Народ про родину, сім’ю та родинне виховання

З давніх-давен серед україн­ців виник і утвердився погляд на сім'ю і рід як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов'язок батьків. Рід мав свої традиції, шанував своїх предків, і в цій пошані вихову­вав молоде покоління. Коли на­роджувалася дитина, її у зв'язок роду приймали окремим обрядом. Ще складнішим був весільний цере­моніал, яким об'єднували молоду па­ру з двох родів. Впли­вова дія народних традицій повністю зливається з самою сутністю ук­раїнської етнопедагогіки, зокрема її гуманістичним спрямуванням, наці­леним на маніфестування вічності життя і нерозривної спадкоємності духовних надбань мертвих, живих і ненароджених поколінь.

Повне щастя людини без сім'ї, без домашнього затишку немислиме. Саме тому таку ідею проголошує одна з відомих українських народ­них пісень:

У сусіда хата біла,

У сусіда жінка мила,

А у мене ні хатинки

Нема щастя, нема жінки.

Цю думку стверджують також народні афоризми: «Без сім'ї нема щастя на землі», «З родини йде життя людини». Народних афоризмів, що відобра­жають інституцію роду й сім'ї, в українському фольклорі дуже ба­гато. І всі вони, як правило, наголо­шують на важливості роду й родин­них зв'язків у житті кожної людини: «Який рід, такий плід», «Яке корін­ня, таке й насіння».

Звичайно, увага й повага до сім'ї до роду не приходить сама собою. Її треба виховувати. Це і є той природ­ний, надійний шлях, яким дитина змалку усвідомлює свою приналеж­ність до родини, роду, а через них — до рідного народу, української нації. Тож особлива виховна місія батьків культивується такими повчальними словами педагогічної мудрості на­шого народу: «Умів дитину породи­ти, умій і навчити», «Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив», «Не та мати, що породила, а та, що виховала».

Добрі ті родинні стосунки, що грунтуються на взаємній чесності, щирості, доброзичливості, людській порядності. Звідси й поради: «Свого доправляйся, роду не цурайся», «Хто роду відречеться, того й рід відрече».

Українська педагогічна мудрість закликає долати всілякі родинні незгоди й негаразди—якщо вже не виходить для дорослих, то хоча б задля дітей.

У плеканні історичної пам'яті наших дітей, у виробленні пошанівного ставлення до роду, сім'ї чимале значення має також живе спілку­вання з ними в родинному колі у формі бесід та розповідей про наших пращурів, історію українсь­кого народу, рідного краю, села чи міста.