М. Біляшівський – археолог та визначний діяч української культури.

«...Перший успіх завжди приємніший за інші і діє бадьорливо»

Біляшівський Микола Федотович (1867-1926) – академік, видатний археолог, історик, мистецтвознавець, етнограф, фундатор вітчизняного музейництва та лідер пам’яткоохоронного руху. Він народився 24 жовтня 1867 року в м. Умані в сім’ї священика. Зацікавлення вченого українською старовиною з’явилося у гімназійні роки, коли він познайомився з директором Київського Церковно-археологічного музею М.І.Петровим. Інтерес М.Ф.Біляшівського до нумізматики спонукав його стати членом гуртка київських нумізматів.

Протягом 1887-1891 років М.Ф.Біляшівський навчався на юридичному факультеті Київського, а згодом Новоросійського університетів, де й отримав диплом. Разом з тим він систематично слухав лекції із загальної та східноєвропейської археології професора В.Б.Антоновича, а також з античного мистецтва А.В.Прахова. В студентські роки М.Ф.Біляшівський почав серйозно займатися археологією.

Становлення світоглядних засад науковця припало на час національного піднесення кінця ХІХ – початку ХХ ст. та бурхливого розвитку науки водночас. Певний вплив на громадську позицію М.Ф.Біляшівського мав В.Б.Антонович, який звернув його увагу на проблеми українства, а також громадсько-політична позиція членів гуртка, що зосередився навколо редакції “Киевской старины”.

Як вільний слухач М.Ф.Біляшівський вступив на природничий факультет Московського університету (з 1892 р.), де потрапив до числа осіб, що гуртувалися навколо професора Д.М.Анучіна. Він брав активну участь у науковому житті Москви: став учасником ХІ Міжнародного конгресу з доісторичної археології, антропології і зоології, долучився до роботи декількох наукових товариств тощо. Окрім наукової і дослідницької роботи працював в Архіві Міністерства юстиції під керівництвом відомого російського історика права, археолога та архівіста Д.Я.Самоквасова як його власний секретар.

У 1894-1898 роках М.Ф.Біляшівський працював завідувачем Архіву колишнього фінансового управління Царства Польського при Варшавській казенній палаті, займаючись впорядкуванням документальних колекцій архіву, а також плануючи друкування джерел з історії України. Тоді ж він познайомився з М.С.Грушевським і допомагав йому у підготовці до друку перших двох томів люстраційних описів королівщин фундаментальної серії “Жерела до історії України-Руси”. Працюючи у Варшаві, М.Ф.Біляшівський долучився також до організації Городоцького музею барона Ф.Р.Штейнгеля на Волині.

На початку ХХ ст., будучи вже знаним вченим та маючи досить успішну наукову кар’єру, М.Ф.Біляшівський занурився у громадсько-культурну діяльність, пов’язану з музейною та пам’яткоохоронною справами. У 1902 році він став директором Київського міського художньо-промислового і наукового музею, заснованого за його участі, і залишався на цій посаді до 1923 року.

Під час першої російської революції 1905-1907 років М.Ф.Біляшівський розпочав свою громадсько-політичну діяльність. Він взяв участь у виборах до І Державної Думи, одержавши мандат від Київщини. У Думі М.Ф.Біляшівський був членом Української парламентської громади, що відстоювала автономію України. Під час Першої світової війни він служив у Комітеті Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст на території Буковини.

Основна діяльність М.Ф.Біляшівського протягом 1917-1923 років була зосереджена на розбудові нових організаційних підвалин пам’яткоохоронної справи. Крім того, він долучився до створення Української Академії мистецтв, Київського археологічного інституту тощо. У 1919 році М.Ф.Біляшівського обрано дійсним членом Української Академії наук. Він очолив в Академії кафедру археології у історично-філологічному відділі та Комісію для складання археологічної карти України, а також був членом Етнографічної комісії і Всеукраїнського Археологічного комітету.

Помер М.Ф.Біляшівський 21 квітня 1926 року і похований згідно із його волею на Княжій горі біля Канева.

_________________________________________________________________________________________