Якби Ви знали, як я люблю своє Запоріжжя і його сердешних сіромах?!

Все готовий залишити, з усім готовий розлучитися, лише б тільки одна моя нога могла стояти на священній для мене землі! До речі, це так. Але що ж з того? Невже я сепаратист? І не думав і не думаю бути сепаратистом”

Яворницький Дмитро Іванович народився у с. Сонцівка на Харківщині (тепер с. Борісівка) у сім'ї бідного сільського псаломщика. Початкову освіту здобув у рідному селі, закінчив Харківську повітову школу, навчався у Харківській духовній семінарії.

Після закінчення Харківського університету у 1881 році І.Д. Яворницький був залишений при кафедрі російської історії позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Водночас він викладав історію в ряді середніх навчальних закладів м. Харкова. Глибоко цікавився історією рідного краю, побутом, влітку вчений ходив по безкрайніх степах України, оглядав кургани, городища, старовинні церкви, записував пісні, думи, розповіді про запорожців.

Після дворічної праці при Харківському університеті він переїздить до Петербурга. Там викладає в середніх школах та на Вищих жіночих курсах.

Увесь вільний час Д.І. Яворницький присвячує вивченню архівів, знайомиться з місцями Січі.

Починаючи з 1883 року він видає низку невеликих робіт про Запоріжжя, а у 1888 році виходить його перша велика двотомна праця "Запорожье в остатках старины и преданиях народа". У 1892 році з'являється перший том праці "История запорожских козаков".

Д.І. Яворницький був фундатором вивчення історії козацтва на Херсонщині. Праці вченого присвячені історії Запорізької Січі і сьогодні є неоціненним джерелом свідчень про славне минуле наших пращурів.

Д.І. Яворницький був членом багатьох наукових організацій і товариств. У 1886 році його обрано дійсним членом Російського археологічного товариства у Петербурзі, а в 1906 році - Московського археологічного товариства. Учений був членом Полтавської, Таврійської, Псковської, Катеринославської губернських учених архівних комісій, Українського наукового товариства у Києві, Наукового товариства ім.Т.Г. Шевченка у Львові.

У 1891 році "за свою излишнюю любовь ко всему украинскому" російським урядом вченого заслано у вигнання в степи Середньої Азії.

З весни 1894 року до весни 1895 вченому дозволено працювати наїздами в московських архівах і бібліотеках, що набагато полегшило написання третього тому "Истории запорожских козаков"

У 1896 році вчений стає спочатку приват-доцентом, а пізніше професором Московського університету. Викладає археологію та історію малоросійського козацтва, читає "Спеціальний курс з історії Малоросії і Запоріжжя".

У Москві активізується і літературно-громадська діяльність Яворницького. В кінці 90-х років вчений паралельно з науковою й викладацькою роботою в університеті починає писати художні твори: повість "Максим Вітряк" (1897-1898).

Своєю романтичною закоханістю у запорожців Д.І. Яворницький заохочує не одного художника до відтворення героїчних сторінок Запорізької Січі. Він був діяльним порадником І. Рєпіна у створенні славетної картини "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" й навіть позував йому в одязі січового писаря. До нього зверталися за порадами великі артисти: М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський.

З 1902 року Д.І. Яворницький завідував музеєм старожитностей Катеринославської губернії (тепер Дніпропетровський обласний історичний музей). Музей, по суті, був створений його руками й став для нього другою домівкою.

Великі заслуги вченого історика перед наукою. Він зібрав матеріал для складання словника української мови на 60 00 слів, великих збірників народних пісень, казок, байок, розкопав понад 1000 курганів. Увесь свій різноманітний матеріал з історії Запоріжжя він передав нащадкам у вигляді 150 великих друкованих праць.

Поетичний доробок Д.І. Яворницького - понад 60 віршів. Переважна більшість їх опублікована у збірці "Вечірні зорі" (1910 р.).

У роки першої світової війни Д.І. Яворницький брав активну участь у збиранні коштів для сиріт, поранених, біженців тощо.

Протягом кількох років Д.І. Яворницький очолював наукову експедицію. Тільки за 1927-1929 роки було знайдено і зареєстровано 36936 різних стародавніх речей, написано більше сотні щоденників, зроблено понад 1000 фотознімків, малюнків та зарисовок. Частину цих знімків історик використав у географічно-історичному нарисі "Дніпрові пороги" (1928р.), в якому вміщено 86 ілюстрацій. У 1929 році з'являється збірка неопублікованих архівних історичних документів під назвою "До історії степової України", що охоплює майже 300 першоджерел за 140 років - від початку ХVIII ст. до середини ХІХ ст. (перший документ датований 11 грудня 1716 року, останній - 5 жовтня 1857 року).

У 1929 році Д.І. Яворницького обрано дійсним членом Української академії наук.

До останніх днів свого життя вчений історик не припиняв діяльності, підтримував тісні зв'язки з широкими народними масами.

Помер Д.І. Яворницький у 1940 році. Свою бібліотеку і рукописи вчений заповів Академії наук УРСР. Невтомність і самовідданість його гідні подиву, а його спадщина належить до кращих надбань культури минулого нашого народу.

Тепер Дніпропетровський обласний історичний музей носить ім'я академіка Д.І. Яворницького.

В будинку, де в 1905-1940 рр. жив вчений, відкрито меморіальну кімнату-музей і встановлено меморіальну дошку.