Витрати підприємства як основний об’єкт управління в системі контролінгу

Найбільша кількість господарських операцій, що здійснюється на підприємстві, пов’язана з виникненням витрат.

Витрати – це зменшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Об’єктом витрат виступають продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначень, пов’язаних з їхнім виробництвом (виконанням) витрат.

Витрати визначаються одночасно з виникненням прибутку, для отримання якого вони здійснені.

Собівартість реалізованих товарів визначається згідно до П(С)БО № 9 „Запаси”.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та нормативних виробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції включає в себе:

– прямі матеріальні витрати;

– прямі витрати на оплату праці;

– інші прямі витрати;

– загальновиробничі витрати.

Витрати, що пов’язані з операційною чи основною діяльністю, які включають відрахування в бюджет на соціальні заходи, мають такі напрями відрахувань:

– на пенсійне забезпечення;

– на соціальне страхування;

– страхові внески на випадок безробіття;

– на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

– на інші соціальні заходи.

До амортизаційних відрахувань належать суми нарахованої амортизації основних засобів нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

Інші операційні витрати – це витрати, що не увійшли до складу наведених раніше елементів.

Фінансові витрати охоплюють:

– витрати на проценти (за користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою тощо);

– інші витрати підприємства, пов’язані з залученням позикового капіталу.

Інші витрати – це витрати, під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До інших витрат належать:

– собівартість реалізованих фінансових інвестицій;

– собівартість реалізованих майнових комплексів;

– втрати від неопераційних курсових різниць;

– суми уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

– витрати на ліквідацію необоротних активів;

– залишкова вартість ліквідованих необоротних активів;

– інші витрати звичайної діяльності.

Непередбачені витрати – витрати внаслідок непередбачуваних подій.

Розподіл витрат на групи за певними ознаками обґрунтував їх класифікацію, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Зазначена класифікація витрат є засобом для вирішення завдань управління оскільки керівник, приймаючи різні рішення, повинен чітко уявляти собі усі їх наслідки.

Витрати необхідно розглядати одночасно в декількох аспектах:

– за стадіями технологічного процесу;

– за статтями витрат;

– за видами продукції;

– за центрами відповідальності;

– за динамікою витрат, щодо обсягу випуску;

– за ступенем урегульованості витрат.

Класифікація витрат характеризується трьома основними напрямами від яких формуються певні категорії витрат, отже її доцільно представити схематично, як показано на рис. 2.1.

Наведемо коротку характеристику кожної категорії витрат.

Мінливі витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів в процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду (відображуються у звіті про фінансові результати). У свою чергу, немінливі витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів в процесі поточної діяльності для отримання доходу чи іншої вигоди у майбутніх періодах (відображуються в активі балансу).

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом чи придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат відносять усі витрати (матеріали, заробітна плата, амортизація устаткування тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції.

У торгівельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду – це витрати, що не включаються у собівартість запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Рисунок 2.1 – Класифікація витрат за категоріями

На виробничих підприємствах такими витратами вважаються витрати на управління, маркетинг, дослідження, розробки і таке інше; у торгівельних підприємствах – це витрати обігу.

Прямі витрати – це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкту калькуляції економічно доцільним шляхом тобто за принципом співвідношення витрат і доходів. Прямі витрати не співпадають зі змінними: наприклад, витрати на утримання і експлуатацію обладнання цеху є прямими, але не постійними.

Непрямі витрати – витрати, які неможливо безпосередньо ототожнювати з тим чи іншим об’єктом калькуляції (витрати на утримання заводоуправління).

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво продукції.

Накладні витрати – це витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно доцільним шляхом (додаткові матеріали, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, орендна плата, оплата комунальних послуг і таке інше).

Релевантні (вагомі, значущі) витрати – це такі майбутні витрати, які змінюються внаслідок прийнятого рішення. При визначенні релевантних витрат потрібно враховувати: безповоротні витрати (витрати минулих періодів, які не є суттєвими для прийняття управлінського рішення) і тимчасові витрати (альтернативні витрати, втрачені вигоди релевантні для прийнятого рішення).

Нерелевантні витрати – це витрати, які не залежать від прийняття рішень.

Таким чином, виділення з загальної маси релевантної частини, на яку можна вплинути у певний момент, є метою класифікації витрат.

Постійні витрати – витрати, які залишаються незмінними незалежно від обсягу випуску (загальногосподарські витрати).

Змінні витрати – витрати, які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу випуску (витрати на основні матеріали).

Маржинальні витрати – це витрати на виробництво (або реалізацію) однієї додаткової одиниці продукції (товару).

Дійсні витрати (реальні) – це витрати, які не потребують виплати грошей або витрачання інших активів (відображуються у бухгалтерських регістрах за мірою їх виникнення).

Практичний поділ витрат за ступенем регулювання залежить від сфери повноважень менеджера. Відомі можливі, повністю регульовані та частково регульовані витрати.

Можливі витрати (втрати) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії потребує відмови від альтернативного рішення. Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних грошей: покласти їх у банк на депозит або придбати комп’ютер і здати його в оренду.

Повністю регульовані витрати – витрати, які відображають чіткий (функціональний) взаємозв’язок між „входом” та „виходом” у процесі виробництва (основні матеріали).

Частково регульовані витрати (похідні) – витрати, які виникають в результаті рішень, що приймає керівник періодично (витрати на маркетинг і рекламу).

Слабо регульовані витрати (задані) – витрати, на величину яких неможливо впливати в короткостроковому періоді (витрати на будівництво виробничого корпусу).