Глава 10. Основи екологічного права України

Основи екологічного права України

391

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» складається з преамбули і 16 розділів (72 статей). Він регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечен­ня екологічної безпеки життєдіяльності людини та спрямова­ний на утворення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої:

а) збереження безпечного для існування живої та неживої
природи навколишнього середовища;

б) захист життя і здоров'я людей від негативного впливу,
обумовленого забрудненням навколишнього середовища;

в) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в
процесі охорони, раціонального використання й поновлення
природних ресурсів;

г) створення постійних правових, економічних і соціальних
основ організації навколишнього природного середовища в
інтересах нинішнього і наступних поколінь.

§ 5. Складові природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу та водно­го простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особли­ву природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виокремлені з метою збереження природного середовища, ге­нофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загально­го екологічного балансу та екологічної безпеки України. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охо­роняється як національне надбання, щодо якого встановлюєть­ся особливий режим охорони, відтворення і використання.

До природно-заповідного фонду відносять:

а) природні території та об'єкти — природні заповідники,
біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні лан­
дшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

б) штучно створенні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні та
зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Території природних заповідників, заповідні зони біосфер-нихзаповідників, землі та інші природні ресурси, надані націо-

нальним природним паркам є власністю народу України. Реш­та об'єктів природно-заповідного фонду може перебувати і в інших формах власності. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні уро­чища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевлас­ники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Охорона об'єктів природно-заповідного фонду забезпечуєть­ся шляхом:

—встановлення заповідного режиму;

—організації систематичних спостережень за станом заповід­
них природних комплексів та об'єктів;

—проведення комплексних досліджень з метою розробки
наукових основ їх збереження та ефективного використання;

—додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів при­
родно-заповідного фонду під час здійснення господарської, уп­
равлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-
планіровочної документації, землевпорядкування, лісовпоряд­
кування, проведення екологічних експертиз;

—запровадження економічних важелів стимулювання їх охо
рони;

—здійснення державного та громадського контролю за до­
держанням режиму їх охорони та використання;

—встановлення підвищеної відповідальності за порушення
режиму їх охорони та використання, а також за знищення та
пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів;

—проведення широкого міжнародного співробітництва у цій
сфері;

—проведення інших заходів.

До того ж, ці об'єкти можуть використовуватися:

—у природоохоронних цілях;

—у науково-дослідних цілях;

—в оздоровчих та інших рекреаційних цілях¹;

—в освітньо-виховних цілях;

—для потреб моніторингу навколишнього природного сере­
довища.

¹ В Україні створюються рекреаційні зони, тобто ділянки суші й вод­ного простору, призначені для організованого масового відпочинку (див.. Популярна юридична енциклопедія. — С 427).

392

Глава 10

Основи екологічного права України

393

Кожній території та об'єкту природно-заповідного фонду надається відповідний режим. Під цим розуміють сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охоро­ни, використання і відтворення їх природних комплексів. Відпо­відно до цих режимів виділяють правові статуси: природних за­повідників; біосферних заповідників; національних природних парків; регіональних ландшафтних парків; заказників; пам'яток природи; заповідних урочищ; ботанічних садів; дендрологічних парків; зоологічних парків; парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

За порушення законодавства України про природно-заповідний фонд винна особа може притягуватися до дисциплі­нарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відпові­дальності.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» скла­дається з 11 розділів (67 статей) та регулює економічні, соціальні, правові та екологічні засади природно-заповідного фонду в Україні. Його розділи:

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Управління в галузі організації, охорони та викори­стання природно-заповідного фонду.

Розділ 3. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду (природні заповідники, біосферні заповідники, націо­нальні природні парки, регіонально-ланшафтні парки, заказни­ки, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Розділ 4. Охоронні зони території та об'єктів природно-заповідного фонду.

Розділ 5. Науково-дослідні роботи на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду.

Розділ 6. Екологічне забезпечення організації і функціо­нування природно-заповідного фонду.

Розділ 7. Порядок створення й оголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду.

Розділ 8. Державний кадастр територій і об'єктів природно-заповідного фонду.

Розділ 9. Охорона територій і об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за додержанням їх режиму.

Розділ 10. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Розділ 11. Міжнародне співробітництво в галузі охорони та ви­користання територій і об'єктів природно-заповідного фонду та ін.

§ 6. Правові засоби охорони

атмосферного повітря і тваринного світу

Управління в царині охорони атмосферного повітря здійсню­ють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місце­вого спмоврядування. До їхніх функцій входять стандартизація і нормування в цій сфері. Державні стандарти тут є обов'язковими й визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря тощо.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; обмеже­но допустимих викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників стаціонарними джере­лами; обмежені нормативи утворення забруднюючих речовин, що відводяться в атмосферне повітря; використання атмосфер­ного повітря як сировини; концентрації забруднюючих речовин у відпрацьованих газах. З огляду на наявність державних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, ус­танови та організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані вживати заходів щодо зменшення обсягів шкідливих викидів, підтримувати в належному стані споруди, устаткуван­ня та апаратуру для очищення викидів тощо.

Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря полягає в лімітуванні, економічному заохоченні та стимулюванні охорони атмосферного повітря.

Законодавство передбачає, що правопорушеннями в царині охорони атмосферного повітря є: порушення нормативів гранич-

394

Глава 10

Основи екологічного права України

395

но допустимих викидів забруднюючих речовин; перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників; використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених державних органів тощо.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. містить преамбулу та 10 розділів і спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення й поліпшення для екологічного забезпечення життєдіяльності людини, відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові й організаційні основи, екологічні вимоги в царині охорони та використання атмосферного повітря.

Закон України «Про тваринний світ»- від 13 грудня 2001 р. регулює відносини в царині охорони, використання і відтво­рення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані при­родної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суходолі, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її кон­тинентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. До об'єктів охорони тваринного світу належать:

—дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні та безхре­
бетні тварини в усьому їх видовому і популяційному розмаїтті
та на всіх стадіях розвитку, що перебувають у стані природної
волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;

—частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

—продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мураш­ники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця то­кування, линяння, гніздування колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції.

Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природ­ної волі і знаходяться в межах території України, її континен­тального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу. Окремі об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, ко­мунальній і приватній власності.

Закон передбачає також права і обов'язки громадян у сфері охорони, використання та відтворення тваринного світу. До го­ловних відносить право на:

—загальне і спеціальне використання об'єктів тваринного
світу;

—тримання у власності окремих об'єктів тваринного світу;

— компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами.
Одночасно громадяни України зобов'язані:

—охороняти тваринний світ і середовище перебування ди­
ких тварин;

—сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного
світу;

—використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до
закону;

—відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу
внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, вико­
ристання і відтворення тваринного світу.

Державне управління та регулювання у галузі охорони, вико­ристання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважені органи.

Видами використання об'єктів тваринного світу є: мислив­ство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використан­ня корисних властивостей життєдіяльності тварин; використан­ня диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяль­ності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утриман­ня і розведення в неволі чи напіввільних умовах.

Охорона тваринного світу забезпечується шляхом:

—встановлення правил та науково обґрунтованих норм охо­
рони, раціонального використання і відтворення об'єктів тва
ринного світу;

—встановлення заборони та обмежень при використанні
об'єктів тваринного світу;

—охорони від самовільного використання та інших порушень
встановленого законодавством порядку використання об'єктів
тваринного світу;

396

Глава 10

Основи екологічного права України

397

— охорони середовищ існування, умов розмноження і шляхів
міграції тварин;

—запобігання загибелі тварин під час здійснення виробни­
чих процесів тощо.

За порушення законодавства в галузі охорони, використан­ня і відтворення тваринного світу можлива адміністративна, цивільно-правова чи кримінальна відповідальність.

§ 7. Правова охорона водних ресурсів

Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обгрунтованого, раціональ­ного використання вод для потреб населення і галузей еконо­міки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднен­ня, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод і ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і грома­дян на водовикористання. При цьому під водами розуміють усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу при­родних ланок кругообігу води.

Водний фонд України включає всі води (водні об'єкти) на території України. До нього належать:

а) поверхневі води (природні водойми (озера); водотоки
(річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і ка­
нали; інші водні об'єкти;

б) підземні води та джерела;

в) внутрішні морські води та територіальне море.
До земель водного фонду належать землі, зайняті:

—морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водой­
мами, болотами, а також островами;

—прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та
навколо водойм;

—гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами
та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

—береговими смугами водних шляхів.

Усі водні об'єкти класифікуються на загальнодержавні й місцеві. Вони є виключною власністю народу України і нада­ються тільки у користування. Народ України здійснює право

власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду Украї­ни, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами можуть на­даватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійсню­ють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води, або користуються водними об'єктами. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнан­ня для забору води. Вторинні водокористувачі — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водоза­бірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водо­користувачу. При цьому передбачається право загального та спеціального водокористування. Останнє може бути коротко­строковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років).

Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопос­тачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшен­ня рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршен­ня умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищен­ня, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплі­нарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

§ 8. Порядок використання та охорони надр

Надра — це частина земної кори під поверхнею суходолу та дном водоймищ; простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

398

Глава 10

Основи екологічного права України

399

Надра є виключною власністю народу України і надаються лише в користування. Угоди або дії, що в прямій чи прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради депутатів і місцеві державні адміністрації.

Окремі повноваження щодо розпорядження надрами зако­нодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Державний фонд надр охоплює як ділянки надр, що викори­стовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання.

Техногенні родовища корисних копалин — це місця, де на­копичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені й мають промисло­ве значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат під час зберігання, транспортування та використання продуктів переробки мінеральної сировини.

Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, із запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені ро­довища корисних копалин — резерв цього фонду.

Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною Державного фонду надр.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні осо­би та громадяни.

Надра надаються в користування з метою:

а) геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промисло­
вої розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного
значення;

б) видобування корисних копалин;

в) будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'яза­
них з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для
підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів,
захоронения шкідливих речовин і відходів виробництва, скидан­
ня стічних вод;

г) створення геологічних територій і об'єктів, які мають важ­
ливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові
полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи,
лікувальні, оздоровчі заклади тощо);

ґ) задоволення інших потреб.

Надра надаються в постійне або тимчасове користування.

Користувачі надр мають право:

а) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчен­
ня, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші
роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ліцензії);

б) розпоряджатися видобутими корисними копалинами,
якщо інше не передбачено законодавством чи умовами спеціаль­
ного дозволу (ліцензії);

в) здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії)
консервацію наданого в користування родовища корисних ко­
палин або його частини;

г) на першочергове продовження строку тимчасового корис­
тування надрами.

Користувачі надр зобов'язані:

а) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх
було надано;

б) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональ­
не, комплексне використання та охорону надр;

в) гарантувати безпеку людей, майна та навколишнього при­
родного середовища;

г) приводити земельні ділянки, порушені під час користуван­
ня надрами, у стан, придатний для подальшого їх використання
в суспільному виробництві;

ґ) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.

Користування надрами є платним. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континен­тального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

400

Глава 10

Основи екологічного права України

401

Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корис­них копалин підлягають обліку в Державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин і Державному балансі запасів ко­рисних копалин.

Державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копа­лин здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основні вимоги в царині охорони надр:

—забезпечення повного і комплексного геологічного вивчен­
ня надр;

—додержання встановленого законодавством порядку надан­
ня надр у користування і недопущення самовільного користу­
вання надрами;

—раціональне вилучення й використання запасів корисних
копалин і наявних у них компонентів;

—недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних із ко­
ристуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин,
гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсер­
вовані, а також підземних споруд;

—охорона родовищ корисних копалин від затоплення, об­
воднення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість
корисних копалин і промислову цінність родовищ або усклад­
нюють їх розробку;

—запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ
залягання корисних копалин і додержання встановленого зако­
нодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

—запобігання забрудненню надр під час підземного зберіган­
ня нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронения шкід­
ливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

—додержання інших вимог, передбачених законодавством
про охорону навколишнього природного середовища.

У разі порушення цих та інших вимог користування надра­ми може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено органами Міністерства екології та природних ресурсів України, органи державного гірничого нагляду, дер­жавного геологічного контролю або іншими спеціально упов­новаженими на те державними органами в порядку, встановле­ному законодавством України.

Спори з питань користування надрами розглядаються органа­ми державного геологічного контролю, державного гірничого на­гляду, охорони навколишнього природного середовища, місцеви­ми радами депутатів, місцевими державними адміністраціями, су­дами у порядку, встановленому законодавством України.

Запитання та завдання