над кожним законом, там має бути погодженою політична конструктивна воля з компетентністю експертів. Комісії вважаються центром парламентського контролю за діяльністю Уряду. Різноманітність специфічних питань інакше не можна було б подолати. Свої комісії бундестаг сформував, наслідуючи відомий розподіл федерального уряду. Робота комісій сягає від Комісії до справ зовнішньої політики через Комісію до соціальних питань Бюджетної комісії, яка має особливе значення, оскільки втілює бюджетні повноваження парламенту. До Петиційної комісії може звернутися кожний громадянин з проханням або скаргою.

Депутати до німецького бундестагу обираються на загальних, прямих, вільних, рівних і таємних виборах. Вони є представниками усього народу, не пов'язані дорученнями та директивами, відповідають лише перед своєю совістю. Таким чином, вони посідають вільний мандат. Згідно з їх партійною приналежністю вони гуртуються у фракції або групи. Свобода совісті й політична солідарність зі своєю партією можуть іноді стикатися. Але навіть якщо депутат залишає свою партію, за ним зберігається мандат бундестагу. Тут з усією чіткістю виявляється залежність депутатів.

Фінансова незалежність депутатів забезпечується відшкодуванням, що відповідає значенню депутатської посади. Той, хто був членом парламенту щонайменше вісім років, після досягнення граничного віку отримує пенсію.

Бундесрат. Бундесрат, представництво 16 федеральних земель, бере участь у справах законодавства та урядування федерації. На протилежність сенаторській системі федеральних штатів США або Швейцарії, бундесрат не складається .з обраних народних представників. Бундесрат утворюють члени урядів земель або їх уповноважені. Залежно від кількості мешканців землі мають три, чотири, п'ять або шість голосів; вони можуть віддавати їх лише одностайно. Більше половини всіх законів вимагають схвалення передусім тоді, коли зачіпаються істотні інтереси земель, якщо, наприклад, вони торкаються фінансів, або суверенності урядування. У кожному випадку зміни Конституції потребують згоди бундесрату двома третинами голосів. У решті випадків бундесрат має лише право на заперечення, яке бундестаг може провадити більшістю голосів. Якщо бундестаг і бундесрат не можуть дійти згоди, то з членів обох палат має бути утворена погоджувальна комісія, яка здебільшого може дійти компромісу.

У бундесраті інтереси землі час від часу виступають вище партійних інтересів, голосування може призвести до інших результатів, ніж тих, які можна було б очікувати від співвідношення більшості голосів політичних партій. Це говорить на користь федералізму. Федеральний уряд не завж​ди може покластися на те, що уряд землі, який утворюється тією самою партією, усьому йому слідуватиме. Кожна земля у бундесраті зі своїми власними специфічними інтересами шукає іноді союзу з іншими землями, що прагнуть до тієї самої мети, незалежно від того, яка партія формує там уряд. Це веде до зміни більшостей. Завжди мають бути знайдені компроміси, якщо партії, що утворили федеральний уряд, не мають більшості в бундесраті.

Бундесрат обирає з числа представників земель за встановленою черговістю свого президента строком на один рік. Президент бундесрату виконує повноваження федерального президента, якщо тому щось заважає.

Федеральний уряд. Федеральний уряд, "кабінет", складається з федерального канцлера і федеральних міністрів. Федеральний канцлер у межах федерального уряду і по відношенню до федеральних міністрів займає самостійну, вищу посаду. Він голосує у федеральному кабінеті. Лише він один має право на утворення кабінету: він обирає міністрів і робить федеральному президентові зобов'язуючу його пропозицію щодо їх призначення чи звільнення. Крім того, канцлер вирішує питання про кількість міністрів і встановлює ділянки їх діяльності. Сильна позиція канцлера базується передусім на його директивній компетенції: він визначає ди​рективи урядової політики. У рамках цих директив Федеральні міністри керують своїми відомствами самостійно і на власну відповідальність. У політичній практиці канцлер по​винен в межах урядових коаліцій враховувати також домовленість з партнером по коаліції.

Небезпідставно німецьку урядову систему називають "канцлерською демократією", оскільки Федеральний канцлер є єдиним членом кабінету, що обирається парламентом, і лише він один відповідає перед ним. Ця відповідальність може виявитися у конструктивному вотумі недовіри . Цей пункт був свідомо включений до Основного закону на противагу Веймарській Конституції. Це повинно протидіяти тому, щоб опозиційні групи, які одностайні лише у відхиленні уряду, але не щодо альтернативної програми, не могли скинути уряд. Більш того, бундестаг, який хоче висловити недовіру канцлеру, має водночас усунути канцлера з допомогою конструктивного вотуму недовіри (внаслідок висловленої у жовтні 1982 року недовіри тодішньому федеральному канцлеру Гельмуту Шмідту був обраний федеральним канцлером Гельмут Коль).

Фактично повноваження уряду дуже широкі. Уряд здійснює усі функції з управління державою і має міцні позиції у законодавчій сфері. Урядові належить право законодавчої ініціативи, при цьому його законопроекти мають пріоритет у разі відхилення такого законопроекту Бундестагом. Президент за пропозицією уряду і за згодою Бундесрату може об'​явити стан "законодавчої необхідності", і тоді для прийняття цього законопроекту досить схвалення Бундесрату.

Федеральний конституційний суд. Федеральний конституційний суд в Карлсруе стежить за додержанням Основного закону. Він складається з двох сенатів по вісім членів Федерального конституційного суду в кожному. Очолює роботу всього суду і першого сенату голова суду. Робота другого сенату координується віце-головою. Він вирішує спірні питання тлумачення Конституції, наприклад між федерацією і землями або між окремими федеральними органами. Лише цей суд має право визначати, чи загрожують дії якоїсь партії вільно-демократичному ладу і чи антиконституційна ця партія; тоді він дає розпорядження про розпуск її. Саме віце-голова перевіряє федеральні закони й закони земель щодо їх відповідності Основному закону; якщо він проголошує якийсь закон антиконституційним, то цей закон не може більше застосовуватись. У випадках такого роду Конституційний суд діє лише тоді, коли до нього звертаються певні органи, такі як федеральний уряд, уряд земель, щонайменше третина членів парламенту або суди.

Крім того, кожний громадянин має право подати конституційну скаргу, якщо він почуває себе позбавленим основних прав з боку держави. Але до цього він повинен, як правило, звернутися до компетентного суду і одержати там відмову.

Більшість земель, що входять до складу ФРН, мають свої конституційні суди, компетенція яких обмежена тлумаченням положень конституцій земель і розглядом скарг на порушення закріплених за ними прав. Рішення цих судів не підлягають оскарженню. Заміщення посад у судах земель здійснюється по-різному. В одних землях судді призначаються прем'єр-міністром, в інших — міністром юстиції даної землі, у деяких — призначенню передують вибори кандидата спеціальною комісією, до складу якої входять депутати парламенту землі, судді й адвокати. Усі судді призначаються на свої посади довічно.

Безпосередньо федеральним парламентом обираються, як зазначалося, тільки судді Федерального конституційного суду на 12-річний термін.

Дотепер Федеральний конституційний суд вирішив понад 80 тис. справ. Приблизно 76 тис. з них торкалися конституційних скарг, з яких близько 2 тис. були вирішені позитивно. Все знову і знову розглядалися питання великого внутрішньо- і зовнішньополітичного значення, що породжували найбільшу зацікавленість громадськості, наприклад, чи відповідає Основному закону те, що німецькі солдати беруть участь у військових місіях Організації Об'єднаних Націй. Федеральні уряди всіх політичних відтінків були вже змушені схилятися перед рішеннями суддів із Карлсруе. Проте суд завжди підкреслює, що він не бачить своє завдання в тому, щоб пропонувати державним органам певні політичні дії. Федеральний конституційний суд складається з двох сенатів. Кожний з яких має вісім суддів. Судді обираються наполовину бундестагом, наполовину бундесратом. Їх строк служби становить 12 років, перевибори не дозволяються.