Підрозділи, частини, з'єднання, об'єднання

Підрозділ - одиниця постійної организации, яка входити до складу части або більш великого Підрозділу.Частина. Це основна одиниця збройних сил. Під поняттям "частина" найчастіше маються на увазі полк і бригада. Зовнішніми ознаками частини є: наявність власного діловодства, військового господарства, розрахункового рахунку в банку, поштового та телеграфного адреси, власної гербової печатки, права командира віддавати письмові накази, відкритого (44 навчальна танкова дивізія) та закритого (в / ч 08728) загальновійськового номерів. Т.е частина має достатню автономність. Наявність Бойового Прапора для частини необов'язково. Крім полку і бригади частинами є і штаб дивізії, штаб корпусу, штаб армії, штаб округу, а також інші військові організації (військторг, армійський госпіталь, гарнізонна поліклініка, окружний продовольчий склад, ансамбль пісні і танцю округу, гарнізонний будинок офіцерів, гарнізонний комбінат побутового обслуговування, центральна школа молодших сеціалістов, військове училище, військовий інститут, і т.п.).З'єднання. Стандартно під цей термін підходить тільки дивізія. Саме слово "з'єднання" позначає - з'єднати частини. Штаб дивізії має статус частини. Цій частині (штабу) підпорядковуються інші частини (полиці). Ось всі разом і є дивізіяОб'єднання. Цей термін об'єднує корпус, армію, групу армій і фронт (округ). Штаб об'єднаннятакож є частиною, якій підпорядковані різні з'єднання і частини.

29. Історичні форми бойових порядків (розвиток тактики)

Тактика рабовласницького періоду.Розвиток тактики йшоввідпростихспособівдійвійськ на полі бою до складніших. На ранньомурівнірозвитку рабовласницькогосуспільства бійзводився до прямолінійногоруху і рукопашноїсутичкивоїнів, озброєних холодною зброєю. Якіснеполіпшеннязброї, організаціївійськ і навченістьвоїнів привело до появидосконаліших бойовихпорядків і відповіднійзміні тактики. У давньогрецькійармії виникла фаланга — щільна і глибока (8—12 і більше шеренг) побудова важкоїпіхоти, яка завдавала сильного первинного удару, але буланеповоротка і не здатна до маневру на полі бою. Грецькийполководець Епамінондпоклав початок застосуванню головного тактичного принципу нерівномірногорозподілувійськ по фронтув ціляхзосередження сил для завдання головного удару на вирішальномунапрямку.

Подальшийрозвитокцей принцип отримав в армії Александра Македонського (4 ст. до н. е.), якийумілостворювавперевагу в силах для завдання головного удару, комбіновановикористовуючи важку ілегкукінноту і піхоту. Полководець Ганнібалвпершезавдав головного удару не на одному фланзі, як Епамінонд і Александр Македонський, а на двох, досягнувши оточенняімайжеповногознищеннябільшоїза чисельністю римськоїармії.Найвищогорозвитку при рабовласницькомуладі тактика досягла в армії Давнього Риму. Вженаприкінці 4 ст. до н. е. римськаармія перейшлавід тактики малорухливої фаланги до маневренішої тактики маніпул. В кінці 2 — початку 1 ст. до н. е. маніпулярна тактика булазамінена когортної.Когорта, щоскладалася з 3 маніпул, стала сильнішою тактичною одиницею, хочадекількаменшманевреною, ніжманіпула. Значну роль в польовій битві стали гратиполегшеніметальнімашини (балісти і катапульти). Подальше удосконаленнякогортна тактика набула за Гая Юлія Цезаря, якиймайстернозастосовуваврізнівиди маневру і шикуваннябойовихпорядків.

Тактика феодального періоду. У епоху феодалізму аж до завершення перевороту у військовій справі (16 ст.), викликаної розвитком вогнепальної зброї, теорія і практика тактики розвивалися повільно. В період формування і перемоги капіталістичного строю отримала розвиток лінійна тактика, пов'язана з оснащенням армій вогнепальною зброєю, у тому числі артилерією, і підвищенням ролі вогню в бою, а також з комплектуванням армій найманими солдатами, не здібними до самостійних ініціативних дій. За цією тактичною схемою війська розташовувалися для ведення бою в лінії; результат битви вирішувався фронтальним зіткненням і потужністю рушничного іартилерійського вогню. Лінійну тактику характеризувалишаблонність і повільністьдійвійськ. Глибокі зміни в тактиці сталися під час Великої французької революції і національно-визвольних воєн кінця 18 — початку 19 століть, які призвели до створення в країнах Західної Європи масових армій на основі загальної військової повинності і удосконаленню озброєння.

Тактика капіталізму. Подальшийрозвиток тактики пов'язаний з впровадженням у війська з 2-ій половині 19 ст. нарізноїзброї, щоволоділа впорівнянні з гладкоствольною більшоюдалекобійністю, скорострільністю і влучністю. Досвідбойовихдій показав, щозастосування колон на полі бою стало неможливим, оскільки вони несли великівтративідприцільногоартилерійсько-стрілецькоговогнюще на етапізближення з противником - завершивсяперехід до стрілецькихланцюгів. У наступі піхота стала застосовуватиперебігання, переповзання і самоокопування, поєднувативогонь, маневр і удар.

У 1-ій світовійвійні насиченняармійшвидкострільноюартилерією, автоматичною зброєю, появуновихзасобівборотьби (танки, авіація тощо) і різкезбільшеннячисельностіармій створили передумови для подальшогорозвитку тактики. Створення обороннихпозицій, ешелонованих в глибину, широкезастосування траншей, ходівсполучення, інженерних загород і застосуваннярізнихвидівзброїробили оборону усе міцнішою в порівнянні з силами і засобамисторони, щонаступає, щозумовилоперехід до позиційних форм збройноїборотьби. Між світовимивійнами розвиток тактики у всіхарміяхсвітуйшов на основі моторизації і широкого впровадження у військабойовоїтехніки — нових систем артилерії, нових типівтанків, автоматичноїзброї та іншихзасобівзбройноїборотьби.

У середині 30-х рр. у ЧервонійАрмії буларозробленатеоріяглибокогонаступального бою, щобуласкладовоючастиною теоріїглибокоїоперації.Суть теоріїглибокого бою полягала в завданніпоразкипротивникові вогнем артилерії і ударами авіації на всю тактичнуглибину, в проривійого оборони потужнимешелономпрориву, щоскладавсяіз стрілецькихвійськ, танківбезпосередньоїпідтримки, у розвиткууспіхукавалерією, танками далекоїдії, стрілецькимиз'єднаннями у взаємодії з повітряно-десантнимивійськами. Бій розглядався як загальновійськовий при вирішальнійроліпіхоти і танків.

Теорія глибокого бою отрималавизнання в більшостіармій і успішнозастосовуваласязбройними силами увійнахсередини 20 століття.

Всебічнийрозвиток тактика отримала за часів Другоїсвітовоївійни. Війнапідтвердилаправильністьранішерозробленихосновнихположень тактики і зажадалаподальшогоїхньоговдосконалення. Розвиток оборони йшов шляхом збільшенняїїглибини, зосередження сил і засобів на головнихнапрямах, створення великих резервів, здатнихздійснити маневр на найзагрозливішінапрямкиоступововійська стали створювати, як мінімум, двісмуги оборони іззастосуваннямсистеми траншей.Вдосконалювалася і тактика наступу. Якщо на початковому періодівійни в радянськихвійськах у всіхчастинах і з'єднаннях, до стрілецькихдивізійвключно, для наступустворювавсябойовий порядок в один ешелон, а в стрілецьких взводах і ротах практикувавсястрілецькийланцюг