Маскування аеродрому

Маскування аеродромів є одним з основних видів забезпечення бойових дій авіаційних частин та спрямоване на підвищення їх живучості і збереження боєздатності в ході бойових дій.

Воно організовується і здійснюється з метою збереження боєздатності авіації, приховування даних і введення противника в оману відносно дійсного базування, складу, ступені бойової готовності і бойових можливостей авіаційних частин, системи управління і замислів командування на їх бойове застосування, забезпечення несподіваності дій.

Одним з найважливіших завдань маскування являється протидія технічним засобам розвідки противника.

Основними способами маскування є: приховування, імітація, демонстративні дії, дезінформація.

Приховування заключається в створенні умов, що ускладнюють отримання противником розвідувальних даних, в ліквідації або послабленні демаскуючих ознак, характерних для базування й бойової діяльності авіації.

Демаскуючі ознаки класифікуються по трьом групам: видові, експлуатаційні, специфічні.

Для аеродромів видовими ознаками є: ЗПС, РД, МС і внутрішні аеродромні дороги з штучним покриттям визначених розмірів і характерним взаємним розміщенням в плані, рівна поверхня льотного поля зі слідами експлуатації його літаками і засобами аеродромно-технічного забезпечення (АТЗ), характерні форми і розміри зон і споруджень службово-технічної забудови, казарменого і житлового містечок, літаки, вертольоти, засоби АТЗ, розміщення радіотехнічних, маскувальних і світлотехнічних засобів на аеродромі, укриття, щілини, траншеї і різні загородження, розміщенні в районі аеродрому і ряд інших ознак.

Експлуатаційними демаскуючими ознаками аеродромів є: зльоти, посадки і руління літаків, пересування засобів АТЗ, робота світлотехнічних і радіотехнічних засобів управління польотами, радіо і телефонні переговори, накопичення особового складу і техніки в місцях стоянки літаків, ТЕЧ АТ, пунктів прийому їжі, складів і т.д.; теплові, світлові і звукові випромінювання електростанцій, котельній, двигунів літальних апаратів, автомобілів і т.д.

Специфічні демаскуючі ознаки: зміна магнітного поля землі в місцях зосередження техніки, характерні радіолокаційні контрасти льотного поля, аеродромних споруджень і авіаційної техніки, наявність, контрастів електромагнітних випромінювань між об’єктами і фоном.

Наявність такої маси демаскуючих ознак не дозволяє приховати аеродромом, як об’єкт розвідки, однак проведення заходів по маскуванню дозволяє приховати багато об’єктів на аеродромі, в першу чергу, авіаційну техніку.

У відповідності до видів розвідки маскування поділяють на:

- оптичне;

- теплове;

- радіолокаційне;

- радіо і радіотехнічне;

- акустичне.

При оптичному маскуванні для протидії фотографічним, оптико-електронним і телевізійним засобам розвідки використовуються: маскуючи властивості місцевості, складні метеорологічні умови, час року і доби, рослинність, дотримання режиму використання джерел світла, надання об’єктам маскувальних форм, застосування штучних масок, аеродромів, маскувальне пофарбування авіаційної і забезпечуючої техніки, споруджень.

Теплове маскування полягає у використанні маскуючих властивостей місцевості, створенні водних та аерозольних завіс, застосуванні огороджуючих конструкцій для зменшення теплового випромінювання поверхні, створення хибних теплових цілей.

При радіолокаційному маскуванні використовуються захисні властивості місцевості, технічні засоби для імітації військових об'єктів, зміну радіолокаційної обстановки, радіопоглинаючі покриття і маски, екрани.

З метою радіотехнічного маскування обмежується, вкрай до тимчасової заборони, робота радіоелектронних засобів, створюється хибна радіоелектронна обстановка, роботою радіоелектронних засобів імітуються об'єкти і забезпечуються демонстративні дії.

Акустичне маскування досягається зниженням рівня шуму працюючих машин і двигунів, застосуванням шумових завіс для приховання акустичних демаскуючих ознак, дотриманням режиму роботи шумостворюючих засобів, створенням хибної звукової обстановки.

Паралельно з заходами по приховуванню проводяться заходи по введенню противника в оману про дійсне базування, стан і характер бойових дій авіаційних частин.

Основними способами введення противника в оману являється імітація, демонстративні дії і дезінформація.

Імітація полягає в створенні хибних об'єктів і цілей шляхом використання макетів, радіоелектронних, піротехнічних та інших технічних засобів маскування.

Імітація досягається: створенням і роботою хибних аеродромів з правильною розстановкою імітаційного обладнання і техніки, розгортанням хибних пунктів управління авіацією, частковим розгортанням засобів ППО, організацією зв'язку між хибними пунктами управління і об'єктами, між хибними і реальними, а також із штабами частин і об'єктами, виділеними для забезпечення імітації перегрупування і бойових дій авіації, встановленням режимів роботи радіозв'язку, забезпечуючих приховане управління військами і виконання замислу оперативного маскування.

Демонстративні дії полягають в навмисному показі дій реальних частин на хибних напрямках шляхом перебазування окремих частин на нові аеродроми, виконанням польотів на хибних напрямках, переміщенням наземних ешелонів по хибних напрямках.

Дезінформація полягає в доведенні до противника таких відомостей, які б вводили його в оману відносно дійсного складу, групування і дій авіації, а також намірів командування.

Досвід другої світової війни, сучасних війн і конфліктів підтверджують значення заходів по введенню противника в оману. Особливе значення має створення хибних аеродромів і імітації на них роботи авіаційних частин. Так в період з січня 1943 р. по червень 1944 р. на удавані аеродроми 17 ПА було зроблено 120 нальотів авіації німецьких авіація Повітряних Силі скинуто близько 3000 авіаційних бомб. В цей же час по діючим аеродромам ПА було здійснено 54 нальоти і скинуто 1120 авіабомб.

Розробку та організацію заходів з тактичного маскування авіаційних частин здійснюють штаби ПС ЗС України та Повітряного командування. До авіаційних частин спеціальними (бойовими) розпорядженнями доводяться в частині, що її стосується, заходи планів оперативного маскування ПС (Повітряного командування), які проводяться силами та засобами авіаційних частин, а також силами та засобами вищих штабів в інтересах авіаційних частин. На підставі розпоряджень вищих штабів і рішення командира авіаційної частини розробляється план маскування та протидії розвідці противника.

Контроль якості маскування аеродрому здійснюється з землі і з повітря. Ефективність маскування з повітря провіряється з літаків або з вертольотів візуальним спостереженням, повітряним фотографуванням і застосуванням радіотехнічних, радіолокаційних і інфрачервоних засобів повітряної розвідки.

Питання для самоконтролю

1. Що таке протиповітряна оборона аеродрому?

2. Мета наземної оборони та охорони аеродрому.

3. Основний принцип побудови наземної оборони аеродрому?

4. Основні способи маскування.

5. Основні прийоми маскування.

§ 7.3 Перебазування авіаційних частин

Сучасні операції збройних сил будь-якої держави немислимі без авіаційної підтримки. Про це каже досвід Другої світової війни, сучасних війн і конфліктів в Кореї, В’єтнамі на Ближньому Сході, Афганістані, Іраку.

Для створення авіаційних угрупувань організовується перебазування авіаційних частин. Так для проведення Білоруської наступальної операції влітку 1944 р. було створено авіаційне угрупування в складі 4-х повітряних армій в кількості до 6000 літаків. Спочатку авіація зосереджувалась на аеродромах, значно віддалених від лінії фронту, а потім за 2-3 дня до початку операції непомітно, дотримуючись радіомовлення та на малих висотах маленькими групами перелетіла на передові аеродроми.

ВПС США та країни НАТО антиіракської коаліції для проведення операції “Буря в пустелі” склали авіаційне угруповання в кількості до 2000 літаків тактичної авіації та до 60 літаків стратегічної авіації. Перебазування виконувалося з континентальної частини США. Довжина маршруту склала до 12000-15000 км. Переліт через Атлантичний океан виконувався з невеликими дозаправками в повітрі. Оперативні аеродроми для тактичної авіації знаходилися на відстані 400-700 км від кордонів Іраку. В ході бойових дій, завоювавши панування в повітрі, частина тактичної авіації була перебазована значно ближче до кодонів з Іраком, а літаки стратегічної авіації були посаджені на аеродроми Саудівської Аравії.

Таким чином, перебазування авіаційних частин є необхідною складовою частиною їх боєздатності. Частота зміни аеродромів базування авіаційних частин різних родів авіації знаходиться в прямій залежності від їх призначення та завдань, що виконуються, а також характеру дії Сухопутних військ, Військово-морських Сил, в інтересах яких діє авіація.

Найбільш маневрені повинні бути підрозділи та частини армійської авіації, штурмової та винищувальної авіації. Військово-транспортна авіація перебазовується лише в деяких рідких випадках.

Перебазування авіаційних частин на нові аеродроми є досить складним процесом і потребує високого рівня професіоналізму управління штабів та офіцерського складу ВПС. Особливе навантаження при вирішені завдань перебазування полягає на підрозділи тилу та забезпечення.

7.3.1. Основні положення по перебазуванню

Перебазування авіаційних частин це процес, у ході якого проводиться комплекс заходів по організації зміни встановленого раніше базування.

Цей процес включає:

- переліт бойових та навчально-бойових літаків на новий аеродром;

- перевезення особового складу, засобів наземного забезпечення, озброєння та майна авіаційних частин;

- підготовку аеродрому, авіаційної та забезпечувальної техніки, систем та пунктів управління, льотного складу до виконання бойових завдань на новому місці базування;

- організацію системи охорони та оборони аеродрому, захисту від зброї масового ураження та маскування.

Перебазування може виконуватись в мирних умовах, напередодні війни та в ході бойових дій.

В мирних умовах метою перебазування авіаційної частини та частин забезпечення є: зміна дислокації; набуття досвіду роботи в різноманітних умовах базування; з навчальною метою до країн, де проводяться миротворчі та гуманітарні операції.

Крім того перебазування може здійснюватися в країни, де проводяться багатонаціональні операції з врегулювання кризових ситуацій, включаючи операції із встановлення миру.

Напередодні та в ході війни метою перебазування є:

- створення авіаційного угрупування у відповідності до задуму операції яка готується;

- відвід авіаційної частини з-під удару авіації, безпілотних засобів противника та його сухопутних військ у разі прориву оборони;

- наближення аеродромів до лінії бойового зіткнення з противником для збільшення глибини досяжності та інтенсивності бойових дій;

- відвід в тил авіаційних частин для поновлення боєздатності та відпочинку особового складу.

В залежності від мети перебазування та умов бойових дій, перебазування може проводитись:

- одночасно з виконанням бойового завдання, або без виконання бойового завдання;

- послідовно ескадрильями, або одночасно всім складом.

Перебазування з виконанням бойового завдання виконується, як правило, в період напружених бойових дій, що дозволяє економити ресурс літаків та створює сприятливі умови для наступних дій.

Перебазування без виконання бойового завдання виконується коли авіаційне угрупування створюється завчасно, або умови перебазування не дозволяють одночасно виконувати бойове завдання ( не дозволяє тактичний радіус літаків).

Найбільш складним та трудомістким є організація та виконання перебазування частин тактичної авіації. Вони частіше змінюють дислокацію та виконують перебазування в найбільш складних умовах бойових обставин.

При цьому необхідно врахувати, що вирішальний вплив на перебазування в короткі строки здійснюють тил та підрозділи забезпечення, а також служба озброєння авіаційних частин, так як вони включають засоби наземного забезпечення, спец. автомашини, озброєння та майно цієї частини.

Тому тил і підрозділи забезпечення та служби озброєння авіаційних частин повинні бути постійно готовими до перебазування своїх сил та засобів і забезпечення в короткі строки виконання бойових завдань з нових місць базування.

В залежності від конкретних умов бойових обставин наявність транспортних засобів, віддалення аеродромів - перебазування може виконуватись:

Льотним ешелоном, в який входять літаки та вертольоти авіаційних частин (бойові, навчально-бойові);

Повітряним ешелоном, в який входять особовий склад, майно, техніка та озброєння частин і підрозділів, що перевозяться повітряним транспортом;

Наземним ешелоном, в який входять особовий склад, майно, техніка та озброєння частин і підрозділів, що перевозяться автомобільним, залізничним або водним транспортом.

При цьому основним видом транспорту для переміщення наземного ешелону частин тактичної та армійської авіації є автомобільний транспорт (коли відстань сягає до 500 км).

Для виконання завдань, поставлених перед авіаційною частиною в ході перебазування в них створюються тимчасові формування - спеціальні команди та групи, до складу яких входять необхідні спеціалісти.

Рекогносційна група створюється для визначення умов базування частини (ескадрильї) на новому аеродромі або площадці і отримання даних, необхідних командиру для прийняття рішення на перебазування.

До її складу входять офіцери штабу, озброєння, медслужби та представники тилу і підрозділів забезпечення, якщо вони перебазовуються разом з авіаційною частиною.

На новому аеродромі рекогносційна група визначає:

- придатність аеродромів (площадок) для посадки літаків та вертольотів, стан льотного поля;

- стан та місце розташування пунктів і систем управління і навігації;

- особливості польотів в районі нового базування;

- особливості виконання радіаційної, хімічної, біологічної та інженерної розвідки;

- можливості розосередження авіаційної техніки, розміщення технічних позицій підготовки та ремонту літаків, позицій підготовки ракет та інших об’єктів;

- санітарний стан аеродрому, зараженість хімічними та радіоактивними речовинами;

- стан сховищ для особового складу;

- можливості по організації охорони та оборони аеродрому, захисту від зброї масового ураження і маскування.

Крім того, рекогносційна група визначає обсяг першочергових робіт по дообладнанню аеродрому.

При організації перебазування в граничні строки, рекогносціювання аеродрому виконуються передовою командою авіаційній частині.

Передова команда (перший ешелон) частини призначається для прийому літаків і вертольотів, розміщення частини або ескадрильї, підготовки бойових дій, управління екіпажами на землі та в повітрі.

До її складу входить: основний склад штабу частини, начальники служб, комплекс обладнання та документи командного пункту, від служби озброєння - 45-50% особового складу, та 25-35% технічного майна (без ТЕЧ АТ), частина льотного складу, які не входять до складу екіпажів, котрі перелітають літаками. Начальник передової команди, як правило, є заступник командира частини. З метою підвищення мобільності при виконанні своїх функцій, передова команда може підрозділятися на дві групи: оперативну групу і групу підсилення. Оперативна група включає 15-20% особового складу, ремонтну групу зі складу ТЕЧ АТ (6-8 чоловік). В залежності від обставин група підсилення відбуває на аеродром нового базування спільно з оперативною групою або після підготовки літаків до вильоту з аеродрому попереднього базування.

Команда випуску (другий ешелон) частини призначається для забезпечення підготовки літаків та вертольотів до перельоту та їх випуску з аеродрому попереднього базування. Вона очолюються начальником штабу частини або іншою особою, призначеною командиром частини.

До команди випуску частини тактичної авіації звичайно включають: офіцерів штабу та служб, чергову зміну КП з необхідною документацію, 50-55% особового складу та 65-75% (по вазі) технічного майна служби озброєння (без ТЕЧ АТ).

Для підвищення мобільності при виконанні своїх функцій команда випуску може підрозділятися на групу випуску і групу транспортування технічного майна. Група випуску включає до 40% особового складу та майна служби озброєння

Команда транспортування майна (третій ешелон) частини включає особовий склад та майно ТЕЧ АТ (основна група спеціальних машин, ремонтна бригада для відновлення авіаційної техніки на попередньому аеродромі) та рухомі позиції попередньої підготовки ракет, а також інший склад частини, що не входить до першого і другого ешелонів.

Після підготовки літаків до вильоту, введення в дію літаків, що знаходяться в ТЕЧ АТ при виконанні регламентних робіт, особовий склад третього ешелону готується до перебазування засобів військового ремонту і відбуває на новий аеродром відповідно з планом перебазування.

При перебазування авіаційній частині з посадкою на проміжному аеродромі можуть створюватись інші групи: група супроводу (оперативна група), рухома ремонтна група ТЕЧ АТ, пошукова ремонтна група, група транспортування майна. В завдання цих груп входить зустріч, підготовка до випуску та випуск літаків і вертольотів з проміжних аеродромів.

При перебазуванні авіаційних частин в межах України, як правило, проміжних аеродромів для посадки не буде.

7.3.2. Підготовка авіаційних підрозділів та частин до перебазування

Перед перебазування авіаційної частини з частинами забезпечення проводиться велика підготовча робота, яку підрозділяють на завчасну та безпосередню підготовку.

Завчасна підготовка забезпечує підтримання авіаційній частині та частин забезпечення в постійній готовності до одержання наказу на перебазування та скорочує строки підготовки після отримання наказу на перебазування.

На цьому етапі штаб частини разом з службою озброєння та керівництвом тилу та підрозділів забезпечення здійснюють типові розрахунки, для визначення необхідної кількості транспортних засобів для перебазування, проводять розрахунки частини на команди та групи, розробляють заходи по забезпеченню та маскуванню перебазування льотного та наземних ешелонів, проводяться тренування по перебазуванню авіаційних частин на аеродроми розосередження з метою досягнення узгоджених дій, та підвищення навиків особового складу.

Наявність типових розрахунків дозволяє завчасно складати списки особового складу та перелік майна з урахуванням потреби в цьому на новому аеродромі.

Вихідними даними для виконання зазначених розрахунків є:

- об’єм та маса майна, що перевозиться;

- чисельність особового складу, який підлягає перевезенню;

- дальність перебазування;

- характеристики транспортних засобів за вантажопідйомністю та швидкістю руху.

При розрахунках враховується, що технічне майно ІАС має значні габарити і відносно невелику масу, тому розрахунок потрібної кількості автомобільного та залізничного транспорту проводиться за об’ємом майна, а потрібної кількості засобів повітряного транспорту – за величиною маси наявного майна, співставляючи його габаритні розміри з розмірами вантажних кабін.

З урахуванням цього, потрібна кількість автотранспорту (К_а) для перебазування технічного майна і особового складу визначається за формулою:

,

де 0,8 – коефіцієнт, що враховує ущільнення укладення майна (отриманий дослідним шляхом);

W_в – загальний об’єм майна, що перевозиться;

S– площа кузова (причепа) автомобіля;

h – допустима висота завантаження кузова;

N_о.с. – чисельність особового складу, що підлягає перевезенню;

n_а – встановлена норма посадки особового складу в автомобілі даного типу.

Дана формула може бути також використана для розрахунку потрібної кількості залізничних платформ, коли перебазування буде здійснюватись залізничним транспортом.

Потрібна кількість літаків (вертольотів) (К_п) для перебазування майна та особового складу визначається за формулою:

,

де М – загальна маса майна, що перевозиться;

g – наявна вантажопідйомність літака (вертольоту) при перельоті на задану дальність перебазування;

N – чисельність особового складу, що підлягає перевезенню;

n_П – встановлена норма посадки людей у літак (вертоліт).

Час, потрібний на перебазування (Т_пер) визначається за формулою:

,

де L – дальність перебазування;

V – середня швидкість транспортного засобу;

t_зав, t_розв – час завантаження і розвантаження майна;

- сумарний час зупинки транспортних засобів в дорозі;

m – число зупинок;

R– число рейсів;

- темп перевезення (середня часова дистанція між транспортними засобами, що прибули на пункт розвантаження протягом всього часу перебазування).

При розподілі особового складу по командам та групам, йому повинні призначатися постійні функціональні обов’язки незалежно від варіантів перебазування.

Льотний склад на етапі завчасної підготовки до перебазування вивчає новий район бойових дій, особливості польоту по маршрутам, складання планових таблиць перельоту та доведення їх до льотного складу.

В мирний час за планами бойової підготовки та бойової готовності авіаційних бригад регулярно проводиться тренування з відпрацюванням перебазування на аеродроми розосередження.

Безпосередня підготовка авіаційної частини до перебазування починається з отримання бойового розпорядження і завершується доповіддю про готовність до перебазування. Завдання на перебазування авіаційній частині ставиться командиром з'єднання, а окремої частини — командуючим Повітряним командуванням, як правило бойовим розпорядженням.

В розпорядженні на перебазування вказуються: новий аеродром базування авіаційної частини та час перебазування на ньому, місце КП з'єднання, порядок перебазування частини (з виконанням або без виконання бойового завдання) маршрути льотного та наземного ешелонів, транспортні засоби та час прибуття їх на аеродром, готовність до бойових дій з нового аеродрому базування.

З отриманням бойового розпорядження командир спільно з начальником штабу частини, начальниками служб, уточнює завдання на перебазування частини та дає вказівки на підготовку пропозицій на відпрацювання рішення, визначення замислу та підготовку попереднього розпорядження.

Для цілеспрямованої роботи по підготовці авіаційної частини до перебазування розробляється план роботи командира та штабу у вигляді тимчасового графіка, визначається час та об’єм питань, що підлягають узгодженню з підрозділами забезпечення.

Після визначення замислу перебазування командир авіаційній частині віддає попереднє розпорядження на перебазування, що скорочує час на підготовку підрозділів частини до виконання завдання. В попередньому розпорядженні вказуються: район нового базування, спосіб перебазування, вид та кількість виділених транспортних засобів, строки готовності передової команди до завантаження, готовність літаків та вертольотів до перельоту, час та місце поставлення завдання на перебазування.

На період підготовки до перебування штаб частини спільно з службою озброєння та іншими службами після доведення попереднього розпорядження виконує наступну роботу: організовує рекогносцювання нового аеродрому, вивчення з льотним складом району бойових дій, нового аеродрому та маршруту перельоту, підготовку авіаційної техніки, готовить дані командиру для прийняття рішення та оформляє рішення, організовує підготовку льотного складу, контролює його готовність до перельоту на новий аеродром, організовує управління авбр на період перебазування, складає і подає заяву на автомобільний і залізничний транспорт, необхідний для перевезення наземного ешелону, уточнює розрахунки особового складу та майна.

При підготовці до перебазування з виконанням бойового завдання командир та штаб частини паралельно готують документи на виконання бойового завдання та на перебазування. У цьому випадку рішення на бойові дії та перельоту наносяться на одну карту.

На основі рішення командира штаб частини відпрацьовує наказ або розпорядження на перебазування, планову таблицю перебазування та план завантаження.

В наказі на перебазування вказується (нумерація у відповідності з пунктами наказу):

1. Короткі висновки з оцінки обстановки;

2. Розкривається мета та спосіб перебазування, коли, яким складом, в якій послідовності виконати переліт бойових літаків, бойовий порядок при перельоті, несення бойового чергування, які команди і групи мати та яким транспортом їх перевезти;

3. Сили та засоби виділенні старшим начальником в інтересах перебазування;

4. Ставляться завдання штатним підрозділам та тимчасовим формуванням. При постановці завдання вказується: порядок перельоту льотного та повітряного ешелонів, маршрут та профіль польоту, аеродроми до заправки, порядок забезпечення перельоту, запасні аеродроми та заходи на випадок вимушеної посадки, порядок переміщення наземного ешелону, маршрут руху транспортних засобів, заходи по забезпеченню таємності та маскування;

5. Вказується час, ступінь готовності до перебазування та бойових дій на новому аеродромі;

6. Вказуються місця та час розгортання пунктів управління в ході перебазування та порядок їх переміщення, а також на кого покладається функція управління на випадок виходу із ладу пунктів управління.

Наказ доводиться до командирів підрозділів, управління та штабу частини, начальників служб та командирів тимчасових формувань.

План завантаження розробляється при перевезенні особового складу, майна та спец. автомашин на транспортних літаках або залізниці.

Транспортні засоби під завантаження майна та особового складу подаються у встановлений час у завчасно визначенні місця.

Згортання та завантаження технічних засобів підготовки літаків проводиться по мірі їх звільнення.

По закінченню підготовки до перельоту льотного ешелону і готовності штатних підрозділів та тимчасових формувань до виступу, командир авіаційній частині доповідає командиру вищого рівня про готовність частини до перебазування.

7.3.3. Перебазування авіаційних частин

Етап перебазування авіаційної частини на новий аеродром починається з моменту перельоту передової команди та закінчується тоді, коли на новий аеродром прибудуть всі справні бойові літаки, основна частина наземного ешелону та будуть розгорнуті ПУ та технічні засоби підготовки літаків.

Авіаційна частина перебазовується, як правило, без перерви в бойових діях в такій послідовності: передова команда, літаки та вертольоти, команда ТЕЧ АТ, ПППР.

Передова команда завжди перевозиться одним-двома рейсами транспортних літаків та вертольотів, або одним рейсом автомобілів. По прибутті на новий аеродром начальник передової команди організує її роботу, а також керування підрозділами та екіпажами в ході перельоту і при ведені бойових дій з нового аеродрому.

Матеріально-технічне забезпечення авіаційних частин(підрозділів) у ході перебазування організовується командирами авіаційних частин, аеродромно-технічних підрозділів. Для цього підрозділи матеріально-технічного забезпечення у повному складі або частиною сил і засобів(комендатурою) переміщуються на новий аеродром, де розгортаються за визначеним планом автомобільні, ремонтні, медичні підрозділи та склади з запасами матеріальних засобів.

Управління на новому аеродромі здійснюється з КП авіаційної частини, що розгортається передовою командою. На ньому організовується робота чергової зміни бойового розрахунку КП, офіцерів штабу та служб.

З ПУ авіаційної частини на попередньому аеродромі виконується управління зльотом та рухом літаків, що перелітають в районі аеродрому, контроль за своєчасною відправкою команд та груп льотного, повітряного та наземного ешелонів на новий аеродром.

Після доповіді начальника передової команди про готовність нового аеродрому до прийняття літаків, штаб авіаційної частини перед вильотом бойових та транспортних літаків уточнює повітряний, метеорологічний, радіаційний та хімічний стан, порядок зльоту, польоту та посадки літаків і доводить його до командирів ае, розрахунків ПУ, контролює готовність засобів РТЗ перельоту літаків.

Бойові літаки перелітають на новий аеродром підрозділами, парами або поодинці на встановлених часових проміжках. Посадка перелітаючих екіпажів виконується, як правило, з ходу. Після посадки літаків виконується їх підготовка до виконання бойового завдання.

Команда випуску відбуває відразу після зльоту бойових літаків. Вона перевозиться, як правило, автомобілями або повторним рейсом транспортних літаків чи вертольотів.

ТЕЧ АТ та інший склад авіаційної частини відбуває на новий аеродром після підготовки бойових літаків до вильоту. Перевезення їх виконується на штатному автомобільному транспорті.

Перевезення команд та груп авіаційним транспортом виконується частіше всього по одному маршруту. При перебазуванні авіаційної частини на два аеродроми наземний ешелон прямує по одному маршруту до пункту розходження. Це створює сприятливі умови для надання взаємної допомоги та контролю за пересуванням команд та груп.

Колона наземного ешелону відправляється по раніше розвіданому маршруту з дистанцією між підрозділами та автомобілями 25-50 м. Швидкість руху повинна складати: на автомобілях – 25-30 км/год, у несприятливих умовах середня швидкість руху колони може зменшуватись до 15-20 км/год.

Колону автомобілів доцільно будувати в наступному порядку: попереду автомобіль головного дозору з засобами радіаційної та хімічної розвідки, потім автомобіль начальника автоколони з засобами зв’язку. Далі прямують автомашини з майном та спеціальні машини, позаду колони прямує автомобіль тильного дозору.

На шляху прямування начальник автоколони безперервно підтримує зв’язок по радіо з КП авіаційної частини, працюючи на прийом.

Для зберігання фізичних сил складу водіїв автомобілів, прийняття їжі, виконання технічного обслуговування машин, перевірки стану та закріплення вантажів, а також підтягування автомобілів, що відстали, в ході руху організовуються привали протягом до однієї години через кожні 3-4 години руху, а при переміщенні на більші відстані, крім того, після кожного добового переходу – вдень або вночі відпочинок встановлюється до 7 годин.

При русі основна увага приділяється дисципліні маршу, зупинки автомобілів без крайньої необхідності не дозволяються. Рух колон через населені пункти та вузьке місце, при підході до переправ та на переправах проводиться без зупинок на збільшених дистанціях та швидкостях.

Управління на марші виконується начальником автоколони сигналами з використанням технічних засобів. Використовуючи радіозасоби та провідниковий зв’язок дорожньо-командирської служби, начальник автоколони доповідає командиру авіаційної частини про прибуття на перепочинки та в кінцевий пункт маршруту, про зміни маршруту руху, вимушені зупинки, про напад противника на автоколону, радіаційний та хімічний стан.

Перебазування вважається закінченим, коли на новий аеродром перелетять всі справні бойові літаки та вертольоти, прибудуть всі штатні підрозділи та тимчасові формування з майном, на аеродромі будуть розгорнуті та почнуть функціонувати засоби управління та підготовки літаків до польотів.

З прибуттям льотного ешелону на новий аеродром негайно вживаються заходи щодо розосередження та маскування літаків, оборони і охорони аеродрому, підготовки до бойових дій.

Командир авіаційної частини (підрозділу) особисто або через штаб доповідає старшому начальнику про завершення перельотів льотного повітряного ешелонів та про остаточне завершення перебазування.

Питання для самоконтролю

1. Що називають аеродромом?
2. Класифікація аеродромів.
3. Вимоги до базування авіаційних підрозділів і частин на аеродромах.
4. Основні елементи аеродрому.
5. Розміщення об'єктів авіаційної частини на аеродромі.
6. Заходи безпеки при русі особового складу й техніки по аеродрому.
7. Що таке протиповітряна оборона аеродрому?
8. Основні сили та засоби оборони аеродромів.
9. Основні заходи захисту від зброї масового ураження.
10. Охорона основних об'єктів авіаційної бригади на аеродромі.
11. Основні положення по перебазуванню.
12. Підготовка авіаційних підрозділів і частин до перебазування.
13. Перебазування авіаційних частин.
14. Порядок перебазування авіаційної частини.
15. Розрахунок необхідного часу для перебазування.
16. Визначення необхідної кількості транспортних засобів для перебазування.

Розділ 3. Військово-повітряні сили іноземних держав

Глава 8. Основи організації та бойового застосування військово-повітряних Сил
іноземних держав

§ 8.1 Призначення, завдання та організаційна структура військово-повітряних сил США та об’єднаних військово-повітряних сил НАТО

Об’єднані ЗС НАТО, основна частина ЗС військово-політичного союзу NORTH ATLANTІC TREATY ORGANІZATІON. Вони створені у відповідності з рішеннями 5-ї сесії ради НАТО, яка відбулася в вересні 1950 р.

До складу ОЗС НАТО входять: об’єднані командування і передані в їх оперативне підпорядкування в мирний час або призначені для передачі на випадок війни військові формування різних видів ЗС країн-учасниць блоку. До ОЗС НАТО передані об’єднання, з’єднання та частини СВ і авіація Повітряних Сил США, Великобританії, Канади, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Італії, Греції, Іспанії, Польщі, Угорщини, Чехії, авіація Повітряних Сил Норвегії і Данії. У військовий час і на період навчань до їх складу передаються ВМС перерахованих вище країн, а також основна частина збройних сил Норвегії, Данії, Португалії і Люксембургу. ЗС Франції, які вийшли з військової організації НАТО в 1966 р., періодично приймають участь у спільних навчаннях ОЗС НАТО в Європі, координують дії сил ППО країни з силами об’єднаної системи ППО НАТО, а також приймали участь в бойових діях НАТО в зоні Перської затоки і проти Югославії ВПС США і об’єднані військово-повітряні сили НАТО являють собою мобільний вид об’єднаних ЗС цієї організації.

По своєму призначенню, характеру і обсягу завдань, які вирішуються в складі ОВПС НАТО, виділяються дві основні складові частини - стратегічна і тактична авіація.

Перша з них характерна для військово-повітряних сил США і Франції, інші держави стратегічної авіації не мають.

Основу сучасних військово-повітряних сил НАТО складають літаки-ракетоносії, які спроможні наносити удари ядерною та звичайною зброєю по будь-якій цілі на землі, в повітрі і на морі, не заходячи в зону дії засобів ППО противника.

Досвід бойового застосування авіації країн НАТО в локальних війнах і військових конфліктах показує її спроможність в сучасних умовах виконувати важливі завдання в збройній боротьбі, значно впливати на хід і наслідки бойових дій.

Вивчення основ організації і бойового застосування військово-повітряних сил США і ОВПС НАТО дозволить авіаційним спеціалістам грамотно здійснювати ІАЗ і інші види забезпечення у відповідності з своїми посадовими обов’язками, враховувати при цьому переваги і недоліки, які були виявлені в ході ведення бойових дій.

8.1.1. Роль військово-повітряних силу реалізації національної військової стратегії США

Створення та застосування збройних сил США визначається національною військовою стратегією, основними цілями якої є оборона та “просування” американських інтересів у найважливіші регіони світу, а у випадку необхідності розгром противника у відкритому військовому зіткненні.

В наш час збройні сили США є найбільш могутньою військовою структурою на планеті. За своєю організацією вони суттєво відрізняються від армій інших країн. Служать там тільки добровольці-контрактники.

Верховним головнокомандуючим є президент США, до складу його адміністрації входять Міністерство оборони, якому підпорядковуються три малих міністерства видів військових сил: армії, військово-повітряних та військово-морських сил.

Кожний з цих видів збройних сил представляється главкомом (начальником штабу) в об’єднаному комітеті начальників штабів. Главком підпорядковується своїм міністрам, а голова Об’єднаного комітету – міністру оборони.

До складу Об’єднаного комітету входять також головнокомандуючі ще чотирьох окремих видів військ:

- Об’єднаного стратегічного командування (ОСК);

- Корпуса Морської піхоти;

- Командування спеціальних операцій;

- Служи берегової охорони.

Важливу роль у реалізації національної військової стратегії США відіграють військово-повітряні сили.

Сили та засоби військово-повітряних сил широко застосовувались у всіх регіональних війнах кінця ХХ - початку ХХІ століття. Їх головна роль полягала в ураженні наземних і повітряних об’єктів противника. Крім того, вони активно використовували повітряний і космічний простір в інтересах розвідки, зв’язку, керування, РЕБ, транспортування військ та вантажів, а також виконання інших завдань.

В наш час створення та бойове застосування сил і засобів військово-повітряних сил США виконується на основі концептуального документа “Глобальний контроль, досяжність і могутність: перспектива – 2020 для американських ВПС”, опублікованого в 2000 році, який представляє собою об’єднану доповідь міністра і начальника штаба військово-повітряних сил стосовно актуальних питань розвитку цього виду збройних сил.

В цьому документі військово-повітряні сили США оголошені інтегрованими повітря-космічними силами. Увесь діапазон висот, починаючи від поверхні землі та включаючи відкритий космос, проголошені єдиною операційною сферою даного виду ЗС.

В новому документі отримали подальший розвиток ідеї, які висувались в аналогічному, виданому в 1996 році, - “Глобальна дія: перспектива військово-повітряних сил у ХХІ столітті”, а також в документі “Основна доктрина ВПС”, (статут ВПС), який визначив характер їх бойового застосування в період до 2025 року.

В документі “Глобальний контроль, досяжність і могутність: перспектива 2020 для американських ВПС” його розробниками детально описано зміст “основних компетенцій”, які відображають принципи їх бойового використання ВПС, а також їх функції. Основними компетенціями військово-повітряних сил є:

- панування в повітрі і космосі;

- глобальне досягання;

- висока точність враження;

- висока глобальна мобільність;

- інформаційне панування;

- гнучке бойове забезпечення.

Панування в повітрі і космосімає на увазі встановленняповного глобального контролю обстановки в біля земному просторі, які забезпечує всебічний захист своїх військ, свободу їх маневру і ведення бойових дій.

Глобальне досяганнямає на увазі спроможність наносити швидкі та стрімкі удари як звичайним, так і ядерними засобами по об’єктам у будь-якому районі світу.

Висока точність враження,як передбачається буде забезпечуватись за рахунок ефективного використання авіаційних та космічних засобів розвідки та наведення для виявлення важливих об’єктів противника і нанесення ударів високоточними засобами ураження.

Висока глобальна мобільністьвиявляється у спроможності забезпечити термінове перекидання військ і засобів на любий ТВД.

Інформаційне пануванняпередбачає спроможність ефективно здійснювати збір, обробку, використання і захист інформації, а також ефективно протидіяти схожим діям противника.

Гнучке бойове забезпеченнявиявляється у гарантованому своєчасному забезпеченні всім необхідним сил, діючих у бойових діях.

У новому статуті завдання військово-повітряних сил названі функціями, - у зв’язку з тим, що вони повинні виконуватись безперервно.

До них відносяться наступні функції:

- контрповітряна;

- контркосмічна;

- контрназемна;

- контрморська;

- нанесення стратегічних ударів;

- контрінформаційна;

- бойове управління;

- космічні і повітряні перевезення;

- спеціальні операції;

- розвідка;

- пошук і врятування екіпажів;

- навігація і визначення координат;

- метеорологічне забезпечення;

Контрповітряна і контркосмічна функціяполягає в засвоювані панування в повітрі і космосі відповідно.

Основним змістом контр наземної функціїє ізоляція району бойових дій і безпосередня авіаційна підтримка.

Ізоляція району бойових дій і поля бою повинна перешкодити поповненню людських і матеріальних ресурсів і тим самим підірвати здатність військ до ведення бойових дій чи знизити їх активність.

Основними об’єктами дій при виконанні цього завдання являється район зосередження військових резервів і склади бойових матеріальних засобів, лінії комунікацій, транспортні засоби, залізничні вузли, станції, ВМБ, порти.

Так, в ході бойових дій МНС в зоні Перської затоки угрупування іракських військ на півдні країни і в Кувейті було, практично, повністю ізольоване, позбавлене підвезення боєприпасів, продовольства і води. Це стало одною з головних причин швидкої поразки іракського сухопутного угрупування в ході повітряно-наземної операції.

Надання безпосередньої авіаційної підтримки сухопутним військам здійснюється шляхом нанесення ударів авіацією по об’єктах противника, які знаходяться на полі бою чи в безпосередній близькості від лінії бойового зіткнення протидіючих сторін. Вона включає нанесення ударів з повітря в першу чергу по цілях, які не можуть бути знищені засобами СВ і від ураження яких залежить успіх наступальних і оборонних боїв і операцій в цілому.

Безпосередня авіаційна підтримка здійснюється при безперервному завоюванні переваги в повітрі і в тісному зв’язку з вирішенням завдань по ізоляції району бойових дій.

Так, під час війни у В’єтнамі безпосередня авіаційна підтримка військ організовувалась не тільки тоді, коли противник знаходився перед фронтом наступальних і оборонних військ, але і тоді, коли війська просувалися по раніше обраних маршрутах. Авіація неначе «розчищає шлях» піхоті, завдаючи удари попереду своїх військ.

Нанесення стратегічних ударівпередбачає ураження тих об’єктів противника від яких у значній мірі залежить боєздатність всіх його сил. Виконання цієї функції буде направлене на те щоб зв’язати сили противника, залишивши його без управління та постачання, або на досягнення ефекту, що дозволяє деморалізувати його керівництво, його збройні сили і населення.

Стратегічний характер удару визначається важливістю цілей, що уражається або ефектом, що при цьому досягається, а не кількістю сил, що використовуються. Так, в ході початкового етапу бойових дій проти Іраку (1990-1991р.р.), до першочергових цілей входили об’єкти ППО Іраку, авіаційні бази з літаками і аеродроми розосередження, позиційні райони ОТР, вищі органи державного і військового управління країни, місця розробки, виробництва і зберігання ракетної і хімічної зброї.

В подальшому дії авіації направлялися на руйнування військово-економічного потенціалу Іраку шляхом нанесення ударів по найважливішим військово-промисловим об’єктам, підприємствах інфраструктури (електростанції, трубопроводи, мости, вузли зв’язку і т. ін.).

Інформаційний простір розглядається в якості самостійної сфери військового протиборства, такої ж, як повітряний простір, суша, море або космос.

Виконання контрінформаційної функції має на цілі завоювання інформаційної переваги, без якої, за поглядами американських стратегів, неможливі успішні бойові дії.

Наступальні дії з цією метою полягають у спотворенні і знищенні інформації, що використовується противником при її отриманні, перетворенні, зберіганні і передачі. Прикладами таких дій є і постановка завад РЛС противника, психологічні операції. Розповсюдження дезінформації, поширення вірусів в комп’ютерні мережі та інші.

Захисні дії по завоюванню інформаційної переваги будуть напрямленні на захист інформації, інформаційних систем і інформаційних дій від втручання противника.

Бойове управління організовується і здійснюється на основі принципу єдності управління, який має на увазі, що для повної реалізації можливостей повітряної і космічної потужності, яка включає велике число компонентів, її використання на ТВД і в глобальному масштабі повинне здійснюватися у відповідності з єдиним задумом і знаходитися під централізованим контролем. Космічні та повітряні перевезення військ і вантажів набули великого значення для швидкого перевезення військ і військових вантажів на заморські ТВД, для завчасного створення запасів зброї, бойової техніки і МС на деяких ТВД. Так, для створення угрупування військ у зоні Перської затоки, у 1990-1991 роках американське командування вимушене було використовувати контингенти, дислоковані на континентальній частині США, в Західній Європі і Тихоокеанській зоні. Для їх перевезення в зону кризи використовувалася стратегічна ВТА США (понад 300 літаків С-5А і С-141 або близько 90% парку літаків ВТА), близько 160 резервних військових і цивільних транспортних літаків, а також 120 транспортів командування військово-морських перевезень і цивільних компаній. В середньому на протязі доби виконувалось до 35 літако-рейсів з о.с., зброєю і технікою. В окремі періоди в зону кризи прибувало близько 110 важких транспортних літаків.

Спеціальні повітряні операції проводяться для вирішення окремих завдань. Як правило, вони є складовою частиною наступальних і оборонних операцій. До спеціальних повітряних операцій відносяться дії авіації по перевезенню військ і вантажів, а також по бойовій підтримці.

Перші проводяться для забезпечення маневру силами і засобами, десантування військ і забезпечення їх необхідними МТЗ. Для вирішення цих завдань залучаються літаки і вертольоти ВТА, а також бойові літаки тактичної авіації. Причому, якщо перші виконують перевезення о.с. і засобів МТЗ, то другі забезпечують їх дії.

Масштаби таких операцій залежать від складу переміщених військ і повітряних десантів, кількості вантажів, від віддалення і розмірів районів завантаження, розвантаження (десантування) і способів вирішення завдання (парашутний, посадковий), а також від ступеню протидії противника. При бойовому забезпеченні тактичні винищувачі ведуть ПР маршрутів польоту військово-транспортної авіації, районів і зон десантування, виконують очищення повітряного простору і придушення наземних засобів ППО противника, прикривають їх від ударів з повітря, а також виконують завдання безпосередньої авіаційної підтримки і ізоляції району бойових дій десанту.

Ведення повітряно-космічного спостереження і розвідки призначене забезпечити командування різноманітною інформацією про противника, необхідною для планування і управління бойовими діями.

При плануванні повітряної наступальної операції (ПНО) багатонаціональними силами (БНС) в зоні Перської затоки у 1991 році веденню повітряно-космічної розвідки відводилася особлива роль.

Військове керівництво США особливо старанно організовувало розвідку ТВД попередніх бойових дій, тому одночасно з створенням потужного авіаційного угрупування, проводилось підсилення і засобів розвідки. До ведення розвідки були задіяні, перш за все супутники-розвідники, літаки ДРЛВ і управління, літаки-розвідники і літаки РЕБ.

Створена таким чином система повітряної розвідки дозволяла продивлятися всю територію Іраку, а її використання в ході ПНО в комплексі зі супутниковою і наземною системою розвідок дозволила своєчасно здійснити видачу інформації про запуск ракет “Скад” на комплекси “Патріот” і успішно боротися з ними.

Проведенню пошуково-рятувальних операційамериканське командування завжди приділяло велику увагу. Так, під час війни в Кореї (1950-1953 р.р.) вдалося спасти життя близько 1000 чол. Під час війни у В’єтнамі були врятовані 4120 чол. із яких 2780 були членами літальних екіпажів і військовослужбовців, які опинилися у відриві від своїх військ. За період бойових дій в районі Персидської затоки (1990-1991 р.р.) було проведено сім бойових ПСО. Всі врятовані члени екіпажем були американцями. (Всього збито 38 літаків і вертольотів)

Навігація і визначення координат– це організація і проведення заходів, що забезпечують найбільшу точність, надійність і безпеку польотів ЛА з метою виведення їх по місцю і часу на задані об’єкти.

Метеорологічне забезпечення організовується і здійснюється з метою найбільш повного використання метеоумов для застосування авіації і забезпечення безпеки при організації і проведенні польотів.

Вирішення завдань, які ставляться перед військово-повітряними силами США покладено на частини, з’єднання і об’єднання МБР, стратегічної, тактичної і військово-транспортної авіації, а також сили і засоби ППО, попередження про ракетно-ядерний удар і контролю за космічним простором, які входять до складу військово-повітряних сил США.

В американських ЗС існує два види взаємопов’язаних одна з одною структур – адміністративна і оперативна.

По адміністративній (постійній) організації, яка визначається конституцією США, військово-повітряні сили складаються з регулярних ВПС і організованого резерву (ВПС національної гвардії і резерву ВПС).

Міністерство військово-повітряних сил є вищим адміністративним органом ВПС у міністерстві оборони США. До його складу входить декілька управлінь, через котрі здійснюється загальне керування ВПС. Міністерство військово-повітряних сил відповідає за виконання планів будування ВПС, їх загальний стан, організацію НДР в галузі АТ і озброєння, а також контролює правильність розподілу бюджетних коштів по вказаних напрямках.

Міністром військово-повітряних сил є цивільна особа, яка призначається президентом США за згодою сенату строком на чотири роки. Він має заступника і декілька помічників також з числа цивільних осіб.

Штаб військово-повітряних сил - вищий орган військового керівництва ВПС, до функцій якого входять питання комплектування і організаційної структури, оперативної і бойової підготовки, бойового і МТЗ, а також вироблення планів та способів оперативного застосування, розробка статутів і настанов для цього виду ЗС. Штаб військово-повітряних сил контролює питання створення нових систем зброї, регулює розміщення замовлень в промисловості на їх виробництво, розподіляє авіаційну та іншу техніку між командуваннями ВПС.

Начальник штабу військово-повітряних сил призначаються президентом США, має ранг повного генерала і входить до Об’єднаного комітету начальників штабів.

Авіаційне командуванняє основним елементом адміністративної організації і вищим оперативним об’єднанням ВПС. Такі командування відповідають за організацію, навчання і постачання всім необхідним боєздатні сили ВПС, які передаються до складу об’єднаних командувань ЗС для бойового використання.

До основних авіаційних командувань належать:

- бойове авіаційне командування (БАК);

- космічне командування (КК);

- командування військово-повітряних сил в Європі;

- командування військово-повітряних сил США в зоні Тихого океану;

- командування сил спеціальних операцій (КССО);

- командування повітряних перекидань (КПП);

- командування матеріально-технічного забезпечення навчання і підготовки;

- два резервних (резерву ВПС і ВПС національної гвардії).

До складу основних авіаційних командувань можуть входити повітряні армії, авіаційні дивізії, крила МБР, авіаційні крила, авіаційні групи і авіаційні ескадрильї.

Бойове авіаційне командуванняє основним елементом адміністративної організації військово-повітряних сил США. Воно об’єднує всі бойові авіаційні частини і підрозділи ВПС, які базуються на континентальній частині США, а також частину сил і засобів допоміжної авіації. головними його завданнями є:

- розробка поглядів і принципів використання авіації в сучасних війнах і військових конфліктах різної інтенсивності;

- підтримка на високому рівні боєздатності своїх авіаційних і ракетних формувань;

- виділення авіаційних формувань для вирішення завдань ППО Північноамериканського континенту;

- організація і проведення оперативної і бойової підготовки командирів і штабів, а також підлеглих авіаційних частин і підрозділів.

Космічне командування (КК); утворено в 1982 році. В його функції входять:

- організація забезпечення діяльності ракетних сил наземного базування;

- організація забезпечення діяльності космічних систем військового призначення США;

- забезпечення розвідувальною, метеорологічною і навігаційною інформацією;

- участь в організації повітряно-космічної оборони Північноамериканського континенту (ОКК/NORAD);

- розробка нових способів ведення бойових дій в космосі і ТТД для перспективних космічних систем.

До складу командування передані всі системи попередження про ракетно-ядерний удар і контролю космічного простору міжконтинентальні балістичні ракети (МВР), різні космічні апарати та інші об’єкти.

Так, наприклад, у ході військових операцій останніх років КК широко застосовувалось для забезпечення бойових дій ЗС США .

Космічний розвідувальний системи застосовувались з метою забезпечення військ США своєчасними та достовірними даними про угруповання сил противника, задуму його бойових дій, та готовності до них боєздатності військ, а також для здобування відомостей про особливості місцевості.

Крім того, навігаційні космічні системи застосовувались для наведення високоточної зброї.

Командування повітряних перекидань призначене для забезпечення стратегічного перевезення військ і вантажів з США на заморські ТВД в інтересах усіх видів ЗС, а також тактичних перевезень військ в межах окремих ТВД.

Командування військово-повітряних сил США в Європейській зоніє авіаційним компонентом ОЗС на Європейському театрі війни і одночасно основним авіаційним командуванням ВПС для ведення бойових дій на Європейських ТВД. Командування представляє собою велике об’єднання тактичної авіації, яке спроможне як самостійно, так і разом з ВПС союзників по НАТО вирішувати в сучасних умовах всі притаманні їй завдання. В рамках командування ВПС США в Європейській зоні вже в мирний час зосереджено до 35% всього складу тактичної авіації регулярних військово-повітряних сил США.

Командування ВПС США в зоні Тихого океану являється авіаційним компонентом ОЗС США в зоні і основним авіаційним командуванням, призначеним для ведення бойових дій на Далекому сході, в Південно-Східній Азії і інших районах басейну Тихого океану.

В рамках командування ВПС США в зоні Тихого океану розгорнуте друге по важливості (після Європи) угрупування тактичної авіації.

Командування сил спеціальних операційпризначене для:

- участі у миротворчих операціях;

- участі в силах швидкого реагування;

- участі у антитерористичних операціях.

Резерв ВПС підпорядкований міністерству військово-повітряних сил і включає організовані по штатах регулярних ВПС з’єднання, частини і підрозділи резерву, а також індивідуальних боєздатних резервістів. Він призначений для доведення до штатів військового часу регулярних формувань переважно за рахунок введення в їх склад частин і підрозділів бойового і тилового забезпечення, розгортання навчально-мобілізаційної бази по підготовці особового складу.

ВПС Національної гвардії становлять собою боєздатні укомплектовані приписним особовим складом, споряджені авіаційною технікою з’єднання і частини ВПС. В мирний час вони знаходяться в адміністративному підпорядкуванні губернаторів штатів на території котрих дислокуються, а через них - Президенту США як головнокомандувачу ЗС.

Частини і підрозділи організованого резерву ВПС, які включають всі види і роди авіації, укомплектовані особовим складом. АТ, мають таку ж організаційну структуру, як і регулярні війська, а їх боєздатність визначається тими ж критеріями і нормативами.

Згідно з американським законодавству організований резерв ВПС, який включає 34% загального бойового складу тактичних винищувачів, 40% тактичних розвідників, до 80% винищувачів ППО, 22% літаків-паливозаправників, 16% стратегічних і близько 55% тактичних транспортних літаків, протягом 24-48 годин після об’яви мобілізації повинен бути готовий ввійти до складу регулярних ВПС.

До складу управлінь. центрів, служб і установ центрального підпорядкування входять: Вашингтонський округ ВПС, академія ВПС, авіаційний університет, 5 управлінь (розвідки і спеціальних розслідувань, військової поліції авіація Повітряних Силі фінансово-ревізійне, медичного забезпечення), військово-торгівельна служба і 12 центрів (бойового управління авіація Повітряних Силі військово-юридичної служби; випробовувань і оцінки систем озброєння ВПС; досліджень і аналізу; інспекції льотної і наземної безпеки; технічної розвідки і контролю; будування і обслуговування; обліку і використання о.с. регулярних ВПС; облік цивільних службовців ВПС; облік о.с. резерву ВПС; лічильно-фінансовий; інформаційний центр ВПС).

Бойове використання військово-повітряних сил здійснюється в межах оперативної організації, яка забезпечує тісну взаємодію видів ЗС і оперативне управління ними при веденні бойових дій в будь-яких війнах і збройних конфліктах.

Основою оперативної організації ЗС США є об’єднані і спеціальні командування, які створюються рішенням президента на відносно довгий проміжок часу і які замикаються через комітет начальників штабів на МО і президента. Об’єднані командування отримують в оперативне підпорядкування об’єднання, з’єднання і частини двох і більше видів ЗС США, які утворюють в них відповідні компоненти сил (СВ, ВПС, ВМС), спеціальні командування включають формування одного виду.

Взаємозв’язок між оперативною і адміністративною організаціями ВПС забезпечується тим, що начальник штабу ВПС одночасно являється членом комітету начальників штабів, а керують підлеглими чи виділеними силами і засобами фактично одні і ті ж особи, які займають в цих організаційних структурах відповідне службове становище.

Таким чином, військово-повітряні сили США є важливим видом ЗС. Вони включають частини, з’єднання і об’єднання МБР, стратегічної, тактичної і військово-транспортної авіації, а також сили і засоби ППО, попередження про ракетно-ядерний удар і контролю за космічним простором.

8.1.2. Призначення, завдання та організаційна структура ОВПС НАТО

ОВПС призначені для виконання завдань на театрах воєнних дій.

На ОВПС НАТО покладаються наступні основні завдання:

- завоювання і утримання переваги в повітрі;

- авіаційна підтримка сухопутних військ;

- ізоляція району бойових дій;

- повітряна розвідка;

- перевезення військ і вантажів;

- забезпечення викидання (висадки) повітряних десантів.

Крім того об‘єднані авіація Повітряних Сил НАТО можуть використовуватись для виконання завдань по проведенню миротворчих та антитерористичних операцій, протидії розповсюдженню зброї масового ураження та ін.

За станом на 2003 рік управління Об’єднаними збройними силами НАТО має трирівневу структуру.

- перший рівень (стратегічний) – стратегічні командування (СК) ОЗС НАТО в Європі і на Атлантиці;

- другий (оперативно-стратегічний) – регіональні командування (РК);

- третій (оперативний) – видові (ОВПС, ОВМС) командування.

Стратегічному командуванню ОЗС НАТО в Європі підпорядковані два регіональних командування: ОЗС НАТО “Північ” і “Південь”.

Загальне керівництво об’єднаними збройними силами блоку в Європі здійснює верховний головнокомандуючий ОЗС НАТО (представник ЗС США) через штаб стратегічного командування, який знаходиться в м. Касто (Бельгія).

Зона відповідальності СК ОЗС НАТО в Європі включає території: Бельгії, Данії, Німеччини, Греції, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Іспа­нії, Турції, Польщі, Чехії і Угорщині, Болгарії, Румунії, Словаччини, Словенії, Латвії, Литви, Естонії, акваторії Північного, Ірландського, Норвезького, Балтійського, Середземного, Лігурійського, Тірренського, Іонічного, Адріатичного, Егейського, Мармурового, Чорного і Азовського морів, зони Балтійських і Чорноморських проток, Гібралтарської протоки, протоки Ла-Манш, Канарські о-ви, прибережні води і повітряний простір над ними.

Регіональному командуванню ОЗС НАТО “Північ” підпорядковані два видових командування (ОВПС “Північ” і ОВМС “Північ”).

До ОВПС НАТО “Північ” входять підрозділи і частини авіація Повітряних Сил Бельгії, Великобританії, Германії, Данії, Канади, Нідерландів, Норвегії, Польщі, США, Чехії. До регіонального командування ОЗС НАТО “Південь” входять видові командування (ОВПС “Південь” і ОВМС “Південь”).

До ОВПС НАТО “Південь входять передані в НАТО американські, грецькі, італійські, турецькі, угорські авіаційні й ракетні частини і окремі підрозділи англійських авіація Повітряних Сил на Кіпрі і Близькому Сході.

Сили і засоби ОВПС НАТО приймали активну участь в бойових діях МНС в зоні Перської затоки, а також в операціях проти Югославії.

Угрупування авіація Повітряних Сил в зоні Перської затоки включало:

- ВПС США: ескадрилій - близько 70; бойових літаків - близько 1200-1300;

- ВПС Великобританії: ескадрилій - 5; літаків - 113;

- ВПС Канади: ескадрилій - 1; літаків - 24;

- ВПС Італії: ескадрилій - 1; літаків - 18. Крім того, для ведення бойових дій залучалася авіація Франції, Німеччини, Бельгії.

Кількість літаків НАТО, що брали участь в операціях проти СРЮ, перевищило тисячу, причому 723 машини виділили США, 281 – їх союзники. Об’єктами постійних бомбардувань НАТО на території Югославії були нафтосховища та нафтопереробні заводи, в результаті чого величезні маси нафтопродуктів попали в Дунай, що привело до непоправних втрат в навколишньому середовищі.

Таким чином ОВПС НАТО є головною ударною силою ОЗС НАТО.

8.1.3. Класифікація та характеристика літальних апаратів військово-повітряних сил США та ОВПС НАТО

По прийнятій в США класифікації військово-повітряні сили поділяються:

а) по бойовому призначенню:

- на бойову авіацію;

- на допоміжну авіацію.

б) по цільовому призначенню: