Етнографія дитинства, як наука. Історія розвитку етнографії дитинства

На підставі узагальнення існуючих у науці підходів та здійснених нами досліджень “етнографію дитинства” визначаємо як синтез педагогіки та етнографії, що об’єднує матеріальну і духовну культуру дитини, особливості її побуту, способу життя, звичаїв, мови, культури тощо.

Етнографія дитинства не може розглядатися окремо від широкого соціокультурного контексту, а лише в системі різних міжособистісних стосунків (родових, сусідських, дитячих, природних тощо), а також у системі ціннісних орієнтацій (релігії, виховання, культури).

Етнографія дитинства - це сума психолого-педагогічних знань про дітей набутих протягом віків у процесі навчально-виховної практики батьків і родин вцілому, воно вміщує в собі вироблене народом відношення до дітей, емпіричні знання про умови та рушійні сили дитинства, особливості формування дитини як особистості.

Значимими для етнографії дитинства є праці Ю.Дрогобича, К.Ставровецького, О.Потебні, В.Антоновича, М.Грушевського, Ф.Вовка.

Першими в культурантропології процес розвитку особистості стали цілеспрямовано вивчати прихильники концепції «Культура і особистість». Як уже зазначалося, їх цікавили передусім «ранні досліди» людини: регулярність годування, способи сповивання, купання, привчання до гігієни. Для деяких дослідників характерна тенденція відокремленого розгляду одного з перерахованих елементів догляду за дитиною, наприклад особливостей сповивання, що підпадає, на їхню думку, «... під рубрику тих питань виховання дитини, які повинні мати суттєве відношення до образу світу цілісної культури» (Еріксон, 1996 а, с. 541).