Основи земельного права України
Загальна характеристика земельного права, його поняття, відносини та предмет правового регулювання; види земель та їх правовий статус; права та форми власності на землю; порядок набуття і реалізації права на землю; система гарантій прав на землю; порядок охорони земель; головні закономірності управління в галузі використання і охорони земель; проблема відповідальності за порушення земельного законодавства
§ 1. Загальна характеристика
земельного права. Поняття, відносини та предмет правового регулювання
Земельне право — це галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Звідси земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, за умови, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.
404
Глава 11
Основи земельного права України
405
Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також їх охорони та раціонального використання. Земельне право — комплексна галузь права України, оскільки її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного й екологічного права.
Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України, Земельний кодекс України, що був прийнятий 25 жовтня 2001 p., набрав чинності з 1 січня 2002 р.1 Саме в останньому встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а тому право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. А завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Земельний кодекс в галузі земельних відносин первинними вважає повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Так, до повноважень Верховної Ради України в цій галузі відносять:
—прийняття законів у галузі регулювання земельних відно
син;
—визначення засад державної політики в галузі використан
ня та охорони земель;
—затвердження загальнодержавних програм щодо викорис
тання та охорони земель тощо.
До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин на території республіки належать:
—розпорядження землями, що перебувають у спільній влас
ності територіальних громад;
—забезпечення реалізації державної політики в галузі вико
ристання та охорони земель;
1 Див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 294—309.
— погодження загальнодержавних програм використання та
охорони земель, участь в їх реалізації в межах території Авто
номної Республіки Крим тощо.
Визначаються відповідні повноваження у цій сфері і для органів виконавчої влади. Так, до повноважень Кабінету Міністрів України належать:
—розпорядження землями державної власності;
—реалізація державної політики у галузі використання та
охорони земель;
—викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
—координація проведення земельної реформи тощо.
До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів віднесено:
—внесення пропозицій про формування державної політи
ки у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації;
—координація робіт з проведення земельної реформи;
—участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, ре
гіональних програм використання та охорони земель;
—ведення державного земельного кадастру, в тому числі дер
жавної реєстрації земельних ділянок тощо.
§ 2. Види земель та їх правовий статус
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронно
го призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
є) землі лісового фонду;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
406
Глава 11
Основи земельного права України
407
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Так, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.
До земель рекреаційного призначення належать землі, що використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:
а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні чи меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;
б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури
та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки
фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історич
ного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;
в) архітектурні ансамблі та комплекси, історичні центри,
квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудо
ви міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промис
лової, військової, культової архітектури, народного зодчества,
садово-паркові комплекси, фонова забудова.
До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель водного фонду належать землі, зайняті:
а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими вод
ними об'єктами, болотами, а також островами;
б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та
навколо водойм;
в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами
та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
г) береговими смугами водних шляхів.
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
§ 3. Права та форми власності на землю
Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Суб'єкти права власності на землю:
а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної влас
ності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосе
редньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі
комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи дер
жавної влади, на землі державної власності.
408
Глава 11
Основи земельного права України
409
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
—придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
—безоплатної передачі із земель державної та комунальної
власності;
—приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм
у користування тощо.
Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутно
го фонду;
в) прийняття спадщини;
г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Територіальні громади набувають землю у комунальну
власність у разі:
а) передачі їм земель державної власності;
б) примусового відчуження земельних ділянок у власників
із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
в) прийняття спадщини;
г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом. Держава набуває права власності на землю у разі:
а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів сус
пільної необхідності та для суспільних потреб;
б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами;
в) прийняття спадщини;
г) передачі у власність державі земельних ділянок комуналь
ної власності територіальними громадами;
ґ) конфіскації земельної ділянки.
Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.
Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка пере-
буває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Право оренди земельної ділянки — відповідно до нової редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р. — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди землі є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом із насадженнями, спорудами, водоймищами, які знаходяться в ній, або без них. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.
Оренда землі ґрунтується на відповідному договорі. Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимок земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Він підлягає обов'язковій державній реєстрації.
За оренду землі сплачується орендна плата, під якою розуміють платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Вона може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.
При цьому орендодавець має право вимагати від орендаря:
—використання земельної ділянки за цільовим призначен-
■н згідно з договором оренди;
—дотримання екологічної безпеки землекористування та
збереження родючості ґрунтів, додержання державних стан-
410
Глава 11
Основи земельного права України
411
дартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;
— своєчасного внесення орендної плати тощо.
Орендар земельної ділянки має право:
—самостійно господарювати на землі з дотриманням умов
договору оренди землі;
—за письмовою згодою орендодавця зводити в установлено
му законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові
та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;
—отримувати продукцію і доходи і т.д.
Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Він припиняється у випадках чітко визначених діючим законодавством. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.
Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), при цьому встановлюються такі земельні сервітути:
—право проходу та проїзду на велосипеді;
—право проїзду на транспортному засобі наявним шляхом;
—право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,
зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.
§ 4. Набуття і реалізація права на землю
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер
жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, ус
танов та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і кому
нальної власності в межах норм безоплатної приватизації.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до Земельного кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.
Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:
Глава 11
Основи земельного права України
а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спад
коємця;
в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кре
дитора;
ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
д) конфіскація за рішенням суду;
є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у визначених Земельним кодексом випадках.
Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною
ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у певних випадках;
в) припинення діяльності державних чи комунальних
підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які супере
чать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної
плати.
Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
§ 5. Приватизація землі
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону
(ст. 14 Конституції України). Одним із способів набуття права приватної власності на землю є її приватизація. Приватизація землі в Україні регулюється нормативно-правовими актами України, до яких належить Земельний кодекс України, який був прийнятий 25 жовтня 2001 р. та введений в дію з 1 січня 2002 p., інші закони, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» та деякі інші нормативно-правові документи. Відповідно до норм Земельного кодексу України громадяни України (статті 25,32—42) мають право на одержання у власність земельних ділянок для:
—ведення селянського (фермерського) господарства;
—ведення особистого підсобного господарства;
—будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо
дарських будівель (присадибна ділянка);
—садівництва;
—дачного і гаражного будівництва.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної
власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані
їм у користування;
г) прийняття спадщини;
г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у корис
туванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер
жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств,
установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і кому
нальної власності в межах норм безоплатної приватизації.
Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій здійснюється
414
Глава 11
Основи земельного права України
415
працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з числа таких працівників. Кожному з суб'єктів, які приватизують названі земельні ділянки, визначаються їх земельні частки (паї). Рішення про це приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень, за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі таким суб'єктам у приватну власність передаються безоплатно. Площа земель, що приватизується, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий, водний, резервний фонди). За бажанням особи, що приватизує ділянку, земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості). При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, за винятком земель, що залишаються у державній і комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств і пенсіонерів з їх числа. Вартість і розміри земельних часток (паїв) працівників і пенсіонерів в умовних кадастрових гектарах є рівними.
У власність громадян сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, можуть бути передані внутрішньогосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми та інші землі. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації можуть створювати резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з працівниками (пенсіонерами) цих підприємств, установ і організацій у розмірі до 15 відсотків площі всіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ і організацій. Такий фонд перебуває у державній або комунальній власності і призначається для по-
дальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
Членам фермерських господарств (громадянам України) можуть передаватися безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. На громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) це правило не поширюється.
Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням їм може бути передано у власність або надано у користування інші земельні ділянки на загальних підставах. Іноземним громадянам (підданим) та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства — в розмірі зе
мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподар
ських підприємств, розташованих на території сільської, селищ
ної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Як
що на території сільської, селищної, міської ради розташовано
кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної
частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У
разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території
відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається
як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства — не
більше 2,0 га;
в) для ведення садівництва — не більше 0,12 га;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господар
ських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше
0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га;
ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га;
д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
416 |
Глава 11
На період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.
Забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок провадиться один раз по кожному виду використання, про що обов'язково робиться відмітка у паспорті або документі, який його замінює.
Громадяни України мають право продавати або іншими способами відчужувати земельні ділянки без зміни їх цільового призначення. Земельні ділянки для ведення сільськогосподарського (фермерського) господарства не можуть продаватися громадянами (власниками) до 1 січня 2005 р.
Договір купівлі-продажу або інші способи відчужування земельної ділянки посвідчуються у нотаріальному порядку та реєструються у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка.
Продаж земельної ділянки провадиться за ціною, встановленою угодою сторін, але ця ціна не може бути меншою за нормативну ціну землі. Ціна земельної ділянки за договором купівлі-продажу є підставою для сплати державного мита, а також для розрахунків при заставі земельної ділянки.
Відповідно до Земельного кодексу України право на землю мають і приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації. Вони можуть набувати у власність землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.
Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва можуть передаватися у власність громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах визначених норм. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
417 |
Основи земельного права України
Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Вони також можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.
У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність об'єднанню власників.
Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Земельним кодексом України встановлюється певний порядок приватизації земельних ділянок. Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. При цьому рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів і документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни — працівники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ і організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам і організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам — працівникам (пенсіонерам) державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій провадить-
IJ6
418
Глава 11
Основи земельного права України
419
ся після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому законом.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
У разі відмови органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Підсумовуючи, слід зробити деякі висновки і дати рекомендації. Приватизація в Україні здійснюється у трьох основних напрямах: майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельних ділянок. Порядок проведення приватизації регулюється чинним законодавством.
Існує ряд прогалин у чинному приватизаційному законодавстві, які слід усувати шляхом здійснення правотворчої діяльності держави та її органів. У зв'язку з прийняттям Земельного кодексу України необхідно прийняти низку законів щодо вста новлення механізму реалізації основних положень Кодексу Удосконалення законодавства і практики приватизаційних відносин сприятиме утвердженню права приватної власності та створенню ефективної структури громадянського суспільства і розвинутих ринкових відносин.
§ 6. Гарантії прав на землю
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення
не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до по
рушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують пра
ва або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або
органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими законами України. Допускається викуп земельної ділянки, при цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:
а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових
земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогос
подарським і лісогосподарським виробництвом;
б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісо
вих земель та чагарників для інших видів використання;
в) встановлення обмежень щодо використання земельних
ділянок;
г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних
властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель і ча
гарників;
14*
420
Глава 11
Основи земельного права України
421
г) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель і
чагарників у непридатний для використання стан;
д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання
земельної ділянки.
Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусі-дства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель і земельних сервітутів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
§ 7. Охорона земель
Охорона земель — відповідно до Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. — це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спря-
мованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель включає:
а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального
землекористування;
б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та
чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших по
треб;
в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочуван
ня, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруд
нення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними ре
човинами та від інших несприятливих природних і техноген
них процесів;
г) збереження природних водно-болотних угідь;
ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;
д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільсько
господарських угідь.
Органами, які здійснюють регулювання в галузі охорони земель є Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, до яких належать:
— центральний орган виконавчої влади з питань земельних
ресурсів;
— центральний орган виконавчої влади з питань екології та
природних ресурсів;
422 |
Глава 11
— центральний орган виконавчої влади з питань аграрної
політики.
Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики проводить моніторинг родючості ґрунтів та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення.
Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. встановлює, що ос новними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є:
—забезпечення додержання органами державної влади, орга
нами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними
особами земельного законодавства України;
—забезпечення реалізації державної політики у сфері охо
рони та раціонального використання земель;
—запобігання порушенням законодавства України у сфері
використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких
порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення
тощо.
Державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань зе мельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи. Державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону земель у системі центрального органу виконавчої вла ди з питань екології та природних ресурсів здійснює Державна екологічна інспекція та її територіальні органи. Моніторинг ґрунтів у системі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики проводить Державна служба охорони родючості ґрунтів та її територіальні органи.
Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:
— проведення перевірок;
423 |
Основи земельного права України
— розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;
—участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліо
ративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасад
жень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів,
які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та
забезпечення охорони земель;
—розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з вико
ристанням та охороною земель;
—проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспор
тизації земель сільськогосподарського призначення.
Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. також встановлює, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради. А громадський контроль - громадські інспектори, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Система заходів у галузі охорони земель включає:
— державну комплексну систему спостережень;
—розробку загальнодержавних і регіональних (республі
канських) програм використання та охорони земель, докумен
тації із землеустрою в галузі охорони земель;
—створення екологічної мережі;
—здійснення природно-сільськогосподарського, екологічно-
економічного, протиерозійного та інших видів районування (зо
нування) земель;
—економічне стимулювання впровадження заходів щодо охо
рони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;
—стандартизацію і нормування.
Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам.
424
Глава 11
Основи земельного права України
425
§ 8. Управління в галузі використання і охорони земель
Межа району, села, селища, міста, району у місті — це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обгрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міськими радами за по данням районних та відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах прий мається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. Межі адміністративно-територіальних утворень по-свідчуються державним актом України.
З метою раціонального використання та охорони земель створюються відповідні загальнодержавні програми. Вони розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України.
Окрім цього здійснюється природно-сільськогосподарське районування земель, під яким розуміють поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель. Адже використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
У межах населених пунктів здійснюється зонування земель. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови.
У сфері управління землями надзвичайно важливе місце посідає землеустрій. Землеустрій, відповідно до Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. — це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів. Землеустрій передбачає:
а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністра
тивно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;
б) розробку загальнодержавної і регіональних програм ви
користання та охорони земель;
в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-еконо-
мічних обґрунтувань використання та охорони земель відповід
них адміністративно-територіальних утворень;
г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими
природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
ґ) складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;
д) складання проектів відведення земельних ділянок;
є) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;
ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еко-
лого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь,
а також розроблення заходів щодо охорони земель;
з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'яза
ної з використанням та охороною земель;
и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;
і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.
Землеустрій забезпечує:
426
Глава 11
Основи земельного права України
427
а) реалізацію державної політики щодо використання та охо
рони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення зе
мельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за
цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських
та приватних інтересів, формування раціональної системи зем
леволодіння і землекористування, створення екологічно сталих
агроландшафтів;
б) надання інформації для правового, економічного, еколо
гічного і містобудівного механізмів регулювання земельних
відносин на національному, регіональному, локальному і гос
подарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму
та умов використання й охорони земель;
в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністра
тивно-територіальних утворень, територій природно-заповідно
го фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоров
чого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж
земельних ділянок власників і землекористувачів;
г) прогнозування, планування і організацію раціонального
використання та охорони земель на національному, регіональ
ному, локальному і господарському рівнях тощо.
Система землеустрою включає:
а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;
б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері зем
леустрою;
в) організацію, регулювання та управління у сфері землеус
трою;
г) здійснення землеустрою на національному, регіонально
му, локальному і господарському рівнях;
ґ) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою;
д) суб'єкти та об'єкти землеустрою.
Суб'єктами землеустрою є:
—органи державної влади та органи місцевого самовряду
вання;
—юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій;
— землевласники та землекористувачі.
Об'єктами землеустрою є:
територія України;
— територія адміністративно-територіальних утворень або їх
частин;
— території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Спори, що виникають при здійсненні землеустрою, вирішуються судом.
Надзвичайно важливе місце у цьому процесі відводиться моніторингу земель. Моніторинг земель — це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель і дотримання вимог екологічної безпеки.
Важливе значення має ведення державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів і проектів землеустрою. Державний земельний кадастр включає:
428
Глава 11
Основи земельного права України
429
а) кадастрове зонування;
б) кадастрові зйомки;
в) бонітування ґрунтів;
г) економічну оцінку земель;
г) грошову оцінку земельних ділянок;
д) державну реєстрацію земельних ділянок;
є) облік кількості та якості земель.
§ 9. Відповідальність за порушення земельного законодавства
Угоди, укладені з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.
Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:
а) укладення угод з порушенням земельного законодавства;
б) самовільне зайняття земельних ділянок;
в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх
забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічни
ми водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими
відходами;
г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію
об'єктів, що негативно впливають на стан земель;
ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;
д) порушення строків повернення тимчасово займаних зе
мель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан,
придатний для використання за призначенням;
є) знищення межових знаків;
є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри й кількість земельних ділянок;
ж) непроведения рекультивації порушених земель;
з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехні
чних споруд, захисних насаджень;
и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту;
і) самовільне відхилення від проектів землеустрою;
ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;
й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Запитання та завдання
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 737;