ТУПА ТРАВМА ЖИВОТА

Тупа травма живота виникає найчастіше при автодорожніх травмах, ударах у живіт.

Необхідно пам’ятати, що алкогольне сп'яніння маскує необхідну для діагностики симптоматику.

Діагностика. Виділяють дві групи потерпілих:

1 - особи з клінічною картиною гострої крово­втрати;

2 - особи з симптоматикою перитоніту з наро­стаючими ознаками ендогенної (швидкоплинної, загальної) інтоксикації.

Загальні ознаки гострої внутрішньочеревної крово­течі:

· скарги на загальну слабкість, запаморочення; малоінтенсивний біль у животі;

· блідість шкірних покривів та слизових оболонок;

· мармуровість кінцівок, що свідчить про важку кро­вовтрату;

· тахікардія;

· зниження артеріального тиску нижче 100 мм рт. ст.

Місцеві ознаки тупої травми живота виявляються під час огляду. По­верхневі садна та гематоми слід подумки спроектува­ти на органи черевної порожнини, що розташовані у цій ділянці, щоб визначити, які з них можуть бути ушкодженими (залежно від сили впливу травмівного чинника).

Невідкладна медична допомога:

1. Застосувати: місцево — лід на живіт, або туге бинтування живота еластичним бинтом.

2. Необхідно екстрено доставити потерпілого у хірургічне відділення.

ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА

Черепно-мозкова травма(ЧМТ) — це об'єднувальне поняття, яке включає ушкодження покривів чере­па та вмісту черепної коробки — речовини мозку, че­репних нервів, кровоносних судин, ємкостей (шлуноч­ків мозку.

Розрізняють три види ЧМТ: струс (комоція), забій (контузія) та здавлювання го­ловного мозку.

Діагностика.

Струс головного мозку характеризуєть­ся втратою свідомості від декількох секунд до 30 хв. Після відновлення свідомості спостерігаються слабкість, головний біль, нудота, можливе блювання, бурхлива ре­акція на подразники (світло, звук); недооцінювання сво­го стану (можлива відмова від госпіталізації). Ретроград­на амнезія.

Забій головного мозку виникає на фоні струсу і ха­рактеризується наявністю загальномозкової та вогни­щевої симптоматики.

Розрізняють три ступені важкості.

1. Легкий ступінь. Втрата свідомості триває від декількох хвилин до 1-2 год. Можливе відновлення свідомості вже у догоспітальний період. Асиметрія ре­флексів. Парез мімічних м'язів. Можливе порушення дихання внаслідок западання нижньої щелепи або аспірації блювотних мас.

2. Середній ступінь. Втрата свідомості триває від десятків хвилин до декількох годин. У подальшому спостерігається млявість, сонливість, оглушення. Можливе пси­хоемоційне збудження. Порушення зіничних, окорухові порушення, ністагм (ми­мовільні тремтячі рухи очних яблук). Підвищення артеріального тиску, тахікардія або тен­денція до брадикардії (зниження пульсу). Можливі порушення дихання або виражена задишка.

3. Важкий ступінь. Втрата свідомості триває від декількох годин до декількох діб або навіть тижнів. Потерпілий неспроможний контактувати, може лише відкривати очі на гучний крик або больові подразни­ки. Спостерігаються окорухові порушення (розбіжна косоокість, плавальні рухи очних яблук, іноді асимет­ричні; порушення реакцій зіниць, розміру та форми зіниць). Характерна зміна тонусу м'язів, положення кін­цівок (підвищення тонусу згиначів рук та розгиначів ніг, підвищення тонусу згиначів однієї руки та розги­начів іншої, підвищення тонусу розгиначів рук та ніг, симетричне зниження м'язового тонусу аж до атонії), асиметрія глибоких рефлексів, патологічні ознаки на стопах.

Здавлювання головного мозку виникає на тлі стру­су та забою. Частіше спричиняється розвитком внутрішньочерепної гематоми, рідше — здавлюван­ням мозку уламками кісток черепа або набряком го­ловного мозку, що поступово розвивається. Дає себе знати синдром внутрішньочерепної гіпертензії. Ха­рактерним є розширення зіниць, брадикардія (порушення ритму серця), вогнищеві епілептичні напади, іноді виникає «світлий» проміжок, який характе­ризується нетривалим проясненням свідомості та змен­шенням неврологічної симптоматики (від декількох годин до 2 діб після травми).

Диференційна діагностика проводиться з метою відрізнити ЧМТ від алко­гольного або інших екзогенних отруєнь, гострих пору­шень мозкового кровообігу.

Невідкладна медична допомога:

У разі струсу головного мозку невідкладна допомога не потрібна. За умови значного збудження дати заспокійливі препарати. Обов'язкове транспортування до неврологічного відділення.

У разі забою мозку та здавлювання головного мозку

- за умови розвитку термінального стану — серцево-легенева реанімація.

У разі притомності:

- огляд і механічне очищення ротової порожнини від крові, слизу, сторонніх тіл та блювотних мас;

- уведення повітрепроводу або відтягання нижньої щелепи вперед та утримування її для забез­печення вільної прохідності дихальних шляхів;

- голову не розгинати;

- у разі недостатності самостійного дихання прове­дення штучної вентиляції легень за допомогою лицевої маски та дихально­го мішка, 10-12 дихань за 1 хв.

У разі больового синдрому:

внутрішньом'язеве або внутрішньовенне (повільно) уведення 50 % розчину анальгіну (4 мл), 1-2 % розчину димедролу (2 мл ) і (або) 0,5 % розчину трамадолу (2-4 мл дорівнює 200-400 мг) чи іншого ненаркотичного анальгетика у відповідних дозах.

Медичні препарати, до складу яких входить опіум, не вводити!

3. За наявності ран голови та зовнішніх кровотеч з них — обробка рани і її країв антисептиком та накла­дання асептичної пов'язки, підвищене положення го­лови, зупинка кровотечі пальцевим натискуванням.

4. Транспортування до стаціонару, який має ней­рохірургічне відділення. У разі критичного стану — у відділення інтенсивної терапії або реанімації.

СПІНАЛЬНА ТРАВМА

Спінальна травма найчастіше виникає у разі над­мірного згинання або перерозгинання хребта у най­більш рухомих місцях, що спостерігається серед нир­ців, у результаті падіння з висоти на спину, у разі ав­то- та мототравми, сильного прямого удару ззаду.

Діагностика: біль у точці дії травмівної сили під час пальпації за лінією остистих відростків, болісність за умови м'якого осьового наван­таження на хребет, порушення рухів у верхніх та ниж­ніх кінцівках, відчуття оніміння, поколювання в одній із рук, випадання тактильної та больової чутливості у кистях та стопах. За наявності супровідної травми ор­ганів грудної порожнини (пневмо-, гемоторакс) — на­ростаюча дихальна недостатність, а за наявності трав­ми органів черевної порожнини — клінічна картина гострої крововтрати та травматичного шоку.

Диференційна діагностика. Спінальну травму слід від­різняти від гострого грудного та попереково-крижового радикуліту, вивиху міжхребцевих дисків.

Невідкладна медична допомога.

1. Основні принципи: відновлення вільної про­хідності дихальних шляхів, а в разі гострої дихальної недостатності — штучна вентиляція легень (ШВЛ).

2. Знеболювання.

3. Транспортна іммобілізація.

3. Підтримка зниженого периферійного су­динного тонусу.

Травма хребта без ушкодження спинного мозку

Невідкладна медична допомога:

· знеболювання;

· «шийний комір» незалежно від рівня ушкодження хребта, винесення потерпілого на ношах за допомогою 3-5 осіб;

· транспортування на ношах зі щитом у положенні „лежачи на спині” у травматологічне або нейрохірургіч­не відділення.

Травма хребта з ушкодженням спинного мозку

Невідкладна медична допомога: Необхідно виключити супровідну травму (пневмоторакс, травму органів черев­ної порожнини, внутрішню та зовнішню кровотечу).

· Наявність дихальної недостатності після відновлен­ня прохідності дихальних шляхів — кількість дихаль­них рухів понад 40-50 за 1хв або менше ніж 8 за 1 хв є показанням до ШВЛ.

· Зупинка зовнішньої кровотечі.

· «Шийний комір» незалежно від рівня ушкодження хребта;

· Обережне укладання на ноші із щитом за участю 3-5 осіб;

· Транспортування до багатопрофільної лікарні (ней­рохірургічне або реанімаційне відділення) після підви­щення AT не нижче ніж до 90 мм рт. ст. та адекватної вентиляції легенів.

СИНДРОМ ТРИВАЛОГО ЗДАВЛЮВАННЯ

Синдром тривалого здавлювання (СТЗ) виникає унаслідок надходження у кровоносне русло продук­тів розпаду тканинних елементів у разі їх тривалого роздавлювання. У результаті розвивається згу­щення крові, гостра ниркова недостат­ність, синдром гострого ушкодження легенів. СТЗ супровод­жується вираженим больовим синдромом.

Діагностика. При огдяді - тривале здавлювання м'яких тканин, сильний біль в ушкоджених частинах тіла, психомоторне збудження, нестабільність гемодинаміки.

Місцево: порушення чутливості, набряк тканин, шкіра блискуча та бліда з си­нюшним забарвленням, пухирі з серозно-геморагічним вмістом, м'язи щільні (дерев'янисті).

Диференційна діагностика. СТЗ слід відрізняти від гострої артеріальної та венозної непрохідності, пере­ломів кісток кінцівок.

Невідкладна медична допомога:

1. Знеболювання: наркотичні та ненаркотичні анальгетики.

2. Іммобілізація: іммобілізація травмованих кінцівок транспортними шинами (ЦІТО, Крамера) у фізіологічному положенні. У разі можливості перед іммобілізацією провести бин­тування еластичним бинтом від периферії до центру. Після іммобілізації охолодити кінцівку за допомогою льоду, снігу, холодної води.

УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРОСТРУМОМ

Уражаюча дія електроструму значною мірою зале­жить від сили струму, який проходить через тіло по­терпілого, а також шляхів його поширення, тривалості дії та стану організму.

Необхідно мати на увазі, що:

· чим вища напруга струму в електромережі, тим ви­ща сила струму, який проходить через тіло потерпіло­го, і тим більша його ушкоджуюча дія;

· зниження електричного опору в місці входження електроструму, наприклад, за рахунок вологи (вода, піт) або більш щільнішого контакту із струмонесучим пред­метом, здатне у декілька разів збільшити силу уражаю­чого струму за умови однієї і тієї ж напруги у мережі, і, відповідно, збільшити його ушкоджуючу дію

Невідкладна медична допомога:

1. Направлення до стаціонару для спо­стереження у приймальному відділенні або госпіталіза­ція у терапевтичне відділення.

2. Контроль серцевого рит­му. За показниками провести ШВЛ, СЛР.