Мадонна Літта, Сюжет

Приваблива молода жінка тримає в руках немовля, якого годує груддю. Тлом для образу стала стіна з двоманапівциркульними вікнами. Світло розсіяне і не дає різких чорних тіней. Це і є уславлене леонардовське сфумато. Гірський краєвид у блакитних тонах теж характерна ознака робіт майстра Високого Відродження. Гори присутні і в інших роботах Леонардо — «Мадонна з веретеном», на фресці«Тайна вечеря», в уславленій «Джоконді». Жінка дивиться на дитину ніжно і задумливо. Ледь помітна усмішка додає Мадонні ще більшої привабливості й краси. Якщо придивитися, то помітно, що маленький Христос притримує лівою рукою щиглика.

4 Си́кстинська Мадо́нна»

На картині зображені Мадонна з немовлям в оточенні папи Сикста II і Святої Варвари по сторонах із двома янгелятами, що дивилися знизу вгору на сходження Бога. Фігури утворюють трикутник. Розкрита по сторонах завіса зайвий раз підкреслює геометричну продуманість композиції. Це один з перших творів, в якому глядач незримо виявляється вписаний в композицію: здається, що Мадонна спускається з небес прямо назустріч глядачеві і дивиться йому в очі. В образі Марії гармонійно поєднані захват релігійного тріумфу (художник повертається до ієратичності композиції візантійської Одигітрії) з такими загальнолюдськими переживаннями, як глибока материнська ніжність і окремі ноти тривоги за долю немовляти.

Афінська школа 1508 року за дорученням папи Юлія II Рафаель розписуєстанці (парадні зали) Ватиканського палацу. Станца делла Сеньятура була першою з розписаних Рафаелем (1508–1511). Його фрески — це алегоричні зображення людської діяльності: «Афінська школа» — філософія, «Диспут» —богослів'я, «Мудрість, помірність та сила» — правосуддя, «Парнас» — поезія. У своїх чотирьох великих композиціях Рафаель показав чотири основи, на які, на його переконання, має спиратися людське суспільство: розум (філософія, наука), доброта та любов (релігія), краса (мистецтво), справедливість (правосуддя). Зображений на фресці Арістотель тримає в руках свою етику і вказує жестом на етичну організацію світу. Натомість Платон тримає в руках діалог «Тімей», його жест, що вказує угору, має символізувати рух чуттєвого світу до світуідей.

Фреска «Афінська школа» визнається одним з найкращих творів не тільки Рафаеля, але й ренесансного мистецтва загалом.

Спершу фреска не мала окремої назви, а назва «Афінська школа» вперше була використана Джованні П'єтро Беллоні в 1695 році.

Картон фрески зберігається в Амброзіанській бібліотеці уМілані.^[1]

5 Дави́д — шедевр епохи Відродження, мармуроваскульптураМікеланджело, створена протягом1501 — 1504 рр. Статуя зображає біблійного персонажа Давидаперед вирішальним двобоєм ізфилистимляниномГоліафом. Молодий пастух, майбутній цар Ізраїлю, зосереджено дивиться на свого невидимого супротивника, готуючись до битви. Скульптуру було встановлено 8 вересня 1504 році на площі Синьйорії уФлоренції^[а], й з того часу скульптура трактувалася як символФлорентійської республіки, а згодом — цілої епохи Ренесансу.

За кілька десятиліть до створення статуї, поблизу Каррарибуло добуто велику мармурову брилу. Цей блок протягом тривалого часу зберігався у церкві Санта-Марія-дель-Фйоре, і був призначений для створення скульптури, присвяченої біблійному герою Давидові.

Роботи зі створення скульптури розпочалися 16 серпня 1500року^[1], коли старшина цеху вовнярів, якому належала брила, вирішив передати її Мікеланджело. Брила була складною для обробки через те, що до нього з брилою пробували працювати також Агостіно ді Дуччо та Антоніо Росселіно^[2].

«П'єт́а» або«Опл́акування Христа́»^[а] (італ. Pietà) — мармурова скульптура, що зображає Богоматір, яка тримає тіло свого сина-Бога. Цей твір було створено Мікеланджело протягом1498 —1499 рр., на замовлення французького кардинала Жана де Біл́ера^[2]. Вазарі писав, що «у цьому творі відчувається вся міць і сила» мистецтва Мікеланджело^[3]. Богоматір молода, наче це не Мати і Син, а сестра, що оплакує передчасну смерть брата. У неї спокійне обличчя, опущені очі. Скорбота її виражена схиленою головою, втілюючи собою спокій і біль. Мертве тіло Христа здається невагомим, і його оголеність контрастує із пишним, багатим одягом Богоматері. Його замучене тіло не спотворено смертю, тільки руки, ноги та бік проколоті:

Фрески стелі Сикстинської капели є складною структурою, що складається із намальованих елементів архітектурної декорації, окремих фігур і сцен. По боках від центральної частини стелі під намальованим карнизом розміщені гігантські фігури старозавітних пророків і язичницьких сивіл, що сидять на тронах. Між двома карнизами зображені поперечні смуги, що імітують зведення — ними розмежовано великі й дрібні оповідні сцени із Книги Буття. У люнетах і сферичних трикутниках під розписом, також розміщені сцени. Численні фігури, зокрема знамениті «ignudi» («голі») обрамляють сцени із Книги Буття.

Сцени із Книги Буття, як і композиції на бічних стінах, розташовані в хронологічному порядку, від вівтаря до входу. Виділяються три тріади. Перша пов'язана зі створенням світу — «Відділення світла від темряви», «Створення світил небесних» та «Розмежування тверді та води». Друга —«Створення Адама», «Створення Єви», «Спокуса і вигнання з Раю» — присвячена створенню людства та його гріхопадінню. Остання оповідає історію Ноя, що закінчується його сп'янінням — «Жертва Ноя», «Потоп», «Сп'яніння Ноя». Адам у «Створенні Адама» і Ной у «Сп'янінні Ноя» зображені в однаковій позі: у першому випадку людина ще не володіє душею, у другому — від неї відмовляється. Таким чином, ці сцени показують, що людство не один раз, а двічі позбавлялося божого благовоління.

Оповідання витримане у дусі героїчного й піднесеного гуманізму; і жіночим, і чоловічім фігурам властива героїчна сила. Фігури оголених щитоносців, що обрамляють сцени, свідчать про особливості смаку Мікеланджело та його реакції на класичне мистецтво. Узяті разом, вони є енциклопедією положень оголеного людського тіла^[б]. Мікеланджело не був схильний до спокійного ідеалізму скульптури Парфенона. Він віддавав перевагу могутньому героїзмові римського мистецтва, еллінізму, що притаманний трагічній, сповненій пафосу групі Лаокоон, знайденій у Римі у 1506 р.