Життя й творча діяльність Ч. Дарвіна

Чарлз Роберт Дарвін (п 16-21) народився 12 лютого 1809 р. у Шрюсбері (Англія) у родині потомствених лікарів. У вісім років залишився без матері. (п22) Чарльз Дарвін у віці семи років (1816), за рік до передчасної кончини його матері). Батько Чарльза — Роберт Дарвін (п23) - лікар.

Дід - Еразм Дарвін(п24) - англійський натураліст і поет, лікар, який розвивав систему самобутніх поглядів на всесвіт і природу людського організму.

Був двічі одружений. Мав 10 закононароджених дітей і не менш двох дочок від однієї цивільної дружини. Лектор, на заняттях з анатомії людини розтинав тіла страчених злочинців. Організатор Лічфілдського ботанічного суспільства. Брав участь у перекладах «Системи природи» (1735) і «Філософії ботаніки» (1751) першого президента Шведської Академії наук Карла Ліннея. Співрозмовник Ж. Ж. Руссо, провісник.

У школі захоплювався проведенням хімічних дослідів і про роль школи у своєму становленні відзивався скептично. У шкільні і університетські роки, він не проявляв особливих успіхів у навчанні. Ч. Дарвін залишив навчання на медичному факультеті Едінбургського університету й на вимогу батька перейшов у Кембриджський університет, де й завершив навчання (1831) на богословському факультеті пастором для служби в церкві. У той час богословський факультет давав серйозну підготовку в області природничих наук, у тому числі з геології й біології. У грудні 1831 р. на кораблі «Бігль» відправився в кругосвітню подорож, виконуючи функції натураліста-колекціонера й пастора. Корабель мав військові завдання: зйомку східних і західних берегів Південної Америки й прилягаючих островів для пошуку оптимальних шляхів плавання військових і торговельних судів. Корабель завершив плавання в жовтні 1836 р. У кругосвітню подорож він відправився як прихильник вчення про незмінюваність видів і в процесі збору матеріалу по тваринам (у тому числі викопним костям) і рослинам став поступово сумніватися в цьому.

В середині липня 1837 Дарвін почав свій записник "B" про Трасмутацію Видів, на сторінці 36 він написав "Я думаю про своє перше еволюційне дерево" (запис 25)

Після повернення з експедиції до 1837 р. працював у Шрюсбері й обробляв колекції й дорожні щоденники. Написав книги «Подорож натураліста навколо світу на кораблі «Бігль» (1839), «Будова й розподіл коралових рифів» (1842). Ці роботи принесли йому наукову популярність і визначили його обрання членом Лондонського королівського геологічного товариства, чим він дуже пишався.

У період кругосвітньої подорожі Ч. Дарвін заразився тропічною лихоманкою, яка мучила його все життя. У зв'язку із хворобою у вересні 1842 р. оселився в сільській місцевості поблизу Лондона - у Дауні й там провів подальше життя без виїзду, за що одержав прізвисько «самітник Дауна». Він був людиною організованою, щодня працював строго за регламентом, складеному наприкінці попереднього дня. Ця організованість, як він писав про себе, дозволила йому, людині середніх здібностей, досягти багато чого в науці. Пишався тим, що був людиною вільного наукового пошуку, що не залежить від посади й зарплати. Про його організованість говорить факт збереження всіх рецептів, виписаних йому лікарями у зв'язку із хворобою. Багато читав і писав, зібрав велику наукову бібліотеку.

29 січня 1839 року, Чарльз Дарвін оженився на своїй кузині (двоюрідній сестрі), Еммі Вэджвуд. Церемонія одруження була проведена в традиціях Англіканської церкви й відповідно до унитаріанських традицій. Спочатку пара жила на Gower Street у Лондоні, потім 17 вересня 1842 року, переїхала в Даун (графство Кент). Дарвін був зразковим сім'янином. Син Ч. Дарвіна - Френсіс, говорячи про свою родину, писав, що батько, незважаючи на хворобу, встиг зробити багато завдяки постійним турботам дружини. У Дарвинів було десять дітей, троє з яких померли в ранньому віці. Деякі з дітей були хворобливі або слабкі, і Чарлз Дарвін боявся, що причина цього в їхній родинній близькості з Еммою, що було відбито в його роботах із хворобливості нащадків від близькородинного схрещування й перевагах далеких схрещувань. Смерть доньки Дарвіна, Енні, в 1851 р. стала останньою краплею, що відвернула вже сумніваючогося Дарвіна, від ідеї всемогутнього і милосердного Бога. (дон 26)

В 1842 р. Ч. Дарвін робить олівцевий нарис плану майбутньої праці «Основи походження видів» і в наступні роки постійно доповнює й виправляє рукопис, спираючись на матеріали експедицій і інші публікації. До своєї праці й висновків ставився причепливо, не кваплячись із публікацією. Близькі йому люди (Чарлз Лайель, Джозеф Гукер, Джон Генсло (п 27, 28, 29)) просили його представити до друку основні висновки, хоча б у вигляді короткого витягу. Але Ч.Дарвін залишався вірний собі. І от в червні 1858 р. він одержує листа від свого співвітчизника Альфреда Уоллеса, який працював на Малайському архіпелазі, з додатком рукопису його статті «Про прагнення різновидів до необмеженого відхилення від первісного типу», де він просив його ознайомитися з нею й у випадку схвалення передати для опублікування в «Журнал засідань Ліннеєвського товариства». Ч. Дарвін був вражений збігом власних думок з міркуваннями А. Уоллеса. Тому хотів спочатку відмовитися від бажання взагалі публікувати свою роботу, але завдяки наполяганню Ч. Лайеля й Д. Гукера короткий витяг його роботи разом зі статтею А. Уоллеса було опубліковано наприкінці 1858 р. в одному з номерів того ж журналу. Вже через рік (24 листопада 1859 р.) з'являється в пресі перше видання книги «Походження видів шляхом природного добору або збереження обраних порід у боротьбі за життя». Тираж 1250 екз. був проданий в один день!! В наступні роки книга за життя Дарвіна кілька разів перевидавалася й була переведена на всі основні європейські мови.

Всі інші публікації Ч. Дарвіна були присвячені розвитку основної ідеї цієї книги: «Запилення орхідей» (1862), «Рух і звички лазаючих рослин» (1865), «Змінення домашніх тварин і культурних рослин» (1868), «Походження людини й статевий добір» (1871), «Вираження емоцій у людини й тварин» (1872), «Комахоїдні рослини» (1875), «Дія перехресного запилення і самозапилення в рослинному світі» (1876), «Різні форми квіток у рослин того самого виду» (1877), «Життя Еразма Дарвіна» (1879), «Здатність до руху в рослин» (1880), «Утворення рослинного шару Землі діяльністю дощових хробаків і спостереження над їхнім способом життя» (1881). Написав досить солідну автобіографію - «Спогади про розвиток мого розуму й характеру».

Чарлз Дарвін відзначався гострою спостережливістю, досить розвинутими аналітичними і синтетичними здібностями, науковою добропорядністю, винятковою працьовитістю, спрямованістю і акуратністю в роботі. До останніх днів свого життя він не припиняв систематичних наукових досліджень. Так, ще 17 березня 1882 р. Дарвін вів спостереження в своєму саду, а 19 квітня перестало битися його серце. Отже, помер Ч. Дарвін 19 квітня 1882 р. і за рішенням Палати общин (громад) похований 26 квітня у Вестмінстерському абатстві в Лондоні поряд з Ньютоном, Фарадеєм та іншими видатними вченими Англії.

Цікаві факти:

- Племінник Дарвіна, засновник соціометрії, англійський антрополог Френсіс Гальтон у книзі «Спадковість генія», між іншим відзначив, що Чарлз Дарвін є нащадком київської княжни Анни Ярославни. Він пояснював мудрість британського природознавця тим, що Дарвін походить від найрозумнішої жінки свого часу — королеви Анни, доньки Ярослава Мудрого.

- 17 квітня 2008 року відкрито вільний та необмежений доступ у мережі Інтернет до архіву Чарльза Дарвіна, котрий зберігається в Кембриджському університеті. Цей архів (90 тисяч документів) передали університету нащадки вченого у 1942 році.

- Духівництво Російської православної церкви з ворожнечею зустріло вчення Чарльза Дарвіна, що підриває основи релігії. Праці Дарвіна переслідувалися й знищувалися. Священики, борючись проти вчення Дарвіна, виступали проти дарвінізму у своїх проповідях, друкували статті в журналах, називали вчення Дарвіна «богохульним» і намагалися довести його «ненауковість», звинувачували Дарвіна в руйнуванні моральності. У церковно-парафіяльних школах священики-вчителі вселяли дітям думку, що теорія Дарвіна - єретична, тому що вона суперечить Біблії, і що сам Дарвін - боговідступник, що повстав проти Священного писання.