Еволюційне вчення Ч.Дарвіна: сутність уявлень Ч.Дарвіна про механізм органічної еволюції

Заслуга Чарльза Дарвіна є не в тім, що він «довів» існування еволюції в природі, а в тім, що він пояснив процес розвитку й становлення видів, розкрив механізм еволюції. Саме це й перетворило еволюційне вчення в теорію.

Ґрунтуючись на вивченні великої кількості фактів в області природознавства й практики рослинництва й тваринництва, Ч.Дарвін доходить висновку про існуюче в природі прагнення до розмноження кожного виду в геометричній прогресії. Це правило не знає виключень ні в тваринному, ні в рослинному світі. Потенційно кожний вид здатний зробити, і робить набагато більше особин, ніж могло б вижити цих особин до дорослого стану; юних особин завжди більше, ніж дорослих. Однак, з іншого боку, число дорослих особин кожного виду рослин і тварин зберігається більш-менш постійним. З'являється на світ величезне число особин, до дорослого стану виживає лише незначна частина. Отже, інші гинуть в «боротьбі за життя», в «боротьбі за існування» - такий перший важливий висновок.

«Я повинен попередити, - пише Дарвін, - що застосовую цей термін (боротьба за існування) у широкому й метафоричному смислі, включаючи сюди залежність однієї істоти від іншої, а також включаючи (що ще важливіше) не тільки життя однієї особини, але й успіх її в залишенні після себе потомства».

З іншого боку, спостереження в природі показують, що для тваринних і рослинних організмів характерна загальна мінливість ознак і властивостей, тому що навіть у потомстві однієї пари батьків немає зовсім однакових особин. При середніх сприятливих умовах ці відмінності можуть не грати істотної ролі, але у вкрай несприятливих умовах кожна дрібна відмінність може стати вирішальною для виживання.

Геніальність Ч. Дарвіна полягала в тому, що із зіставлення фактів боротьби за існування й про загальну мінливість ознак і властивостей він дійшов висновку про неминучість у природі вибіркового знищення одних особин і розмноження інших - природного добору. У процесі боротьби за існування незначні на перший погляд відмінності дають певні переваги одним особинам і приводять до загибелі інших. В кінцевому результаті в живих залишаються лише особини, які володіють визначеними, у конкретних умовах, сприятливими властивостями, що відрізняють їх від інших особин цього виду.

Для того щоб зміна, яка виникла, могла бути передана потомству (і тим самим закріплена в еволюції), вона повинна бути спадковою. У природі ж спостерігаються як спадкові, так і неспадкові зміни. Ч. Дарвін поділяє всю мінливість, яку можна простежити, на «індивідуальну», «невизначену» (яка успадковується й лише посередньо залежить від середовища) і мінливість «визначену», групову, що не успадковується й тісно пов'язана із впливом середовища. При груповій мінливості всі особини даного виду, що потрапили в сферу дії якого-небудь фактора середовища, змінюються в одному напрямку, подібним образом. Еволюційне значення цих форм мінливості різне.