Загальні положення і наукові основи методики розслідування злочинів

Методику розслідування визначають так: «Криміналістична методика – це завершальний розділ науки криміналістики, який є системою наукових положень (закономірностей, принципів) і розроблених на їх основі практичних рекомендацій (алгоритмів, програм), які забезпечують оптимальну організацію розслідування та попередження окремих видів злочинів» (В.П. Бахін).
Методика розслідування — це сукупність (система) наукових положень, тактичних засобів, прийомів і методичних рекомендацій, які застосовуються під час розслідування, розкриття та попередження злочинів
(І.Ф. Крилов). Існують й інші визначення методики, наприклад, О.М. Васильєва, М.0. Селіванова, В.Г.Танасевича.
О.Н. Колесніченко першим визначив методику як систему загальнонаукових положень, методичних рекомендацій, заснованих на нормах кримінально-процесуального закону, які використовуються з метою розкриття та розслідування злочинів.
Р.С. Бєлкін так визначив методику: «Криміналістична методика – це система визначених елементів, взаємозалежних та заємовизначальних, розташованих у певному порядку, які становлять структуру методики».
Методика розслідування окремих видів злочинів як заключна частина криміналістики має своєю основною і головною задачею озброїти слідчих науково-методичним комплексом знань, необхідних для вироблення навичок розкриття, розслідування і попередження окремих видів злочинів у різних слідчих ситуаціях.
У той же час саме в рамках специфічних методів розслідування різних видів злочинів практично реалізуються і всі рекомендації криміналістичної техніки і тактики. У силу цього методика розслідування стала такою галуззю криміналістики, без використання науково-практичних методичних рекомендацій якої фактично неможливо професійно вести і керувати розслідуванням злочині, вирішувати тактичні і стратегічні завдання, а також завдання безупинного підвищення якості цієї криміналістичної діяльності.
З метою вирішення завдань, що стоять перед методикою, у ній на основі відповідного науково-методичного арсеналу виявляється, вивчається й узагальнюється все закономірне (загальне й особливе) наявне в практиці вчинення різних видів злочинів і в діяльності по їх розслідуванню, що може бути використаним для розробки методів зазначеного виду криміналістичної діяльності.
Джерелами криміналістичної методики є:
а) Конституція України;
б) Закони України;
в) норми кримінального і кримінально-процесуального законів України;
г) слідча судова і експертна практика;
д) положення науки.
Норми кримінально-процесуального закону впливають на побудову окремих методів, визначають перелік слідчих дій, які віднесені до першочергових та невідкладних.
Практика є основою пізнання та критерієм істини. Взаємозв’язок практики з криміналістичною методикою реалізується в таких напрямах:
1) вона є основою для визначення завдань щодо удосконалення методики розслідування;
2) теоретичні положення наук перевіряються практикою розкриття та розслідування злочинів;
3) засоби та прийоми розслідування, що виникають на практиці, набувають завершеної форми після наукового узагальнення та дослідження.
Наука як джерело криміналістичної методики — проявляється у двох формах:
1) створення нових технічних засобів та тактичних прийомів;
2) удосконалення структури криміналістичної методики, що робить її більш ефективною та економічною, розширює коло засобів доказування.
Таким чином, джерелами криміналістичної методики є закон, практика та наука.
Інколи сюди ще відносять: організаційно-методичні, інформаційно-теоретичні і методологічні основи.
До першого і другого з них належать вивчення та узагальнення слідчої практики, вивчення способів вчинення злочинів, методи розкриття та розслідування, що дозволяє формулювати принципи методики, розробляти криміналістичну характеристику, класифікувати злочини.
Третє джерело — методологічні основи, їх суть полягає в установленні на основі пізнання механізму здійснення і класифікації злочинів закономірних зв’язків між елементами криміналістичної характеристики, формуванні нових методів розкриття та розслідування злочинів, розробки
програм та алгоритмів діяльності слідчого в типових ситуаціях. Все це розвиває наукові та практичні основи криміналістичної методики.

Загальні наукові положення (основи) методики— це засновані на законі та узагальненій слідчій практиці вимоги та криміналістичні рекомендації, які сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. До них належать:
1. дотримання законності;
2. плановість розслідування;
3. оперативність та швидкість розслідування;
4. індивідуальність розслідування;
5. взаємозв’язок слідчого з оперативним апаратом органів розслідування;
6. активне використання спеціальних знань та технічних засобів;
7. використання допомоги громадськості.
На базі наукових основ і даних інших частин криміналістики і розробляються окремі методики розслідування (конкретні методики), що складають другу — особливу частину даної галузі криміналістики.

11. Загальні правила виявлення, фіксації і вилучення слідів та їх процесуальне оформлення.
Виявлення слідів. Сліди бувають видимими, маловідімимі і невидимими (латентними). Залежно від цього застосовуються ті чи інші способи їх пошуку. Однак успіх його у всіх випадках залежить від того, наскільки правильно представлена слідчим або іншою особою картина події, його механізм в цілому, а також механізм утворення слідів, які могли з'явитися в даній обстановці. Не уявляючи, як злочинець діяв, не вміючи виділити місце найбільш вірогідного розташування слідів, не враховуючи взаємозв'язку різних слідів і механізму їх утворення, важко, а часом і неможливо виявити сліди. Більш того, в цих випадках цілком імовірно знищення або псування наявних слідів.

При пошуку слідів застосовуються технічні прийоми і засоби, що сприяють їх виявленню. Предмети, на яких можуть бути сліди, розглядають під косим кутом зору, для виявлення слідів пальців предмети запилюють порошком і т. Д.

При виявленні слідів вирішується питання про їх причинного зв'язку з досліджуваним подією і про придатність для цілей ідентифікації. При цьому завжди краще звернути увагу на "зайві" сліди, ніж пройти повз слідів, причинно пов'язаних з подією. Не можна поспішати і з визначенням їх ідентифікаційної значущості. Навіть неповні або нечіткі сліди можуть виявитися не позбавленими криміналістичного значення.

У процесі утворення слідів знарядь злому та деяких інших слідів з'являються тирса, частинки фарби та інші мікровещественние докази, які також повинні бути зібрані і піддані дослідженню.

Фіксація і вилучення слідів.Обов'язковим для всіх випадків способом фіксації слідів є опис їх у протоколі. Крім того, сліди фіксуються шляхом фотографування, кінозйомки, відеозапису, складання схем, вимірювання, виготовлення копій, моделей і т. Д. Вибір додаткових до протоколу засобів і способів фіксації залежить від розсуду слідчого і визначається конкретними умовами кожного випадку. При виборі способу фіксації необхідно виходити з завдання збереження в незмінному вигляді тих ознак і особливостей сліду, які будуть використовуватися при ідентифікації слідоутворюючого об'єкта. Будь-якому способу фіксації (за наявності такої можливості) потрібно віддати перевагу збереження сліду в натурі або вилучення того предмета, на якому знаходиться слід. Однак і в цих випадках слід необхідно попередньо сфотографувати і докладно описати.

Процесуальне оформлення виявлених слідів проводиться у суворій відповідності до положень, встановлених в кримінально-процесуальному законі. Предмети - речові докази з виявленими на них слідами - повинні бути докладно описані в протоколі огляду, по можливості сфотографовані і залучені до справи особливим постановою. Сліди, виявлені на місці події, також докладно описуються в протоколі. При цьому вказуються технічні засоби, застосовані для виявлення слідів, умови та порядок їх використання та отримані результати. Зазначені вимоги повинні дотримуватися при фотографуванні, кінозйомці, відеозйомці, виготовленні зліпків і відбитків слідів