Правове регулювання громадських об’єднань. Вибори і референдум.

Конституція Франції 1958 року уперше визначила (ст. 4) роль політичних партій і угруповань, які активно впливають на політичне життя країни і сприяють вираженню думок у ході виборів. У Франції діє кілька десятків політичних партій, з яких на виборах до парламенту, зазвичай, бере участь понад 40. Партійна система Франції дуже динамічна, оскільки партії часто виникають, зникають, зливаються, блокуються, змінюють свою політичну орієнтацію й назви.

До найбільш значних політичних партій лівої частини політичного спектра належать такі партії: Французька соціалістична партія (близько 900 тис. членів). Французька комуністична партія (близько 400 тис. членів). Об'єднана соціалістична партія, Рух лівих радикалів. Рух реформаторів. До лівих партій примикає і партія "Зелених", яка на виборах 1977 року набула парламентського представництва. До правих партій належать: Республіканська партія (близько 160 тис. членів). Республіканська партія радикалів і радикал-соціалістів, партія "Центр соціальних демократів" (30 тис. членів), Національний фронт (25 тис. членів) займає вкрай пра​ві центристські позиції, виступаючи, зокрема, за вигнання з країни емігрантів з колишніх колоній. Важливу роль у політичному житті країни відіграє партія Об'єднання в підтримку Республіки" (близько 900 тис. членів), заснована 1958 року прихильниками генерала де Голля. Партія відстоює самостійність Франції на міжнародній арені та "асоціацію праці й капіталу" у внутрішній політиці. Ця партія, як і Республіканська, за своєю політичною орієнтацією є право-консервативною, що захищає режим сильної влади. На парламентських і президентських виборах 1995 року вона досягла значних успіхів, її лідер був обраний Президентом Республіки, а спільно з правоцентристськими силами вона дістала абсолютну більшість місць у Національ​них зборах.

Правоцентристські політичні групи створили політичне об'єднання — "Спілку за французьку демократію" (СФД), що найбільшого успіху досягло 1974 року, коли його лідер був обраний Президентом Республіки. На місцевих муніципальних і кантональних виборах СФД має стабільний успіх. В останні два десятиліття СФД виступає в основному як мо​лодший партнер об'єднання в підтримку Республіки.

Вкрай праві ("Національний фронт" ле Пена) виступають з ультраправих націоналістичних позицій (за наведення порядку, виселення з країни арабів і мусульман, "чистоту нації", висувають інші політичні гасла). Популярність партії постійно зростає, ле Пен на президентських виборах 1995 року набрав близько 15% голосів і ледь не вийшов у 2-й тур із соціалістом Л. Жоспеном, випередивши Ж. Ширака.

В історії П'ятої республіки (тобто за останні 40 років) у Франції було тільки п'ять президентів, причому чотири з них — праві.

Визначаючи статус політичних партій, Конституція закріплює принципи їх створення і діяльності та основні напрямки діяльності. Стаття 4 Конституції проголошує, що партії створюються і здійснюють свою діяльність вільно, сприяють вираженню думок голосуванням і повинні поважати принципи національного суверенітету і демократії.

У Франції, як у деяких інших країнах, немає спеціального закону про політичні партії, а їх створення і діяльність регулюються більш загальним законом про асоціації 1901 р. Вважається, що це зумовлено самим статусом партій як звичайних асоціацій і характеризується відсутністю юридичних ознак, які відрізняють їх від інших громадських об'єднань. Тому для своєї легалізації партія, як і будь-яке об'єднання громадян, повинна подати в префектуру департаменту поряд із зазначенням назви і мети її створення такі дані: місцезнаходження її органів, прізвища, заняття і місце проживання членів її керівництва. До декларації додаються два примірники Статуту партії.

Уперше в 1990-х роках у Франції було законодавче регламентовано питання про фінансування політичних партій громадянами і державою. 1988 року було прийнято Закон про фінансову гласність політичного життя, що встановив правила фінансування політичних партій і регламентував фінансові витрати. Розміри цих витрат держави визначаються за пропозицією бюро парламентських палат і вносяться в державний бюджет. При цьому половина виділених коштів розподіляється між партіями пропорційно до числа одержаних ними голосів на попередніх парламентських виборах, якщо вони мали своїх кандидатів не менш як у 50 виборчих округах або в одному чи кількох заморських департаментах і територіях. Друга частина загальної суми розподіляється між партіями пропорційно чисельності їх парламентарів.

Контроль за фінансуванням політичних партій здійснюється Національною комісією по рахунках виборчих кампаній і політичному фінансуванню, перед якою партії фінансове звітують.

Проголошена Конституцією свобода створення політичних партій сприяла утвердженню у Франції багатопартійної системи. Основу цієї системи становлять, як правило, значні загальнонаціональні політичні партії і об'єднання, що активно впливають на функціонування всього державного механізму і формування політичного курсу країни. Існує також значна кількість порівняно невеликих за чисельністю і впливом політичних партій, у тому числі й у межах регіонів і департаментів. Політичний плюралізм і багатопартійність розкидаються у Франції як одні з головних умов демократії.

Давні традиції у Франції має профспілковий рух, в якому виділяються три основні об'єднання. Загальна конфедерація праці додержується у своїй діяльності комуністичного напрямку. Інше об'єднання — "Форс увриєр" ("Робоча сила") поділяє в основному позиції Соціалістичної партії. Французька демократична конфедерація праці містить 2300 профспілкових організацій, поєднує у своїй діяльності боротьбу за поліпшення становища трудящих з християнським світоглядом. У країні існують і дрібніші профспілкові об'єднання. Профспілки у Франції організовані в основному за виробничим принципом. Вони виконують важливу роль у виробничих радах на підприємствах. Проте при цьому необхідно мати на увазі значну роздрібненість профспілкового руху, орієнтацію керівництва профспілкових об'єднань на різні політичні сили.

Основною організацією підприємців Франції є Національна рада французького патронату, створеного 1946 року. Він об'єднує власників і керівників півтори тисячі компаній. Крім цього, у Франції діють торгові й промислові палати, об'єднані в Асамблеї палат торгівлі та промисловості, а також Торгову і промислову палати Парижа. Членство підприємств Франції у цих двох палатах є обов'язковим, оскільки вони здійснюють і деякі інші публічні функції.