Специфіка теоцентричної онтологічної спрямованості у парадигмі Середньовіччя.

Онтологія- вчення про буття як таке; розділ філософії, в якому вивчаються фундаментальні принципи, загальні сутності і категорії сущого.

Античність дала нам поняття людського дому, дому буття як Космосу. Космос — це була гармонічна частина навколишнього світу, що характеризувалася рисами художнього твору, кінцева (не нескінченна), тобто пропорційна людським можливостям. Після того, як розвиток науки показав, що ми живемо в нескінченному світі, Всесвіт виявився місцем, що не пiдходить для того, щоб оголосити його домом буття людства. Такий дім шукали в царстві Бога-людини, тобто Христа. Та подальший розвиток науки, який ішов увесь час лінією відкриття в нескінченному великому і малому, привів до того, що формою, домом буття людства може бути тільки історія. Людину створила не природа, а Історія. І Історія є домом буття людини.

Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (У-ХІУ ст..). Якщо антична філософія за своєю суттю була космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. —«теос» — бог).

Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч.ІУ ст). привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті і починає формуватися середньовічна філософія, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія (богослів'я) підноситься за цих умов на рівень найголовнішого знання, якому підпорядковуються всі інші види знання. В умовах релігійного диктату філософія була оголошена «служницею богослів'я», і за допомогою свого раціонального апарату вона повинна була утверджувати основні положення християнства.

Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істининим буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль. ,

По-друге ідея духовності, яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту