Обереги дитинства і материнства

Що означає зміст слова Берегиня? Воно утворене від дієслова берегти, на означення оселі, хати.

З Берегині починається і Батьківщина. Рідна домівка... вона оспівана в піснях, оповита легендами, зігріта теплом материнської любові, яка передається з колисковою піснею. А чи багато з нас пам'ятає мамину пісню? Напевно, ні. Що ж ми будемо співати своїм дітям? Адже лагідна добра колискова вже виховує дитину, створює для неї світ прекрасних ліричних образів.

Багато доріг манить нас у житті, але слово, виспіване мамою в колисковій, повертає до рідного дому, якого не можна зрадити, як не можна зрадити Вітчизні, хлібові. Споконвіку в народі існував звичай: якщо вийшла з ужитку колиска, то її ніколи не викидали, а берегли доти, доки люди жили в хаті. А робили її з клена або ясена, щоб діти були співучими,

Колискову пісню можна сприймати лише у співі. Виконується вона спокійно, лагідно, заспокоюючи маля і допомагаючи йому засинати.

Саме в Берегині (домівці, хаті) мати розповідала своїй дитині про найдорожче для їхньої родини, вчила своє дитя добру, поваги до старших, любові до рідної землі, яка нас годує.

Берегиня, обереги - наші давні і добрі символи, їхнє коріння сягає глибини століть, у них закладена мудрість народна. Буває, що люди не знають нічого про батьків, не говорячи вже про дідів і бабусь. А ось деякі народи знають свій родовід за 7 - 8 поколінь, а іноді - й більше. Кожен родовід - це окрема книга життя.

Кожному варто записувати від своїх батьків, дідів, поки вони живі, історію свого роду, щоб потім було що розповісти своїм дітям і внукам. Дорогими речами мають для кожного з нас стати ті домашні обереги, які є в кожній сім'ї.

Найдорожчих гостей в Україні завжди зустрічають піснею, хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Хліб завжди був на почесному місці в берегині. У народі говорили "Без хліба - нема обіда", "Хліб житній - батько рідний".

У кожній сільській оселі існував непорушний звичай: як тільки родина заселяла нове житло, у ньому обов'язково повинна бути піч, стіл, діжа. Багато чого можна було позичити чи взяти на тимчасове користування у сусідів, а ось пікну діжу ніколи не виносили з хати. Вона вважалась святістю і недоторканістю, бо народжувала хліб. Навіть у роки війни, коли люди покидали свої оселі, пікну діжу завжди брали із собою.

Перед тим як пекли хліб, чепурили світлицю, зі скрині виймали рушник, яким щойно витирали руки, і з словами "Бог на поміч" готували тісто. Замішане тісто в діжці накривалося теплою фуфайкою. Вчиняли тісто в четвер, а пекти вже треба в жіночій день — п'ятницю. Вдень, коли пікся хліб, в сім'ї не повинно було бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник, зверху теж накривали рушником, щоб хліб дійшов. На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сім'я. Батько різав хліб, притримуючи його лівою рукою і притискуючи до грудей. Різати хліб потрібно тільки до себе. Окраєць давали дівчатам, щоб їх хлопці любили. А коли впала додолу скибочка хліба - неодмінно слід підняти і, поцілувавши, покласти на стіл.

Мудрою є народна педагогіка. Ніколи хліба не клади догори, бо це великий гріх. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба: "Доїж, дитино, хліб, у ньому залишається вся твоя сила" - вчили батьки дітей.

Коли народжується дитина, йдуть з хлібом, виряджає мати сина -ув'язує в рушник житній окраєць, справляють весілля чи будують хату -приходять з книшем, йдучи на поминки - несуть паляницю, дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю. Болісно слухати, коли говорять, що хліб поганий. Поганим хліб не буває, то його спекли невдало.

Рушник на стіні - давній звичай. Не було жодної в Україні оселі, навіть найбіднішої, яку б не прикрашали рушники. Рушник - обличчя оселі, її господині. З рушником, як і з хлібом, приходили до породіллі, вшановуючи появу немовляти в родині, з ним виряджали в дорогу батька, сина, під час шлюбу молоді ставали на рушник, зустрічали рідних, гостей, проводжали людину в останню путь, ним прикривали хліб на столі.

Кожен рушник - це окрема розповідь. Тут можна побачити гарні квіти, співучих пташок, неповторний орнамент. Часто на рушниках вишивали калину - це оберіг, який зігрівав оселю.