Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність.

Найбільш типовими ситуаціями, які складаються на початковому етапі розслідування справ зазначеної категорії, є: І) слідчий отримує матеріали, дані яких вказують на вчинення злочину саме неповнолітніми (підозрювані можуть бути затримані або свідки-очевидці вказують на причетність до злочину неповнолітніх); 2) у первинних матеріалах є дані, які дають підстави для припущення, що злочин вчинений неповнолітніми (це можуть бути дані, отримані під час проведення огляду місця події: спосіб вчинення злочину, об'єкт посягання та обстановка вчинення злочину).

За першої ситуації початкового етапу слідства необхідні такі слідчі дії: огляд місця події, в тому числі огляд трупа, і призначення судово-медичної експертизи; допит підозрюваного, його особистий обшук та обшук за місцем проживання; призначення судово-медичної експертизи потерпілого (у випадках спричинення тілесних ушкоджень); допит свідків, призначення судових експертиз та деякі інші.

У цій ситуації тиловим є майже такий самий перелік слідчих дій. Але в умовах, коли ще не відомі особи, які вчинили злочин, важливе значення має взаємодія з органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, та отримання даних з інформаційних центрів МВС, зокрема про аналогічні злочини (за способом вчинення та предметом посягання), які вчинені раніше, але залишилися нерозкритими.

Огляд місця події у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, проводиться з метою збору важливої для справи інформації як про сутність та особливості вчинених злочинних, так і про особу неповнолітнього злочинця. Інформація, отримана під час огляду, може вказувати на вчинення злочину неповнолітніми (наприклад сліди взуття невеликого розміру, сліди підліткових рук тощо) та дозволяє побудувати версію про конкретних осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, або про коло осіб, серед яких треба шукати злочинця.

Допит неповнолітніх є важливою слідчою дією. Неповнолітні можуть бути різного віку і мати різний процесуальний статус (підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий). Тактика допиту зазначених осіб визначається їх віковими та психологічними особливостями, рівнем фізичного та інтелектуального розвитку, особливостями вчиненого злочину та їх процесуальним статусом.

На допит неповнолітніх потерпілого та свідка, які не досягай 14-річного віку, слідчий викликає педагога, лікаря або законних представників неповнолітнього, у присутності яких проводиться допит. На допиті неповнолітніх підозрюваного і обвинуваченого обов'язковою є участь адвоката-захисника.

Крім очевидців як свідки у справах про злочини неповнолітніх допитуються переважно родичі, педагоги (за місцем навчання неповнолітнього), сусіди, однолітки за місцем проживання, навчання або роботи. На допиті перевіряється алібі підозрюваного (обвинуваченого), отримуються дані щодо особи неповнолітнього: ким виховувався, його ставлення до навчання, роботи; оточення (коло друзів); зловживання алкоголем, наркозалежність; характер; вчинення раніше правопорушень тощо. З метою отримання інформації про особу неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) слідчий запитує характеристики на нього з місця проживання, навчання, роботи.

Під час допиту неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) слідчий повинен у зрозумілій або навіть популярній формі викласти сутність підозри або пред'явленого обвинувачення. Допит проводиться у спокійному тоні, але наступально. При цьому треба не умовляти неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) давати правдиві показання, а переконувати його. Якщо особа дає правдиві показання, треба максимально деталізувати обставини злочину для встановлення ролі підозрюваного або інших учасників у вчиненні злочину (в тому числі з метою попередження самообмови). Якщо підозрюваний (обвинувачений) не визнає своєї вини, треба розкрити суспільну небезпечність вчинених ним дій, розповісти про позитивну роль визнання вини або дієвого каяття (часто правдиві показання неповнолітній не дає з почуття солідарності з іншими членами групи).

У разі вчинення групового злочину обов'язково вивчається процес формування злочинної групи та деталізується ступінь участі кожного члена групи у вчиненні злочину.

Обшук проводиться переважно за місцем проживання або роботи підозрюваного неповнолітнього, а також у місцях, де неповнолітній міг приховати вкрадене майно, зброю, знаряддя злочину (на горищах, у під'їздах, підвалах тощо). Предмет обшуку визначається залежно від способу вчиненого злочину та об'єкта злочинного посягання (викрадене майно; зброя, знаряддя злому; взуття та одяг, які були на підозрюваному під час вчинення злочину, тощо).

Серед судових експертиз, які призначаються у справах неповнолітніх (судово-медичної, за допомогою якої, наприклад, якщо відсутні документальні дані, встановлюється вік підозрюваного неповнолітнього; судово-психіатричної, криміналістичних тощо), особливе значення має судово-психологічна експертиза. Вона проводиться у таких справах перш за все для встановлення вікових та індивідуальних особливостей неповнолітніх обвинувачених, підозрюваних, свідків і потерпілих. Зокрема, на вирішення експертів може бути поставлене питання про загальний рівень розвитку неповнолітнього в психологічному сенсі. Крім того ця експертиза допомагає вирішити питання:

1) Чи є самостійними показання неповнолітнього?

2) Чи відповідають вони його віку і його інтелектуальному розвитку?

3) Якою є можливість неповнолітнього свідка або потерпілого правильно сприймати й оцінювати події?

4) Чи має дана неповнолітня особа суб'єктивну можливість правильно сприймати й оцінювати обставини, що мають значення у справі?

Якщо осудність неповнолітнього не викликає сумнівів, призначається судово-психологічна експертиза для вирішення питань:

1) Чи є у неповнолітнього обвинуваченого затримка у розумовому розвитку?

2) Якими є відхилення в розвитку підлітка порівняно з нормальним для даного віку, або інакше - якому біологічному віку відповідає його психічний розвиток?

Обґрунтована відповідь на останнє питання може мати вирішальне значення у процесі прийняття рішення судом про визнання неповнолітнього винуватим і призначення йому кримінального покарання. На цю обставину особливу увагу повинні звертати адвокати-захисники.

38. Особливості розслідування злочинів, що вчиняються неповнолітніми.(див пит. 37)

39. Особливості тактики допиту свідків і потерпілого
На підготовчому етапі слід обов'язково встановити: взаємостосунки свідка з потерпілим та цих осіб з підозрюваним чи обвинуваченим, якщо вони відомі; чи не вчинили допитувані якихось дій, що певним чином їх дискредитують, а це спричинить неточні, неповні або неправдиві показання, насамперед стосується потерпілого (мова про так звану віктимну поведінку) тощо.

На початку допиту свідкові і потерпілому мають бути роз'яснені положення ст. 63 Конституції України. Під час установлення психологічного контакту слід уміло використовувати попередження потерпілого і свідка про відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдиві показання, свідка - ще й за ст. 385 КК України за відмову від давання показань (це не стосується випадків, коли потерпілий і свідок на законних підставах відмовляються від давання показань). Якщо слідчий вважає, що допитувана особа має намір безпідставно ухилитися від давання показань, неправдиво освітити розслідувану подію та окремі обставини, в неї відсутній настрій на ділове спілкування, то слушно зробити наголос на реальності перспективи настання кримінальної відповідальності.

Допит свідка і потерпілого, як правило, проходить у безконфліктній ситуації (добросовісні допитувані). Вільна розповідь свідка і потерпілого - відповідь на пропозицію розповісти про все, що їм відомо в справі. Свідкові може бути поставлене більш конкретне запитання, залежно від його інформованості (наприклад, тільки про взаємовідносини обвинуваченого і потерпілого тощо).

На етапі запитань та відповідей нерідко доводиться використовувати додаткові, уточнюючі, контрольні запитання та застосовувати тактичні прийоми, що допомагають актуалізувати (відновити) забуте в пам'яті. Так, за допомогою запитань можуть бути усунені неточності в показаннях потерпілого, що є наслідком переживань під час скоєння злочину (страху, страждань від фізичного болю тощо), несвідомого перебільшення небезпечності дій злочинця.

Має місце допит свідка, потерпілого і в умовах конфліктної ситуації з несуворим і суворим суперництвом (недобросовісні допитувані), що тягне застосування тактичних прийомів емоційного, логічного впливу, тактичних комбінацій. Мета застосування таких прийомів - переконати допитувану особу змінити позицію, дати правдиві свідчення. Причиною відмови від давання показань, давання завідомо неправдивих показань може бути побоювання помсти винуватої особи або и родичів, друзів, погрози, вплив цих осіб, особливі стосунки з підозрюваним (обвинуваченим), зацікавленість у результатах вирішення справи, бажання приховати свої неправильні дії, сором'язливість (насамперед характерно для потерпілих), викривлене розуміння почуття товариськості (у свідка) тощо.

Особливості тактики допиту підозрюваного, обвинуваченого регламентуються відповідно ст. 43 і, 73, 107 та ст.ст. 43, 74, 143-146 КПК України. Тактика їх допиту багато в чому збігається, проте існують певні відмінності.

Важливо ґрунтовно підготуватися до допиту, особливо в можливій конфліктній ситуації; встановити особисті якості допитуваної особи, що впливають на обрання тактичних прийомів. Підготовка, хоча б у мінімальному обсязі, має здійснюватися і до допиту підозрюваного, що є, як правило, невідкладною початковою слідчою дією.

Під час установлення психологічного контакту, зважаючи на право підозрюваного і обвинуваченого давати або не давати показання, все ж доцільно і корисно акцентувати увагу на їх значенні для правильного вирішення справи, встановлення невинуватості особи чи обставин, що пом'якшують відповідальність, надання допомоги органам досудового розслідування.

Вільна розповідь підозрюваного і обвинуваченого - це їх пояснення по суті відповідно підозри і пред'явленого обвинувачення. Вони вправі обирати і відстоювати будь-яку позицію. Може мати місце визнання вини та давання правдивих показань (безконфліктна ситуація); часткове визнання або повне невизнання вини й давання частково чи повністю неправдивих показань або відмова від їх давання, відмінна юридична оцінка за фактичного визнання обставин скоєного (конфліктна ситуація з несуворим чи суворим суперництвом).

На етапі запитань та відповідей, виходячи із характеру ситуації допиту, застосовуються вищеописані тактичні прийоми. Для допиту підозрюваного і обвинуваченого досить характерна конфліктна ситуація. Тому найбільш поширені тактичні прийоми емоційного, логічного впливу, тактичні комбінації, застосування яких спрямоване як на переконання допитуваної особи змінити позицію, дати правдиві показання, так і на викриття неправди. Адже показання підозрюваного, обвинуваченого, не маючи за КПК України переваг перед іншими доказами, важливі для обрання криміналістичних засобів, прийомів і методів з метою повного розкриття, якісного розслідування злочину, оцінки та перевірки інших доказів, отримання необхідної й достатньої сукупності доказів, щоб правильно вирішити справу. Як відзначалося вище, під час визначення тактичних прийомів ураховуються факт побачення підозрюваного, обвинуваченого із захисником до першого допиту (ст. 43,43і КПК), участь у ньому захисника, можливе оскарження правомірності застосованих тактичних прийомів.

40.Особливості тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій при розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху.
У справах даної категорії огляд місця події є одним з найбільш важливих способів збирання доказів. Аби їх не втратити, у разі одержання повідомлення про аварію на огляд місця події слід виїжджати негайно, оскільки сліди дорожньо-транспортної події (особливо ті, що знаходяться на його периферії) можуть бути знищені рухом транспорту і пішоходів, зупинити який на значний проміжок часу не завжди можливо. Крім того, обстановка місця події може бути викривлена діями заінтересованих осіб (водій може змінити довжину сліду гальмування, виправити прим’ятини на корпусі автомобіля, привести у зламаний стан окремі вузли транспортного засобу тощо). Погодні умови (дощ, сніг, вітер, сонце) також впливають на збереження слідів дорожньо-транспортної події.

Огляд місця події, проведений вчасно, кваліфіковано і ретельно, дозволяє встановити такі дані:

1) умови і точне місце злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху;

2) час його вчинення;

3) вид дорожньо-транспортної події;

4) механізм події, що містить послідовність і направленість дій його учасників;

5) предмети і сліди, що залишилися на місці події;

6) орієнтовну швидкість руху транспорту і пішохода;

7) учасників події;

8) заходи, вжиті водієм транспорту і пішоходом для запобігання події;

9) технічний стан транспортних засобів;

10) причини дорожньо-транспортної події;

11) ознаки, що вказують на напрямок руху транспорту, що зник;

12) відомості про очевидців і свідків.

Одержавши повідомлення про подію, ще до виїзду на місце слід потурбуватися про те, щоб потерпілим була надана перша медична допомога, а при необхідності вони, мають бути відправлені до лікарні (у цьому випадку положення тіла потерпілого фіксується за допомогою фарби, крейди, цегли), працівники ДАІ забезпечили збереження обстановки і слідів на місці події, повністю чи частково зупинили рух, встановили очевидців і свідків дорожньо-транспортної події, водіїв — учасників події, вилучили у них посвідчення, реєстраційні документи на транспорт, дорожні листи.

Виходячи з одержаного повідомлення, слідчий визначає, яких фахівців необхідно залучити до огляду (автоінженера, криміналіста, судового медика та ін.). Якщо водій зник з місця події, то до групи доцільно включити працівника кримінального розшуку, який може надати певну допомогу й в установленні свідків. У разі, коли місце дорожньо-транспортної події знаходиться за межами населеного пункту, необхідно заздалегідь запросити понятих. До виїзду на місце події слід перевірити комплектність і справність науково-технічних засобів, які слідчо-оперативна група бере із собою (слідча валіза, фотокомплект, у нічний час — освітлювальні прилади).

Прибувши на місце події, слідчий перевіряє, чи надана медична допомога постраждалим, ефективність охорони і загороджувальних заходів, виконання інших вказівок, зроблених ним раніше. Перед відправленням постраждалих до лікувального закладу фіксуються їхні дані та до якої саме лікарні вони направлені. Після цього слідчий заслуховує повідомлення працівників міліції, опитує очевидців, свідків і учасників події для з’ясування її обставин і тих змін, що сталися в обстановці до прибуття слідчо-оперативної групи. При виявленні у водія ознак сп’яніння його слід направити на медичне освідування у супроводі працівників міліції.

Одержана при опитуваннях інформація сприяє більш точному і правильному визначенню меж і об’єктів огляду, послідовності та методу його проведення. Межі огляду місця дорожньо-транспортної події залежать від механізму та інших обставин того, що трапилося, і можуть знаходитися на порівняно великій відстані від безпосереднього місця аварії.

Визначення послідовності та вибір методу огляду тісно пов’язані з конкретними ситуаціями, що виникають внаслідок дорожньо-транспортних подій. Дуже часто при огляді місця дорожньо-транспортної події необхідно застосовувати концентричний метод — від периферії до центру. Це пояснюється специфікою самого місця події, бо сліди і речові докази, що знаходяться на певному віддаленні від центру аварії, можуть бути швидко знищені рухомим транспортом чи пішоходами. Тому такі об’єкти оглядаються першочергово. Якщо водій разом із транспортним засобом зник з місця події, огляд спочатку слід вести у напрямку його можливого руху, що дозволяє швидше виявити сліди, які характеризують даний автомобіль, і, використовуючи цю інформацію, організувати його розшук. Якщо ж транспорт знаходиться на місці, то перш за все проводиться огляд тієї ділянки дороги, звідки він рухався. За наявності трупа, визначивши межі місця події та ознайомившись із загальною обстановкою, огляд треба починати з трупа.

Основними об’єктами огляду місця дорожньо-транспортної події є:

1) ділянка вулиці чи дороги, де сталася аварія (з прилеглою територією);

2) труп;

3) транспортні засоби, що брали участь у дорожньо-транспортній події.

На початку огляду з’ясовується і фіксується (у протоколі, на схемі) дорожня обстановка: назва вулиці (або інші топографічні дані) і спосіб регулювання руху на ній; тип дорожнього покриття (асфальтобетон, бетон, кругляк, ґрунтова дорога тощо) і його стан (сухе, вологе, взяте кригою, засніжене тощо); ширина проїжджої частини (за наявності осьової лінії визначається відстань від цієї лінії до тротуару, узбіччя); радіус повороту і профіль дороги (горизонтальний, схил чи узвіз); наявність і ширина узбіч, кюветів, тротуарів; зовнішнє оточення місця події (стовпи, будівлі, дерева та ін.); розташування дорожніх знаків, світлофора, покажчиків, зупинок транспорту і переходів; розмітка проїжджої частини; оглядовість (можливість бачити дорожню обстановку з місця водія); видимість (відстань, на якій водій розрізняє елементи дорожньої обстановки і окремі предмети); освітленість; наявність перешкод руху і дефектів дороги.

Під час огляду дорожнього полотна необхідно звертати увагу на наявність і взаєморозташування слідів коліс, плям крові, рідин, що пролилися (палива, мастила), окремих частин транспортного засобу, речей постраждалих тощо. Розташування цих та інших слідів повинно бути однозначно визначено шляхом прив’язки до нерухомих орієнтирів. Такими можуть бути край дорожнього покриття, бордюрний камінь, осьова лінія, стовпи, кут будинку, пішохідна доріжка, лінія «стоп» тощо (своєрідні вимірювальні бази для подовжніх і поперечних розмірів). Виміри, спрямовані поперек проїжджої частини, зручніше робити від правого краю тротуару за напрямком руху.

Вивчення і вимір слідів коліс транспортного засобу дозволяє встановити маневри автомобіля, чи намагався водій уникнути події, взаємне розташування транспортних засобів під час руху, їх положення щодо тротуару, пішоходу, осьової лінії. У разі виявлення слідів протектора, в яких відбилися індивідуальні ідентифікаційні ознаки (тріщини, латки, інші наслідки ремонту та експлуатації шини), вони можуть допомогти у встановленні транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної події. За шириною колії (відстань між середніми лініями бігових доріжок шин чи між їх однойменними боковими гранями), за шириною бігової доріжки, малюнком протектора можна орієнтовно визначити тип і модель транспорту. Сліди коліс необхідно не тільки описати в протоколі огляду, а й сфотографувати із застосуванням масштабу, а якщо виявлено об’ємні сліди — виготовити гіпсові зліпки.

Особливо важливо виявити і зафіксувати (виміром, описом, фотозйомкою) сліди гальмування, бо за їх довжиною вираховуються швидкість руху машини в момент аварії (як правило, чим довший шлях гальмування, тим більшою була швидкість руху), повний зупинний шлях, встановлюється технічна можливість уникнення наїзду на перешкоду і стан гальмівної системи транспортного засобу.

Шлях гальмування становить відстань, яку автомобіль долає в загальмованому стані, тобто від моменту початку гальмування до повної зупинки. Сліди гальмування на поверхні дороги залишаються як у вигляді подовжніх смуг різної довжини (сліди ковзання — «юзу»), так і поєднання слідів протектора і слідів ковзання. Тому довжина шляху гальмування вимірюється від початкового відбитку протектора (а за його відсутності — від початку сліду ковзання, що треба особливо відзначити у протоколі) до закінчення чітко видимого сліду протектора (або сліду ковзання). У протоколі огляду місця події необхідно також зазначити вид слідів гальмування (сліди протектора або «юзу», суцільні чи переривчасті), довжину кожного відрізка сліду і відстань між ними.

Під час огляду дорожньої ділянки можуть бути виявлені сліди від транспорту на навколишніх об’єктах (стовпах, будівлях, деревах тощо), деталі та частини машини, шматочки фарби і скалки скла, окремі предмети, що перевозилися як вантаж, речі водія, пасажирів транспортного засобу чи потерпілого, сліди волочіння постраждалого, частини чи волокна одягу, плями бензину, мастила, які мають важливе значення для з’ясування багатьох обставин події, що трапилася. Аналіз цих слідів дозволяє встановити механізм дорожньо-транспортної події, її центр (точне місце наїзду, зіткнення та ін.), напрямок руху, сліди і пошкодження, що залишились на транспортному засобі, його частинах, тип і модель транспорту, що брав участь у події, взаємне розташування машини і постраждалого в момент наїзду. Такі сліди можуть істотно полегшити розшук і затримання винного та його транспорту, а інколи мати й ідентифікаційне значення (наприклад, при встановленні цілого за частинами, використовуючи шматочки фарби чи скалки скла, або при визначенні осіб, причетних до дорожньо-транспортної події, за речами, що випали з машини). Тому перелічені сліди і об’єкти необхідно ретельно оглядати, фотографувати і докладно описувати в протоколі, зазначаючи, зокрема, місце виявлення, їх локалізацію, розміщення щодо нерухомих орієнтирів, розміри одиничних слідів, відстань між ними.

Якщо на місці злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху виявлено труп, то його огляд є найважливішою складовою частиною огляду місця події. Зовнішній огляд трупапроводиться обов’язково з участю судового медика або лікаря іншої спеціальності. До початку огляду необхідно з’ясувати, чи не змінював хто-небудь положення тіла потерпілого (іноді це може робити водій, щоб уникнути відповідальності за наїзд). Після цього встановлюються і фіксуються поза і розміщення трупа щодо транспорту, слідів коліс, осьової лінії, узбіччя, позначення переходу, нерухомих орієнтирів; зазначається місцеположення, форма і розміри слідів крові, мозкової речовини. Необхідно звертати увагу на переривчастість слідів коліс під трупом, бо у деяких випадках можна припустити, що труп був підкинутий на дорогу для інсценування дорожньо-транспортної події чи відкинутий на сліди іншої машини, не причетної до події.

Одяг трупа спочатку оглядається без зміни його положення, а потім у міру роздягання. При огляді одягу і взуття зазначають їх стан, наявність слідів волочіння (різноманітні потертості, ушкодження, забруднення), слідів протектора шини (за якими можна встановити факт наїзду, тип транспорту чи ідентифікувати його) і бампера, часток фарби, ґрунту, скла, паливно-мастильних матеріалів, відсутніх частин (їх локалізація, форма, розміри), вміст кишень.

Ушкодження, що одержують потерпілі при дорожньо-транспортних подіях, характеризуються здавленістю, обширністю, одностороннім розміщенням і можуть виглядати як лінійні рядки (сліди волочіння), садна, синці, забиті та рвані рани, різноманітні переломи. Для їх фіксації необхідно вказати локалізацію ушкоджень на частинах тіла, форму, розміри, відстань від ступнів ніг. За останнім параметром іноді можна визначити тип транспорту та якою саме його частиною нанесено удар (наприклад, ушкодження тазових кісток звичайно завдаються вантажними автомобілями, ушкодження нижче колін — легковими). Виявлення не характерних для дорожньо-транспортної події ушкоджень (синці на шиї, странгуляційна борозна, ножові поранення тощо) можуть свідчити про інсценування події для приховування іншого злочину (наприклад, вбивства).

Слід розрізняти ушкодження, що нанесені при ударі автомобілем, від ушкоджень, які є результатом волочіння трупа по землі (саднини у вигляді великої кількості паралельних пасмуг). Треба також відрізняти ушкодження, які утворилися на трупі внаслідок удару об камінь чи асфальт при падінні відкинутого машиною тіла потерпілого.

Крім того, залежно від механізму дорожньо-транспортної події, можуть бути виявлені відбитки тканини одягу на тілі потерпілого. Візерунок тканини (панчохи, костюма, сукні) нерідко відбивається на шкірі трупа внаслідок давлення, вчиненого колесом на одяг потерпілого.

Огляд транспорту проводиться з метою виявлення слідів, речових доказів, пошкоджень, що виникли внаслідок дорожньої події, та встановлення його технічного стану. Для досягнення поставленої мети огляд необхідно проводити з участю спеціаліста-автотехніка та криміналіста.

При виявленні транспорту на місці аварії його огляд входить до огляду місця події, а якщо транспортний засіб відсутній, то він оглядається за місцем виявлення окремо і результати оформляються самостійним протоколом. Транспорт треба оглядати на тому місці, де він був виявлений після події, оскільки при його пересуванні можуть бути знищені або пошкоджені сліди, що є на ньому, і речові докази, змінено положення важелів керування тощо.

Положення транспортного засобу на місці події фіксується шляхом вимірювання відстані від переднього і заднього правих коліс до узбіччя (тротуару) та від передньої (або задньої) осі до нерухомого орієнтира (лінії «стоп», пішохідного переходу, дорожнього знака та ін.).

Огляд транспорту починають з тієї його частини, яка, судячи з обставин події, контактувала з перешкодою або на якій залишились помітні пошкодження. При огляді зовнішньої поверхні машини слід звертати увагу на відсутність окремих деталей (фар, ковпаків коліс, габаритних ліхтарів, емблем та ін.), наявність характерних пошкоджень (прим’ятин, подряпин, розривів чи відломів окремих деталей, порушення цілісності скляних частин), плям крові, мозкової речовини, шматочків шкіри, волосся, слідів нашарування фарби, специфічного ґрунту, волокон і частин тканини одягу, відбитків структури цієї тканини, слідів рук, сторонніх предметів тощо. Всі ці сліди найчастіше залишаються на частинах автомашини, що виступають (бампері, фарах, крилах, підніжках, ручках дверей, бокових дзеркалах заднього виду) та на ходовій частині. Проте сліди дорожньо-транспортної події необхідно відрізняти від змін, що виникли внаслідок неякісного ремонту або обслуговування транспорту.

При огляді транспортного засобу обов’язково фіксуються положення коліс щодо кузова (повернуті праворуч, ліворуч, скеровані паралельно кузову), стан протекторів шин (ступінь зносу їх малюнка), характер вантажу, що перевозився, його вага, розміщення і спосіб кріплення. Щодо пошкоджень і слідів, то в протоколі огляду зазначаються місця, де вони виявлені, висота розміщення верхньої та нижньої межі сліду, їхня форма, розміри (в об’ємних слідах — і глибина), індивідуальні особливості.

Проводячи огляд внутрішньої частини салону чи кабіни, визначаються положення держака ручного гальма, держака перемикання швидкостей, покажчиків повороту, покажчики спідометра; чи включені освітлювальні прилади. У разі, коли водій зник з місця події чи заявляє, що транспортним засобом керувала інша особа, вживаються заходи щодо виявлення та фіксації слідів рук на кермі, держаку перемикання передач, ручному гальмі, дверних ручках, світлозахисному козирку, склі дверей тощо, предметів, що не належать водію. Після цього перевіряється технічний стан рульового керування, системи гальмування (експериментальним шляхом), приладів освітлення, за допомогою манометра вимірюється тиск у шинах.

Відповідно до статей 85 та 195 КПК всі ці дані фіксуються у протоколі огляду, до якого додаються план (схема) місця дорожньо-транспортної події, що викреслюється під час слідчої дії на міліметровому папері в масштабі 1 : 200, і фототаблиця.

Після огляду місця події водія необхідно направити до медичного закладу для встановлення факту сп’яніння шляхом лабораторного дослідження крові та сечі.

Судово-медична експертиза. Відповідно до чинного законодавства кримінальна відповідальність настає лише при заподіянні потерпілому середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, наслідком яких може бути і смертельний випадок, значення судово-медичної експертизи при розслідуванні дорожньо-транспортних подій зросло. На розв’язання судово-медичної експертизи можуть бути винесені такі питання:

а) час і причини настання смерті;

б) характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, їх локалізація;

в) давність нанесення тілесних ушкоджень;

г) чи є на тілі потерпілого ушкодження, характерні для транспортного травматизму;

ґ) яким видом транспорту і якими його частинами завдані ці ушкодження;

д) в якому положенні перебував потерпілий у момент наїзду;

е) мав місце наїзд чи повний переїзд тіла колесами;

є) чи є на трупі або одязі сліди волочіння тіла;

ж) яка послідовність заподіяння ушкоджень;

з) чи не перебував потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння; наявність у нього фізичних вад, що вплинули на виникнення події.

При формуванні конкретного переліку питань слід враховувати вид злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху і об’єкт дослідження (труп, потерпілий, водій). Для успішного вирішення поставлених питань експертові також надають протокол огляду місця події, протоколи допиту водія, потерпілого, свідків.

Допит водія. Залежно від наявних у розпорядженні слідчого матеріалів водій транспортного засобу, який брав участь у дорожній події, допитується як свідок або підозрюваний. Перед допитом треба перевірити всі документи водія (паспорт, посвідчення водія, маршрутний лист, технічний паспорт), що допоможе встановити дані про його особу, кваліфікацію і дисциплінованість, куди і з яким вантажем направлявся, власника транспортного засобу та ін.

Після вільної розповіді про обставини події, що трапилася, слідчий з’ясовує: самопочуття водія напередодні і в день події, скільки часу він перебував за кермом до моменту аварії, стаж роботи водія; чи був справним транспортний засіб, у чому полягала несправність, коли він її виявив, яких вжив заходів для її усунення; хто здійснював випуск машини з парку, хто ще перебував у транспортному засобі (прізвища, імена, де проживають тощо) і на яких місцях; куди їхав водій, якою вулицею (дорогою), з якою швидкістю, в якому ряду і на якій відстані від краю тротуару (узбіччя); наявність інших транспортних засобів на проїжджій частині, їх взаємне розташування, з якою швидкістю вони рухалися; які дорожні знаки бачив водій на даній ділянці, який сигнал був на світлофорі, чи не перешкоджало щось спостереженню за дорожньою обстановкою, яка була погода, видимість, стан дорожнього покриття; коли і на якій відстані водій виявив перешкоду, де перебував пішохід, якою була його поведінка, якою частиною транспортного засобу він був збитий; яким був перебіг дорожньо-транспортної події, які заходи вживалися водієм для її запобігання (гальмування, маневр тощо); які дії він вчиняв на місці після події, чи надавав допомогу потерпілим.

Водію, який зник з місця події, поряд з вищевказаними, додатково ставляться запитання: чому він поїхав з місця події і не надав допомоги потерпілим, які заходи вживалися для приховання слідів злочину (на місці аварії, на транспортному засобі тощо). Для одержання найбільш повних і точних показань треба використовувати схему дорожньо-транспортної події, особливо при з’ясуванні її механізму, місцезнаходження учасників та ін.

Показання водія треба оцінювати критично, бо він, щоб уникнути відповідальності чи пом’якшити свою провину, може викривити фактичні обставини того, що трапилося.

Допит потерпілого. Потерпілого бажано допитувати невідкладно, оскільки розрив у часі між подією і допитом сприяє забуванню окремих деталей події. Крім того, водій чи його родичі можуть впливати на потерпілого, намагаючись схилити його до давання неправдивих свідчень. Якщо потерпілий відразу був доставлений до лікувального закладу, то допит його проводиться тільки з дозволу лікаря.

При допиті потерпілого з’ясовують, чи не страждає він на захворювання органів зору, слуху, в якому місці перебував до події, куди і в якому темпі рухався, коли побачив транспорт, з якою швидкістю він їхав, чи рухалися в цей час інші транспортні засоби, як вони розташовувались на проїжджій частині, яких заходів вживав водій для запобігання події (подав звуковий сигнал, зменшив швидкість та ін.), який сигнал був на світлофорі, якою частиною транспорту був збитий потерпілий, ознаки машини (тип, модель, колір, номерний знак та ін.), хто сидів за кермом тощо.

При допиті потерпілого необхідно враховувати, що внаслідок одержаної фізичної чи психічної травми або через динамічність події він може добросовісно помилятись і давати показання, які не за всіма обставинами відповідають дійсності. У деяких випадках потерпілий може навмисно викривляти факти, звинувачуючи у всьому водія, хоча сам порушив правила дорожнього руху. Для одержання достовірної інформації треба максимально деталізувати показання потерпілого.

Допит свідків. При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху як свідки допитуються пішоходи, пасажири, водії транспортних засобів, які не брали участі в події, працівники міліції, медичних закладів, транспортних організацій та ін. Особливо докладно повинні бути допитані свідки-очевидці, які спостерігали за подією.

Свідкам, які перебували поза транспортним засобом, ставляться запитання, спрямовані на встановлення умов сприймання того, що трапилося, дорожньої обстановки, дій потерпілого і водія, зокрема: де перебував свідок у момент події (біля якого об’єкта, на якій відстані від місця аварії); що робив (йшов, стояв); які були умови освітлення і видимості; стан його зору, слуху; в якому напрямку і звідки рухався постраждалий (пішохід, транспорт, велосипед); швидкість його руху і транспорту, який зробив наїзд (сутичку); наявність інших транспортних засобів, інтенсивність їх руху; в якому місці стався наїзд (сутичка); де впав постраждалий після удару; чи мало місце волочіння його тіла і на яку відстань; хто перебував у машині крім водія; що робив водій після події (втік, надав допомогу, подавав назад, посував вперед); прикмети транспортного засобу, що зник, і водія; в якому напрямку зник транспорт тощо.

Оцінюючи показання свідків, треба враховувати психофізіологічні особливості особи, її досвід, положення щодо місця події (наприклад, якщо очевидець спостерігає подію з невеликої відстані або перебуває попереду чи позаду транспортного засобу, то складається враження про велику швидкість руху, допускаються деякі погрішності при визначенні відстаней). Тому особливу увагу слід звертати на допит свідків, які мають фахові навички водіння автомобіля. Такі особи можуть найбільш точно визначити вид і модель транспорту, його швидкість, відстань, інші елементи механізму дорожньо-транспортної події та дорожньої обстановки.

При допиті очевидців з числа пасажирів з’ясовують, чи відволікався водій від керування розмовами, чи не скаржився на втому, хворобливий стан, чи не висловлював сумніву щодо справності транспортного засобу, яка була швидкість безпосередньо перед подією, які були дії водія, які заходи він вживав для запобігання аварії, чи не вживав він алкоголь та ін.

У разі смерті потерпілого при транспортуванні або у лікарні як свідки допитуються медичні працівники, які можуть повідомити, що їм говорив постраждалий про обставини події. Інформація, що стосується злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху, може бути одержана при допитах працівників транспортних підприємств, яким належить транспорт, родичів потерпілого та інших осіб.

Розшук водія і транспортного засобу. У тих випадках, коли водій зник з місця події на транспортному засобі, для розшуку використовуються відомості, одержані під час огляду місця події та допитів очевидців і потерпілих. Якщо подія сталася недавно, то за показаннями очевидців, по слідах шин, краплях води і мастила, по бризках з калюж і деяких інших ознаках визначається напрямок, в якому поїхав транспорт, і організується переслідування по «гарячих слідах». Встановивши дані про транспортний засіб (тип, модель, колір, номер, вантаж, що перевозився, його можливі ушкодження), їх негайно повідомляють на пости ДАІ та органам міліції найближчих районів, організують загороджувальні пости. З урахуванням цієї інформації проводяться перевірки автогосподарств, ремонтних майстерень тощо. За наявності відомостей про номер або частину номера транспорту за даними реєстраційного відділу ДАІ встановлюють його власника чи організацію, якій він належить. Після цього треба швидко прибути на місце стоянки цього транспортного засобу, щоб водій не встиг знищити на ньому сліди дорожньо-транспортної події.

Якщо водій зник, а транспорт залишився на місці події, то його власник встановлюється за номером аналогічним чином. Для розшуку особи, яка перебувала за кермом у момент події, використовується інформація, що одержується від очевидців (ознаки зовнішності, напрямок, в якому зник) та при огляді місця події (сліди рук на держаках керування транспортом, різноманітні предмети і документи, що належать водію). Передусім перевіряються особи, які мають будь-яке відношення до даного транспортного засобу (родичі, знайомі власника та ін.) або відомості про яких містяться в криміналістичних обліках (наприклад, раніше засуджені за викрадення транспорту).

Оперативно-розшукові дії щодо виявлення і затримання водія, який зник, і його транспорту провадяться органами ДАІ за участю інших підрозділів органів внутрішніх справ.