Графіки парових та інших теплових навантажень промислових підприємств

Для побудови ТЕС ПП використовують графіки виходів і споживання виробничої пари, тобто пари, яка використовується технологічними агрегатами і цехами, а також допоміжними виробництвами.

В більшості випадків потрібний тиск виробничої пари на місці споживання не перевищує 0,4...0,8 МПа. З врахуванням падіння і тиску при транспорті до споживачів (на крупних заводах можуть бути віддалені на декілька кілометрів), а також вимог окремих споживачів тиск пари в відборах турбін (протитиск) звичайно приймають рівним 1,0...1,3 МПа.

В КУ, УСТК, СВО ряду агрегатів (в яких тиск пари, що віддається, не впливає на комбіновану виробку теплоти і електроенергії, як це спостерігається в турбінах) тиск пари приймають звичайно рівним від 1,2...1,8 до 3,5...4,5 МПа.

На заводах, як правило, будують одну, загальну для всіх споживачів і генераторів пари систему паропроводів з тиском пари в ній 1,0...1,5 МПа.

Зиження тиску пари з ТЕЦ до 0,4...0,8 МПа змогло б суттєво підвищити показники ТЕЦ.

Турбіна Р_о = 13 МПа, = 565^оС – зниження тиску пари у відборі з 1,3 до 0,4 МПа дає збільшення питомої виробки електроенергії від 0,24 до 0,35, тобто в 1,5 рази. В стільки ж збільшиться при цьому економія палива, яка досягається комбінованою виробкою теплоти і електроенергії на ТЕЦ.

Чим нижче початковий тиск пари на ТЕЦ, тим більшу економію палива дає зниження тиску пари у відборі.

При проектуванні – можливо частину турбін з пониженим протитиском під конкретну групу споживачів

Приклад – цукровий завод.

Довгий час вважалось, що витрати пари на виробництво майже не змінюються в залежності від пори року. В дійсності – має місце суттєва сезонна нерівномірність навіть на підприємствах, які працюють за безперервною технологією )металургія, хімія, нафтопереробка тощо).

На опалення і вентиляцію виробнича пара на підприємствах з безперервною технологією не витрачається.

Рисунок – Усереднені річні графіки витрати виробничої пари по деяких галузях промисловості (за даними Енергосітьпроект): 1 – машинобудівні заводи; 2 – целюлозно-бумажні комбінати; 3 – хімічні комбінати; 4 – нафтопереробні заводи

Рисунок – Річний графік фактичного споживання і виробки його утилізаційними установками на діючому металургійному заводі з повним циклом: 1 – сумарна витрата виробничої пари; 2 – виробка пари утилізаційними установками

Навантаження ТЕЦ визначається різницею між сумарною потребою в парі і надходженням її від утилізаційних установок (криві 1 і “, рис. ).

Рисунок – Річний графік навантаження за парою заводської ТЕЦ (після вичету пари утилізаційних установок): 1 – графік побудований за середньомісячними значеннями фактичних витрат пари; 2, 3 – лінії оконторювання.

Як відомо, при таких співвідношеннях літніх і зимових навантажень невигідно покривати всю потребу в парі (теплоті) за рахунок відбірної пари турбін, доцільно покривати частину зимових навантажень від пікових джерел – котлів.

Побудову річних графіків витрат виробничої пари треба робити індивідуально для кожного заводу: склад, застосовані технології, специфічні особливості виробництва і місцевих умов.

Графіки треба будувати точно і обґрунтовано, з врахуванням реальних графіків діючих аналогічних заводів.

Слід пам’ятати, що невірно, з запасом побудовані графіки можуть визвати зайві капіталовкладення і спонукати перевитрати поточних затрат і палива із-за роботи обладнання ТЕС з пониженим навантаженням на не розрахункових неекономічних режимах. Для заводів, що розширяються, графіки витрат виробничої пари будують з врахуванням звітних даних.

Графіки теплових опалювальних навантажень визначають, в основному, кліматичними умовами і їх будують звичайно виходячи з середнього часу стояння зовнішніх температур (по спостереженням за багато років) і теплових характеристик опалювальних об’єктів.

Для побудови графіка сумарного теплового навантаження ТЕЦ (котельні) по теплоті треба до витрат на опалення добавити витрати теплоти на гаряче водопостачання і вентиляцію.

3.20-3.24