Способи комплектування збройних сил

По конспекту:комплектування-поповнення живою силою. СПОСОБИ КОМПРЕКТУВАННЯ:превилейов. Кастою, пануючий клас(спарта), залежними(феод.), найманці(служба на договірній основі), лдобровольці, загальна повинність. За способом будівництва:лінійні(обліковий апарат+кадри),постійні(утрим. У військ. Та мирний час),міліційні(Швеція)

Комплектування збройних сил — це забезпечення потреби збройних сил в особовому складі, матеріальних і технічних засобах відповідно до штатів і табелів мирного і військового часу. До основних елементів системи комплектування збройних сил відносяться:

· підстави для зарахування громадян на військову службу,

· терміни військової служби і порядок відбору контингентів для служби в армії,

· вік громадян, що закликаються в армію і

· способи комплектування армії командним складом.

У історії збройних сил відомі різні способи їхнього комплектування: найманство,добровільництво, феодальне і народне ополчення, вербування, рекрутська повинність,конскрипція, військова повинність, військовий обов'язок. Військова повинність, як основний спосіб комплектування збройних сил, існує майже у всіх сучасних державах, разом з цим в багатьох країнах армія комплектується шляхом найму (вербування) добровольців, така армія часто називається професійною. Так, у Великобританії збройні сили після 1967 комплектуються тільки вербуванням. Однак "професійні солдати" сьогодні складають усього близько 20% загальної чисельності солдатів і сержантів української армії, що не дає підстав для висновку про впровадження у Збройних Силах України змішаної системи комплектування.Принципи комплектування визначаються місцем проживання громадян, що закликаються в армію, і дислокацією військ. Розрізняють три принципи комплектування: територіальний, коли війська комплектуються людськими контингентами з населення тієї місцевості, де розташовані комплектовані частини; екстериторіальний, коли війська комплектуються особовим складом з числа громадян різних районів; змішаний — що поєднує перший і другий принципи.

Терміни військової служби визначаються законами держав, виходячи з чисельності збройних сил і призовних контингентів, рівня розвитку військової техніки, фізичного стану і загальноосвітньої підготовки призовників тощо. У арміях, що комплектуються шляхом рекрутського набору, терміни військової служби були спочатку, як правило, довічними (наприклад, в Російськії імперії з початку 18 ст. до 1793), в подальшому вони поступово скорочувалися. З введенням загальної військової повинності загальні терміни військової служби були різко зменшені і стали ділитися на термін дійсної військової служби безпосередньо у військах і термін знаходження в запасі. Тривалість термінів дійсної військової служби в сучасних арміях встановлена в межах 1—2 років, а на флоті — до 3 років. Відбір контингентів для служби в армії проводиться на основі фізичного стану і морально-політичних якостей громадян, що призиваються, при цьому враховуються пільги, що надаються законами в деяких державах певної частини громадян за сімейним станом, для завершення освіти і по роботі в промисловості. Вік громадян, що закликаються в армію, встановлюється, виходячи із завдань оборони держави, його матеріальних можливостей і термінів служби в армії. Більшість сучасних армій комплектуються громадянами, що досягли 18—19 років. Комплектування особовим складом в мирний час здійснюється шляхом призову на дійсну військову службу громадян чергових віків; у воєнний час — мобілізацією особового складу запасу. Принциповим недоліком системи комплектування на добровільних засадах (контракт) є відсутність великої кількості підготовлених резервів особового складу.Командні кадри для збройних сил готуються в спеціальних військових навчальних закладах — військових училищах (школах) і вищих військових навчальних закладах.Отже, чисельність Збройних Сил та спосіб їхнього комплектування мають залежати тільки від політичних цілей, які ставить перед собою державне керівництво, а перехід до тієї чи іншої системи комплектування вимагає чіткого формулювання воєнної доктрини і передусім положення про можливі сценарії негативного розвитку зовнішньо-політичної ситуації.