Візантійстке середньовіччя

1Цей храм називали просто Великою церквою. Він був створений у 532-537 р. за замовленням імператора Юстиніана. Для будівництва головного собору Візантійської імперії були запрошені не професійні архітектори, а професора математики і геометрії, Анфімій із Тралл та Ісидор з Мілета.

На місці великої базиліки почали зводити величезний центричний будинок з куполом, що накриває величезний кубічний простір. Чотири масивних опори, що підтримують ребристий купол на невисокому барабані, заховані за базилікальній побудові плану. Зі сходу та із заходу купол ускладнюється великими півкругами і напівкуполами екседр, у які уписане по трьох екседри меншої висоти.

Пишнота цього грандіозного складного інтер'єра уражало сучасників, а візантійські архітектори не зважувалися надалі суперничати з цим пам'ятником: Софія залишалася недосяжною вершиною, від якої вели відлік, але до якої не зважувалися наблизитися.

Після завоювання Константинополя в 1453 р. турки піввіку придивлялися до Айе-Софии, як вони називають храм, а потім стали відтворювати її в численних мечетях, у тім чи іншому ступені, що наближаються до настільки ж недосяжного, як і у візантійський час, зразку. Але турецькі архітектори, серед яких був і знаменитий Сінан, завжди намагалися не тільки копіювати план і особливості інтер'єра Софії, але і додати зовнішньому вигляду своїх мечетей нова якість - вони створювали фасади. Чого в храмі-зразку очевидно немає.

2 - Базилика Сан-Витале (итал. Basilica di San Vitale) — раннехристианская базилика^[1] в Равенне (Италия), важнейший памятник византийского искусства в Западной Европе. В 1996 году в составе раннехристианских памятников Равенны была включена в число объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО. Выделяется среди восьми раннехристианских памятников Равенны совершенством своих мозаик, которые не имеют себе равных за пределамиКонстантинополя.

Базилика построена в форме восьмиугольногомартирия византийского типа, близкого по архитектуре к церкви Сергия и Вакха вКонстантинополе.^[5]Наружные стены не имеют каких либо декоративных элементов и расчленены вертикальными и горизонтальнымиконтрфорсами. Здание увенчано гранёным барабаномкупола. Архитектура Сан-Витале сочетает элементы классического римского зодчества (купол, порталы, ступенчатые башни) с византийскими веяниями (трёхлопастная апсида, узкая форма кирпичей, трапециевидные капители, пульван и т. д.). Низ внутренних стен базилики облицован мрамором, наборный пол храма украшен геометрическим орнаментом.

Аркада ротонды

Мозаичное украшение капители

Конструкцию здания поддерживают восемь центральных опор, на которых держится куполдиаметром в 16 метров. Для уменьшения бокового давления куполу приданаконусообразная форма. Купол воздвигнут из лёгкого материала — вдетых друг в другаглиняных труб, закреплённых одна над другой в становящихся всё более узкими горизонтальныхкольцах^[7]. Опорные столбы образуют в центре храма ротонду, на втором ярусе которой расположеныхоры. В промежутки между столбами ротонды помещены полукруглые двухэтажные аркады, расположенные по дугам, выгнутым к внешним стенам церкви. Благодаря описанному устройству храма внутренняя часть церкви кажется залитой светом, а окружающие её галереиискусственно погружены в мистическую полутемноту, что сразу же обращает внимание входящего на мозаики апсиды ипресбитерия^[8].

3 Собор Святого Марка (італ.Basilica di San Marco, або «базиліка Сан-Марко») — головний соборВенеції, що є рідкісним прикладомвізантійської архітектури вЗахідній Європі. Розташовується на площі Святого Марка, поряд з Палацом дожів.

Базиліка була закладена для розміщення мощей апостола Марка, перевезених до Венеції з Александрії у 829 році. З цієї нагоди апостол Марк замінив святого Феодора в ролі небесного покровителя Венеції, а символом міста став знак цього євангеліста — крилатий лев. Первісна базиліка згоріла під час народного повстання в 976 році, але була відновлена в XI столітті. Теперішня хрестокупольна п'ятиголова церква була зведена за зразком константинопольського храму Апостолів, а впродовж наступних сторіч безперервно розширювалася і прикрашалася. Знаменита римська квадригана західному фасаді, «золотий вівтар» візантійської роботи і багато стародавніх реліквій потрапили в собор після розграбування хрестоносцями Константинополя у 1204 році.

У скупому світлі інтер'єр храму переливається золотистимимозаїками, виконаними у візантійському стилі. Підлога викладена з мармуру і скла. Дзвіниця собору, що стоїть окремо, обвалилася у 1902 році, але була відтворена через десять років.

У 1987 році собор в числі інших венеціанських пам'яток увійшов до числа об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Тривале будівництво базиліки справило вплив на її архітектурний стиль. Побудований як класична грецька базиліка з суворим романським фасадом, собор за роки перебудов набув свого сучасного образу, в якому змішалися різні стилі. Це пояснюється також тим, що в його оздобленні використані привезені до Венеції в різний час східний мармур, колони різних ордерів, грецькі та романські барельєфи, візантійські і італійські скульптури, готичні капітелі. Все це було поєднане майстрами в гармонійній архітектоніці собору.

Загальні особливості[ред. • ред. код]

Собор побудований у формі грецького хреста і є типовою візантійською хрестовокупольною базилікою, побудованою за зразком константинопольської церкви Святих Апостолів^[10], але не є її точним повторенням. В кінці XII століття до базиліки був прибудований просторий нартекс, а в наступні століття ряд інших приміщень (декілька капел, баптистерій, сакристія). За винятком вівтарної частини, що закінчується абсидою, рукави хреста розділені аркадами на три нефи, хори (другий поверх бічних нефів) відсутні^[11]. Розміри базиліки становлять 76,5 (довжина разом з вівтарною частиною) на 62,5 метрів. Висота базиліки (по центральному куполу) — 43 метри.

Вівтарна перешкода

Вівтарна частина (презбітерій) за східним зразком відділена від центрального нефа готичниміконостасом, створеним у 1394 році майстрами П'єтро Паоло і Якобелло Делле Масеньє. Вівтарна перешкода створена з кольорового мармуру і увінчана великим хрестом, по боках від якого встановлені чотирнадцять статуй (дванадцять апостолів, Діва Марія іапостол Марк). У вівтарній частині встановлений ківорій (V століття), під яким знаходиться головний вівтар храму з мощами святого Марка, перенесеними в собор з крипти у 1835 році. Він висічений з суцільного шматка зеленого східного мармуру та підтримується чотирма колонами з вапняного алебастру (XIII століття). На кожній колоні у дев'ять рядів розташовані рельєфи з історією Діви Марії і Ісуса, в яких, крім канонічних, зображені апокрифічні історії.

Грифон (деталь набірної підлоги)

Мармурова набірна підлога базиліки створена в XII столітті і гармонує із зовнішнім і внутрішнім мармуровим оздобленням собору. Вона виконана з плит поліхромного мармуру зі вставками мозаїчних зображень (створені в період до XV століття), виконаних з маленьких шматочків мармуру різної форми і розміру. Серед мозаїк підлоги присутні як геометричний орнамент (кола, квадрати, восьмикутники), так і зображення тварин, рослинний орнамент. Частина орнаментів була створена у 1425 році флорентійським художником Паоло Учелло.

Кампаніла собору (дзвіниця) стоїть окремо і має висоту близько 100 метрів. Вона була побудована у 1514 році і крім церковних функцій слугувала також маяком для кораблів, які входили у лагуну. Дзвіниця повністю зруйнувалася у 1902 році, але була відновлена ​​в первісному вигляді у 1912 році.

4 Найкращу свою роботу Андрій Рубльов створив у 1411 році. Нею стала ікона «Трійця Старозавітна (Вітхозавітна)», написана Рубльовим на спомин святого Сергія Радонежського, засновника Троїцького монастиря. Вона призначалася для дерев'яного Троїцького собору монастиря. Тема ікони була взята зі Старого Заповіту — це візит трьох янголів до садиби Авраама і Сарри. У Новому Заповіті образ трьох янголів почав сприйматися як єдність трьох іпостасейБога — Батька, Сина та Духа.

Одна з найкращих російських ікон передає співзвучність трьох світлих душ, які розмовляють між собою в повній тиші. Ікона ідеально поєднує в собі складний богословський зміст із неабиякою композиційною майстерністю. «Трійця» розрахована на дальню та ближню точку зору, кожна з яких по різному розкриває багатство відтінків ікони, малярську віртуозність майстра.

Ідея та майстерність зображення «Трійці» спонукала багатьох художників до створення чогось подібного. Однак жодна з робіт не змогла наблизитись до рівня рубльовського творіння.

В двадцятому столітті Андрієва «Трійця Вітхозавітна», була визнана найкращою роботою Рубльова й шедевром світового мистецтва іконопису.

Вважається, що Андрій Рубльов розписував Різдвяний собор уСавино-Сторожевському монастирі під Звенигородом. Тим більше, що незначні фрагменти розпису, що збереглися, наближені до стилю Рубльова.

Справжня її назва Вишгородська, а не Володимирська, бо первинно вона знаходилась ухрамі містаВишгород. Згідно з переданням, вона була подарованаКиєву відКонстантинополя. Київський князьЮрій Долгорукийпомістив її у Вишгороді, спорудивши для неї спеціальний храм. Звідти й назва ікони — Вишгородська. Хоча, як свідчать деякі мистецтвознавці, її цінність полягає у тому, що вона не була привезеною з Візантії, а була написана у Києві, можливо, преподобним Аліпієм-іконописцем. Згодом цю ікону вкрав князь суздальський Андрій Боголюбський, напавши і зруйнувавши Київ. Він розмістив Вишгородську ікону у Володимирі-на-Клязьмі, тоді вона й була перейменована на Володимирську.

Західноєвропейське середньовіччя

1 Собор Паризької Богоматері(Нотр-Дам де Парі) (фр. Notre Dame de Paris) —собор у Парижі(Франція) присвячений Діві Марії, матеріІсуса Христа, кафедральний храм Паризької архідієцезії. Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижу, базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці галло-римського храмуЮпітеру, що стояв тут за часів римської влади.

У соборі вбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, присутні відгомони романського стилю Нормандії, з властивим йому могутньою і щільною єдністю, а з іншого, використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю, який додає будівлі легкість і створює враження простоти вертикальної конструкції і вагової опори будови (будучи каркасом опори будови його видно лише ззовні).

Кельнський собор (нім.Kölner Dom, офіційно Hohe Domkirche St. Peter und Maria) — римо-католицькацерква в Кельні,Німеччина. Тут знаходиться осідок архиєпископа Кельнського (в цей час кардинал Йоахим Мейснер), і парафія підпорядковуєтся адміністрації Кельнської архидієцезії. Він відомий як пам'ятникхристиянства та Німецького католицизму зокрема,готичної архітектури і тривалої віри, і стійкості людей міста в якому він стоїть. Він присвяченийСвятому Петру і Пресвятій Діві Марії. У ньому теж зберігаються мощі Трьох Царів та Святої Ірмґардіс. Собор входить до Світової спадщини, один з найвідоміших архітектурних пам’ятників у Німеччині, та найзнаменитіша пам’ятка Кельна, яку UNESCO описує як «виняткова робота людського творчого генія».^[1]

Спорудження Кельнського собору почалось в 1248 році і зайняло, з перервами до закінчення в 1880 році, – більш ніж 600 років. Він завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини, а його дві вежі сягають 157 м у висоту.^[2] Собор один з найбільших у світ церков і найбільша готична церква у Північній Європі. Протягом чотирьох років, 1880-84, він був найвищою спорудою у світі поки не збудували Монумент Вашингтона. Він має другий за висотою церковний шпиль, який перевершив тільки шпиль Ульмського собору, що був завершений на 10 років пізніше в 1890 р. Через свої величезні дві вежі, він також має найбільший фасад за будь-яку церкву у світі.

3 Кафедральний собор Богоматері в Шартрі (фр.Cathédrale Notre-Dame de Chartres;Шартрський собор) —католицькийкафедральний собор, розташований у місті Шартрпрефектуридепартамента Ер і Луар, яскрава пам'ятка культової готичноїархітектури. У1979 році собор було включено досписку об'єктів від Франції Світової спадщиниЮНЕСКО.

Собор розташований на відстані 90 км на південний захід від столиці Франції містаПарижа.

Кафедральний собор Богоматері в Шартрі являє собою тринавну споруду з хрестоподібним плануванням з невеликим трансептом ідеамбулаторієм. Східна частина храму має декілька напіввідкритих радіальних каплиць, три з яких помітно виступають за межі півкола деамбулаторія, а решта чотири мають меншу глибину.

План Шартрського собору

Портали собору

На час зведення собору йогосклепіння було найвишим у Франції — цього вдалося досягнути за рахунок використання аркбутанів, що спираються на контрфорси. Додаткові аркбутани, що підтримують апсиду, з'явились уXIV столітті. Таким чином, Шартрський собор був першим, у конструкції якого був використаний цей архітектурний елемент, що надало йому досі незнані обриси, довзволило збільшити розміри віконниць і висоту нави (36 метрів).

Особливістю зовнішнього вигляду собору є його дві відмінні одна від одної вежі. 105-метровий шпиль південної башти відноситься до 1140року, його виконано у формі романської піраміди, північна ж вежа заввишки 113 метрів має основу, яка лишилась відроманського собору, а її шпиль з'явився на початку XVIстоліття і є взірцем пізньої готики.

Шартрський собор має 9 порталів, три з яких збереглися від старого романського собора. Північний портал датується 1230роком і містить скульптури персонажів Старого Заповіту. У південному порталі, створення якого припало на період між1224 і 1250 роками, використано Новозавітну сюжетику з центральною композицією, присвяченою Страшному Судові. Західний портал Христа та Діви Марії, відомий під назвоюКоролівський, датується 1150 роком, й має дуже відоме зображення Христа у Славі, створене тоді ж (у XII столітті).

Входи у північний та південний трансепти оздоблені скульптурами XIII століття. Загалом зовнішній вигляд собору прикрашають близько 10 000 скульптурних зображень з каменю та скла ^[1].

На південному боці собору розташований астрономічний годинник XVI століття. До того, як у 1793 році зламався механізм приладу, соборний годинник не лише показував час, але й день тижня, місяць, час сходу й заходу Сонця, фази Місяця і поточний знак Зодіаку.