Розуміння буття у концепції Парменіда. Проблема тотожності мислення і буття.

Буття, відповідно доПармениду, об'єднані, неподільний,неизменяемо,вневременно, завершено собі, лише вона істинно суще; множинність, мінливість, переривчастість, плинність тощо. - усе це належить до області думки. [4].

Парменид ставить проблему тотожності буття й мислення, буття й думок про бутті.Спочатку він розбирає логічні можливості співвідношення категорій буття й небуття,розкриваючи ряд парадоксів, чи, як і їх собі сама позначає, «пастки» по дорозі істини, потрапивши у які, розум починає йти неправильним шляхом.

аби вирішити ці запитання,Парменид змушений говорити про неможливість уявної висловлювання небуття. Але цього разі проблема перетікає у площину вирішення питання про співвідношенні буття й мислення. Мислення і буття, за Парменідом, збігаються, тому «мислення та буття один і той ж» чи «один і той ж сама думка про об'єкт і є предметом думки». Це можна було зрозуміти а саме, що буття й мислення тотожні як і процес, як ірезультат»[2]. АлеПарменид як поставив філософську проблему буття, а й вирішив її - вирішив прямолінійно: «буття є, а небуття немає».

Істинне буття, відповідно до висновкам Парменіда, об'єднані, неподільно, незмінне й нерухомо, весь ж почуттєво сприймалася світ, що з безлічі виникаючих, мінливих і зникаючих речей, лежить поза ним.