Державне регулювання міграції робочої сили
МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ММРС :Адміністративно-правові:законодавство про юридичний, політичний та професійний статус імігрантів;національні служби імміграції;міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили.Економічні методи:вербування іноземних робітників.залучення приватних посередників до вербування іммігрантів.видача ліцензій, які дозволяють вербувати за кордоном.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІММІГРАЦІЇ:
Професійна кваліфікація –законодавства всіх приймаючих країн встановлює жорсткі вимоги до рівня освіти і досвіду роботи за спеціальністю. Мінімальною вимогою до освіти вважається закінчення повного курсу середньої школи або професійно-технічного училища, що повинно бути підтверджено дипломом.
Обмеження особистого характеру – вимоги до віку, здоров¢я, політичного та соціального обліку.
Кількісне квотування – більшість країн, що приймають іммігрантів, встановлює їх максимальну кількість.
Економічне регулювання – приватні особи мають право на імміграцію тільки за умови можливості інвестування в економіку приймаючої країни визначену законом суму.
Тимчасові обмеження – законодавства більшості країн встановлюють максимальні строки перебування іноземних робітників на їх території, по закінченню яких вони повинні виїхати з країни або отримати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в ній.
Географічні пріоритети – практично кожна країна, що приймає іммігрантів, законодавчо встановлює географічну та національну структуру імміграції Вона звичайно регулюється за допомогою кількісних квот на в¢їзд іммігрантів з певних країн.
Заборони – явні та скриті заборони наймати іноземну робочу силу звичайно включені в закони про професії, якими іноземцям займатися заборонено.
Проблемами трудової міграції на національному рівні займаються міністерства праці, юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ через свої структури. Всі вони реалізують національне законодавство як в галузі еміграції, так і в галузі імміграції. Національне імміграційне законодавство кожної країни має свої особливості. Проте в більшості країн імміграційне законодавство та підзаконні акти мають такі основні риси. По-перше, встановлює жорсткі вимоги до рівня освіти і стажу роботи за спеціальністю. По-друге, щодо здоров'я іммігрантів. В країни не допускаються наркомани, психічно хворі, заражені вірусом СНІД.
По-третє, країни-імпортери, як правило, встановлюють кількісні квоти на іммігрантів. Квотування може торкатися всієї економіки, окремих галузей, окремих підприємств. По-четверте, заходи щодо економічного регулювання імміграції (встановлення мінімального обсягу товарообороту фірми, після досягнення якого вона має право наймати іноземних працівників; дозвіл на імміграцію тільки тим фізичним особам, які-здатні інвестувати в економіку країни визначену законом суму, попередньо доказавши її легальне походження, і створити певну кількість робочих місць.
Дата добавления: 2014-12-21; просмотров: 866;