Повноваження Президента. Уряд.

Президенту Республіки належить центральне місце в системі державних органів П'ятої республіки. Разом з Урядом він утворює центральну виконавчу владу. Відповідно до ст. 5 Конституції, він стежить за додержанням Конституції, забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних інститутів, спадкоємність держави, вживає заходів щодо забезпечення її територіальної цілісності, забезпечує дотримання міжнародних угод і договорів.

Президент Республіки обирається шляхом загального, прямого, рівного і таємного голосування. Строк повноважень Президента — п'ять років. Обмежень для переобрання не існує. Кандидат у Президенти повинен задовольняти всі вимоги, що ставляться до осіб, які обираються в Парламент. Через те, що у Франції немає інституту Віце-президента, у випадку дострокової вакансії посади Президента його обов'язки тимчасово виконує Представник Сенату, а якщо він теж не в змозі виконувати ці обов'язки, їх виконує Уряд.

Нові вибори проводяться не раніш як через 20 і не пізніш як через 35 днів після відкриття вакансії. За весь час існування П'ятої республіки двічі мали місце випадки дострокової вакансії посади Президента і проведення дострокових виборів: у 1969 р. у зв'язку з відставкою Президента де Голля і у 1974 р. у зв'язку зі смертю Президента Жоржа Помпіду.

Відповідно до ч. 11 ст. 7 період, коли Президент відсутній або не може здійснювати свої функції, не допускається ні голосування довіри Уряду, ні перегляд Конституції.

Повноваження виконуючого обов'язки дещо обмежуються. Зокрема, він не може проводити референдум і розпустити Національні збори.

Президент Республіки має широкі повноваження. Згідно з ст. 19 Конституції існує дві основні групи повноважень:

1) ті, що здійснюються Президентом самостійно, тобто в дискреційному порядку (особисті повноваження);

2) ті, що потребують для свого здійснення контрасигнатури Прем'єр-міністра (іноді також окремих міністрів, відповідальних за виконання даного акта Президента).

До першої групи особистих повноважень Президента належать:

1. Право розпуску Національних зборів (з цього питання Президент повинен проконсультуватися з головами палат Парламенту і Прем'єр-міністром, хоча ці консультації його ні до чого не зобов'язують). Це право Президента обмежене трьома умовами: а) не може бути здійснений розпуск протягом року після попереднього розпуску; б) під час дії надзви​чайного стану; в) виконуючим обов'язки Президента.

2. Право призначати Прем'єр-міністра і за його поданням інших членів Уряду, а також відкликати їх. Призначення Уряду Президентом потребує наступного схвалення урядової програми нижньою палатою парламенту, а це означає, що при призначенні Прем'єр-міністра Президентові доводиться враховувати позицію партійної більшості Національних зборів.

3. Право за пропозицією Уряду під час сесії парламенту або за спільною пропозицією обох палат передавати на референдум будь-який законопроект з питань організації публічної влади, економічних або соціальних реформ і публічних служб, що сприяють їм або дозволяють ратифікацію міжнародного договору, який не суперечить Конституції, впливає на функціонування державних інститутів.

4. Право звертатися з посланнями до палат на їх роздільних засіданнях.

5. Право за своїм розсудом головувати в Раді міністрів. Ніяке засідання Уряду у формі Ради міністрів неможливо за відсутності Президента, крім випадку, коли він безпосередньо уповноважив іншу посадову особу здійснювати голосування на конкретному засіданні й у зв'язку з конкретним порядком денним.

6. Право вводити в країні надзвичайний стан. До введення надзвичайного стану Президент повинен провести такі самі консультації, як і при розпуску Національних зборів.

7. Право звернення в Конституційну раду із запитами і призначення однієї третини його членів.

8. Президент — глава Збройних сил, він головує у вищих радах і комітетах Національної оборони. У разі потреби Прем'єр-міністр може заміщати Президента як голова на засіданнях рад і комітетів Національної оборони.

9. Право помилування.

До повноважень Президента, що потребують контрасигнатури прем'єр-міністра або окремих членів Уряду, належать: скликання парламенту на надзвичайну сесію; підписання декретів і ордонансів, прийнятих Радою міністрів; призначення вищих цивільних і посадових осіб та їх усунення; ратифікація окремих міжнародних договорів; призначення дипломатичних представників; участь у розгляді законопроектом уряду.

Президенту належить право законодавчої ініціативи з питань, що стосуються конституційних переглядів, передачі законопроектів на референдум, а також право відкладального вето на закони, прийняті парламентом, або право звернення в Конституційну раду на предмет відповідності закону Конституції.

Президент має широку регламентарну владу, що пов'язано з визначеною у ст. 34 Конституції важливою особливістю конституційного режиму П'ятої республіки, яка полягає в обмеженні сфери застосування закону. У зв'язку з тим, що парламент вправі регулювати своїми законами тільки ті суспільні відносини, які визначені Конституцією, все інше регулюється актами виконавчої влади. Цим обумовлено те, що акти, які підписуються Президентом, не розглядаються як звичайні підзаконні акти, прийняті на основі й у виконання закону. Тому ордонанси і декрети, що підписуються Президентом, є самостійними нормативно-правовими актами, які виконують у регулюванні окремих суспільних відносин таку саму роль, що і закон.

Визнання Конституційною радою законодавчого акта як такого, що не відповідає вимогам ст. 34 Конституції, надає право регламентарній владі змінювати і замінювати цей закон власними нормативними актами.

У Конституції визначені важливі повноваження Прези​дента щодо зовнішніх відносин, оборони і безпеки. Він представляє країну в міжнародних відносинах; акредитує надзвичайних послів і посланників в іноземних державах, а надзви​чайні посли та посланники цих держав акредитуються при ньому; веде переговори про укладення міжнародних договорів і ратифікує їх, крім тих, для ратифікації яких потрібний закон, а для територіальних питань — ще й згода заінтересованого населення.

Особливо важливе значення має не передбачене Конституцією право Президента вводити в дію стратегічні ядерні сили, що надане йому 1964 року звичайним декретом Уряду.

У сфері судової влади повноваження Президента істотно розширені порівняно з Четвертою республікою. Крім тради​ційного для глави держави права помилування Президент став активно впливати на склад і діяльність Вищої ради магістратури, входячи до складу обох її відділень і головуючи в ній. Це повноваження ефективно сприяє Президенту у виконанні важливої функції гаранта незалежності судової влади.

На практиці Президент має більші повноваження, ніж ті, що належать йому за буквою Основного закону. Так, він приймає рішення, якими втручається в компетенцію Уряду, коли в парламенті є "одноколірна" з Президентом більшість, тобто коли Президент і парламентська більшість належать до однієї політичної партії.

Президент республіки за Конституцією політичне не є відповідальний. Він може бути засуджений лише за державну зраду, склад якої офіційно не визначений. Обвинувачення може бути пред'явлене йому тільки обома палатами парламенту, що повинні прийняти ідентичне рішення відкритим голосуванням і абсолютною більшістю голосів своїх членів. Судить Президента в цьому разі Високий суд правосуддя, члени якого, відповідно до ч. 2 ст. 67 Конституції, обираються в рівній кількості Національними зборами і Сенатом зі свого складу після кожного повного або часткового понов​лення палат. Високий суд правосуддя складається з 24 суддів і 12 заступників.

У випадку віддання парламентом Президента під суд слідча комісія, яка щорічно призначається Бюро Касаційного суду в складі п'ятьох постійних членів і двох заступників, проводить розслідування. Після цього Високий суд правосуддя схвалює таємним голосуванням і абсолютною більшістю голосів рішення про винність Президента, його співучасни​ків і посібників, про міру покарання, якщо винність буде встановлена. Ці рішення оскарженню не підлягають. На практиці Високий суд правосуддя ще не розглядав подібних справ.

Офіційна резиденція Президента — Єлисейський палац. Президенту допомагає в його діяльності особистий апарат, що сягає кількох сотень чоловік. Апарат Президента складають: кабінет, генеральний секретаріат, військовий комітет, чиновник для особливих доручень. Усі співробітники Єлисейського палацу призначаються та звільняються Президентом за його власним розсудом.

Уряд. Уряд — колегіальний орган, що здійснює поряд або разом з Президентом Республіки виконавчу владу. У Конституції розділ про уряд розміщено одразу після розділу про Президента і перед розділом про парламент, що вже саме по собі свідчить про те значення, яке надавали цьому інституту автори Конституції.

Уряд Франції має своєрідну структуру. Він виступає у формі Ради міністрів, що об'єднує усіх його членів під головуванням Президента. Засідання у разі відсутності Президента іменуються Радою кабінету. Як уже зазначалося. Прем'єр-міністр може головувати в Раді міністрів тільки за спеціальним повноваженням Президента і за визначеним порядком денним.

У Конституції вказуються питання, які підлягають обов'язковому розгляду в Раді міністрів. Усі найважливіші проекти регламентарних нормативних актів, проекти законів, рішення про постановку питання про довіру, про проведення референдуму, призначення на вищі державні посади та деякі інші підлягають обговоренню в Раді міністрів. Інші повноваження здійснюються на засіданнях Ради кабінету під головуванням Прем'єр-міністра.

Формування Уряду належить до компетенції Президента. Зокрема, Президент добирає кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра і призначає його. Останній добирає міністрів і представляє Президенту, який призначає їх. Хоча призначення Прем'єр-міністра є особистим правом Президента, проте при цьому він змушений враховувати розставляння політичних сил у Національних зборах, довіру яких повинен мати Уряд.

Новий Уряд за Конституцією не зобов'язаний подавати свою програму і склад на затвердження нижньої палати парламенту. Проте Уряд за власним розсудом просить Національні збори про схвалення урядової програми або заяви з питань загальної політики.

Уряд несе колективну відповідальність перед Національними зборами. Групою депутатів Національних зборів (не менше десятої частини загальної кількості) може бути поставлена на голосування резолюція осудження. Голосування за резолюцією осудження приводиться не раніш як через 48 годин після її надходження в Бюро Національних зборів. Для її прийняття необхідна абсолютна більшість голосів депутатів.

У випадку відмови в довірі або прийняття резолюції осудження Прем'єр-міністр повинен вручити Президентові Республіки заяву про відставку Уряду. Остаточне рішення приймає Президент, який може прийняти відставку Уряду і призначити нового Прем'єр-міністра або прийняти рішення про достроковий розпуск Національних зборів і призначення нових виборів.

Конституція заснувала інститут несумісності посади члена Уряду з володінням парламентського мандата, з якоюсь посадою професійного представництва загальнонаціонального характеру, а також з будь-якою державною службою або професійною діяльністю. Водночас законодавством не забороняється сполучати членство в уряді з мандатом комунального радника, з посадою мера і навіть голови генеральної та регіональної ради.

Повноваження Уряду здійснюються або разом з Президентом Республіки, або кабінетом, або одноособове Прем'єр-міністром. Конституція підкреслює особливу роль Прем'єр-міністра. Згідно зі ст. 21 Конституції, він керує діяльністю Уряду, відповідає за національну оборону, забезпечує виконання законів, здійснює регламентарні повноваження і призначає на цивільні та військові посади. Окремі свої повноваження він може делегувати міністрам.

Прем'єр-міністру належить право законодавчої ініціативи. Для визначення відповідності прийнятого парламентом законопроекту Конституції він має право звертатися до Кон​ституційної ради. За пропозицією Прем'єр-міністра скликаються надзвичайні сесії парламенту, проводяться закриті засідання палат у формі секретного комітету і можуть подовжуватися строки чергових сесій парламенту.

Велике значення має також і те, що деякі важливі повноваження Президента Республіки здійснюються за пропозицією або після консультацій з Прем'єр-міністром.

Прем'єр-міністру у здійсненні його функцій допомагає генеральний секретар Уряду, а Також власні служби — кабінет Прем'єр-міністра, генеральні секретаріати планування, оборони та ін. Кожний міністр має свій кабінет (а в департаментах засновуються служби міністрів).