Поняття маргінальності
Поняття маргінальності вживається досить часто в значенні погра-
ничності, перехідності, невизначеності.
Так, у багатьох дослідженнях з етнопсихології йдеться про етнічних
маргіналів -- людей, які не мають чітких етнокультурних орієнтацій, не
можуть з упевненістю заявити свою причетність до того чи іншого етно-
су, до тієї або іншої культури. Гіперболізуючи свою позицію, вони іноді
називають себе "громадянами світу". Таке явище, як маргіналізація, стає
можливим, по-перше, через міжетнічні шлюби, а по-друге, через мігра-
цію населення.
Цікаво зазначити, що діти, які народились від міжетнічних шлюбів,
все ж таки не мають великих складностей у визначенні своєї етнічної на-
лежності. Складнішим і поширенішим явищем є так звана культурна
маргінальність.
Мільйони людей, які проживають за межами території проживання
свого етносу, стають причетними до культури іншого етносу. Представ-
ники малочисельних народів живуть на рубежі культур, одна з яких є, як
правило, вищою за показниками рівня соціально-економічного розвитку
або за престижністю.
Ця культурна "граничність" призводить до відсікання людини від її
етнічних коренів і розмивання національного "я" або національної са-
мосвідомості. Світогляд і ціннісно-духовні орієнтації особистості зали-
шаються поза певної системи цінностей народу, його культури та психо-
логії.
Наслідок такої ситуації -- відмова від національно-культурних цін-
ностей, втрата усвідомлення етнічної ідентичності, невизначеність пове-
дінки та посилення маргіналізації.
Велика загроза маргіналізації різних етносів (у тому числі й україн-
ському) була за радянських часів, коли тоталітарний режим намагався
сформувати "єдину націю -- радянський народ". Тепер ми переживаємо
зворотні процеси -- відродження націй та етносів. Отже, сьогодні пра-
вильний підхід до розв'язання національного питання буде сприяти не
тільки національній консолідації, а й взагалі національному відроджен-
ню народів України.
Соціально-психологічна сутність поняття "нація". Основні етнічні та культурологічні ознаки нації
На сьогодні не існує загальноприйнятого науково-обґрунтованого
визначення поняття "нація". Усі існуючі визначення зводяться до перера-
хування її складових, таких, як спільна мова, територія та економічне й
політичне життя на ній, культура та релігія, спільні расово-етнічні коре-
ні, закладені в генотипі, психологічна єдність, стрижнем якої є націо-
нальна самосвідомість.
Мова. Отже, однією з найістотніших ознак нації вважається мова.
Розглянемо окремі нації з точки зору використання ними рідної мови.
Українці, росіяни, білоруси, що живуть за межами своїх країн, не зав-
жди володіють рідною мовою, але вважають себе українцями, росіянами
та білорусами, і немає підстави не вважати їх такими. Євреї, що живуть
за межами Ізраїлю, як правило, не володіють івритом.
Існують нації з двома або й більшою кількістю мов -- швейцарці, ін-
дуси, бельгійці, канадці. І навпаки, є різні нації, які мають спільну мо-
ву -- німці, австрійці, жителі Люксембургу, Ліхтенштейну, частини
Швейцарії говорять німецькою. Жителі Канади, Австралії, Нової Зелан-
дії говорять англійською, хоча належать до різних націй. До різних націй
належать серби та хорвати, але мови у них майже однакові.
У світі мов також існує таке цікаве явище, як піджан-мови -- своє-
рідні міжнародні мови. Вони сформувались тоді, коли європейським ко-
лонізаторам потрібно було налагоджувати стосунки з корінними жителя-
ми Африки, Америки, Індонезії, Китаю та Тихоокеанських островів.
Безумовно, європейці не вважали за необхідне попрацювати та ви-
вчити місцеву мову. На корінне населення ж вони дивились, як на дітей,
котрим не під силу вивчити мову дорослих, тобто європейців. Отже, за-
войовники розмовляли з жителями колоній спрощеною, "дитячою мо-
вою". Аборигени, сприйнявши цю мову, трохи її змінювали, добавляючи
до неї свої слова. Так виникли піджан-мови. Такими небагатослівними
піджан-мовами було зручно користуватись у торгівлі та бізнесі. Взагалі
слово "піджан" походить від слова "бізнес". Існує версія, що так слово
"бізнес" звучало у китайців, які вперше вчились його вимовляти. Часто
складалось так, що діти росли й чули тільки піджан-мову. Таким чином
формувались нові мови, які називались креольськими. Як приклад фор-
мування такої мови можна навести офіційну мову, що існує в Індонезії.
Індонезією багато років правили голландці, які спілкувались з місцеви-
ми жителями піджан-мовою, яка називалась базар-малай. На той час в Ін-
донезії було багато племен і національних груп, і кожна з них мала свою
мову. Коли вони стали незалежними від Голландії, єдиною спільною мо-
вою була мова базар-малай, яку й проголосили офіційною мовою Індоне-
зії. У подальшому ця мова розвинулась через те, що індонезійці ввели в неї
багато малайських слів. Таким чином, у нації зникло кілька мов, а на змі-
ну їм прийшла одна мова, але сама нація залишилась як така.
Отже, мова, хоч і дуже важлива, глибинна ознака нації, але не така,
без якої нація може втратити свою етнічну специфіку.
Політична та економічна діяльність на спільній території. Також
можливе існування нації і без таких важливих ознак, як спільна політич-
на та економічна діяльність на єдиній території. У межах різних держав
перебувають такі нації, як ірландці, азербайджанці, курди, узбеки, ки-
тайці. Євреї майже упродовж двох тисячоліть не мали своєї держави та
території. Цигани і тепер їх не мають. Українська, вірменська та інші ді-
аспори відірвані від своїх держав, вони розкидані по усьому світу, але
зберегли свою національну самобутність.
Релігія. Важливою, але також необов'язковою ознакою нації є також
релігія. Такі релігії, як християнство, іслам і буддизм, об'єднують безліч
націй і є світовими релігіями. У багатьох націй співіснують дві або кіль-
ка релігій. Так, багаторелігійною є американська нація -- у США існу-
ють усі більш-менш відомі релігії.
У Японії державною релігією вважається синтоїзм ("шлях богів"),
але вона мирно співіснує з буддизмом і конфуціанством. Синтоїзм або
синто вважається істинно народною японською релігією. За своєю сут-
ністю вона наближається до язичества, синто стверджує, що все у світі
має душу -- гори, квіти, райдуга, що з'являється після грози. Перед син-
тоїстським храмом обов'язково будується щось на зразок воріт із двома
поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом
Японії, оскільки це один з небагатьох зразків японської архітектури, яка
існувала до іноземного впливу на цю країну.
Священна книга синто складається з багатьох японських легенд. Там
немає ніяких моральних заповідей чи норм поведінки, застережень проти
гріховних учинків. Тому синто не є релігією в звичному розумінні. Адже
релігія -- це зв'язок з Богом. Ця примітивна система вірувань була поро-
джена через обожнення природи. Саме вона виховала в японців любов до
природи та майже релігійне ставлення до чистоти. Бруд ототожнюється в
японців зі злом, а очищення від всіх видів бруду є основою майже усіх об-
рядів. Отже, любов до чистоти в цієї нації має глибоке коріння.
Буддизм, на відміну від простонародного синтоїзму, прижився в Япо-
нії як релігія еліти, оскільки, маючи складне філософське підґрунтя, не
сприймався рядовими японцями. Але ці такі несхожі між собою релігії
не ворогують між собою, а навпаки -- утворюють певний союз. Так, у
сільській місцевості синтоїстські та буддійські храми будують поряд, ос-
кільки вважається, що боги синто захищають Будду від місцевих злих
духів. Буддійський храм відрізняється від синтоїстського статуєю Будди
та прокладеними до нього звивистими доріжками з кам'яних плит. Пе-
ред храмом синто стоїть торій, а веде до нього дорога, що встелена дріб-
ним щебенем, у якому в'язнуть ноги.
З початку ХVII ст. військова влада Японії -- сьогуни -- почали наса-
джувати в країні конфуціанство з його ідеєю покірності владі. Конфуці-
анство дещо витіснило буддизм, але державною релігією все ж таки ста-
ла синто.
Отже, японська нація зазнала впливу трьох релігій. Синто наділив її
чутливістю до краси природи, прагненням до чистоти та легендою про
своє божественне походження. Буддизм з його філософією недовговіч-
ності всього існуючого закріпив у народі стійкість і мужність. Конфуці-
анство принесло з собою ідею про те, що основа моралі -- це вірність і
повага до старших і властей. Ці риси лягли в основу японських традицій
та національного характеру.
Своєрідний підхід до релігії мають цигани. Вони вважають своєю ре-
лігію тієї країни, в якій живуть. При зміні вітчизни вони змінюють і ре-
лігію, але в глибині душі вони завжди залишаються язичниками.
Таким чином, певну релігію далеко не завжди можна ототожнювати з
певною нацією. Те ж саме стосується культури та расових коренів.
Національна самосвідомість. Єдина складова, як вважають спеціа-
лісти, без якої неможливе існування нації, суто психологічна. Це -- на-
ціональна самосвідомість, або усвідомлення етнічної ідентичності (на-
ціональна ідентифікація), як вона називається в західній науці.
Інші фахівці вважають такою складовою національний характер. Ад-
же саме національний характер робить націю неповторною та самобут-
ньою. І нарешті, третя категорія дослідників вважає основною ознакою
нації національну ідею. Отже, усі ці ознаки, хоча й різні за змістом, але
схожі в одному -- це суто психологічні ознаки. Тому націю іноді назива-
ють психологічним видом.
Дата добавления: 2014-12-22; просмотров: 4346;