ОсобливостІ та механІзм здІйсненнЯ валютних своп-контрактІв

Для уникнення валютного ризику банки, компанії та інші учасники ринку вдаються до валютного свопу, який нагадує надання паралельних кредитів у різних країнах. При цьому дві сторони погоджуються надати рівновеликі позики з однаковим строком погашення місцевому позичальнику, який вказується іншою стороною, але в місцевій валюті.

Англійський банк укладає угоду з американською компанією про надання кредиту в сумі 17 млн дол. США строком на 2 роки. У цьому разі банк бере на себе не лише кредитний, а й валютний ризик, який пов’язаний з можливим зниженням курсу долара до фунта стерлінгів протягом двох років, що призведе до збитків банку. Менеджер банку вирішує хеджувати позицію (довга валютна позиція в доларах) за допомогою операції своп і звертається до своп-дилера. Дилер знаходить другу сторону свопу — американський банк, який має надати кредит у сумі 10 млн фунтів стерлінгів своєму клієнтові — англійській компанії на 2 роки. Американський банк також наражається як на кредитний, так і на валютний ризик. Сторони домовляються про обмін щодо кредитування місцевих позичальників у місцевій валюті, тобто укладають своп-контракт.

Розв’язання

Американський банк видає 17 млн дол. США американській компанії, а англійський банк — 10 млн фунтів стерлінгів англійській компанії. При цьому кредитні угоди укладаються з тим банком, клієнтом котрого є позичальник, а отже, кредитний ризик не перекладається з одного банку на інший. Гарантом виконання кредитної угоди є банк клієнта. Втрати в разі неповернення кредиту американським клієнтом нестиме англійський банк і навпаки. Але валютного ризику при такій операції вдалось уникнути обом банкам, оскільки їхні позиції в іноземних валютах були замінені на позиції в базових валютах, які можна профінансувати за рахунок депозитів у тій самій валюті. Через 2 роки клієнти повернуть кредити, і термін дії угоди своп закінчиться.

Отже, американський і англійський банки уклали угоду своп про надання забезпечених (гарантія банку) кредитів на 2 роки клієнтам, які вказані іншою стороною свопу. При цьому в угоді закріплюються всі права власності у разі неповернення кредиту клієнтом, згідно з якими кредит повертає банк клієнта.

Описаний своп-контракт дав змогу банкам прохеджувати свій валютний ризик. Операції своп часто є секретними та конфіденційними. І тому клієнти банків можуть не здогадуватися про існування свопу, адже кредитний договір укладається з банком клієнта, а не з іншою стороною свопу.

Наступний приклад демонструє операцію своп між банком та його клієнтом, яка проведена з метою хеджування валютного та відсоткового ризику компанії і належить до клієнтських операцій банку.

Німецька компанія продала товар американській компанії на суму 50 млн дол. США на умовах оплати через 3 роки. За наданий комерційний кредит відсотки нараховуються за плаваючою ставкою LIBOR. Якщо курс долара за 3 роки знизиться, то німецька компанія зазнає збитків.

Німецькій компанії необхідно профінансувати наданий кредит і керівництво вирішує випустити трирічні комерційні папери під фіксовану річну ставку 9%. Вартість комерційних паперів виражена в марках і загальна сума випуску становить 85 млн DM. Розмістивши комерційні папери на ринку і одержавши 85 млн DM, німецька фірма звертається до банку й укладає своп-контракт.

Розв’язання

Суть операції своп зводиться до обміну 85 млн DM на 50 млн дол. США. Німецька компанія розміщує в банку 85 млн DM під фіксовану ставку 9% річних на 3 роки і одночасно отримує від банку суму 50 млн дол. США за плаваючою ставкою LIBOR на такий самий строк. В угоді своп передбачається, що через 3 роки буде здійснено обмін 50 млн дол. США на 85 млн Dm незалежно від валютного курсу, що складеться на той час (обмін суми на суму).

Через 3 роки американська компанія сплатить німецькій 50 млн дол. США, а та, у свою чергу, обміняє цю суму в банку на 85 млн Dm, тобто «розкрутить своп». 85 млн Dm німецька компанія спрямує на погашення комерційних паперів.

У даному разі валютний і відсотковий своп поєднані в одній операції. Використавши своп-контракт, німецька компанія прохеджувала валютний ризик шляхом обміну визначеної суми однієї валюти (85 млн марок) на визначену суму іншої валюти (50 млн дол.) без урахування спот-курсів, які діяли на моменти прямого та зворотного обміну. Відсотковий своп дав можливість німецькій компанії прохеджувати ризик, який пов’язаний зі зміною ставки LIBOR протягом трьох років, оскільки плаваюча ставка була замінена на фіксовану. Отже, своп-контракт дозволив німецькій компанії уникнути як валютного, так і відсоткового ризику, за що банк отримав 1% комісійної винагороди. Крім того, банк, можливо, зміг профінансувати за рахунок такої операції свої операції в марках (надання кредитів, купівля цінних паперів) на 3 роки. Загалом банк має ширші фінансові можливості з розміщення та залучення коштів. Тому угоди своп крім комісійних, які сплачуються на момент укладення договору, можуть мати для банку й інші привабливі властивості.

Операції своп набувають все більшого поширення на фінансових ринках, часто поєднуючи валютний і відсотковий свопи в одній угоді.

Словник

Активні операції – операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні фонди, товарно-матеріальні цінності.

Активні операції – розміщення банками наявних у їх розпорядженні коштів з метою одержання доходу та забезпечення ліквідності.

Акціонерний капітал – засоби акціонерного товариства, утворені шляхом об'єднання багатьох індивідуальних капіталів, розширення масштабів акціонерної компанії завдяки капіталізації частини прибутку також залучення частини коштів вкладників через механізм продажу акцій та облігацій

Балансова вартість – вартість, за якою актив відображається у звітності власника.

Банківський кредит – основна форма кредиту, що відіграє макроекономічну функцію стимулювання розширеного відтворення (шляхом або перерозподілу вільних коштів, або кредитної емісії), постійно орієнтується на задоволення потреб своїх клієнтів-вкладників і клієнтів-позичальників.

Банк-контрагент – банк, у якому відкрито рахунок іншого банку.

Витратний метод – метод, суть якого полягає у розподілі доходів банку між його підрозділами пропорційно здійсненим ними змінним витратам.

Вклади до запитання – внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунка (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Власні ресурси – фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової стійкості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

Депозит – гроші або цінні папери, внесені до банку підприємствами та громадянами на зберігання.

Інкасація готівки – це переміщення її з кас підприємств і установ до кас комерційних банків.

Інкасо – банківська операція, за допомогою якої при якій банк за дорученням клієнта отримує плату за надіслані на його адресу товари та надані послуги на основі грошових, товарних та розрахункових документів.

Класифікація кредитів:

- кредити з максимальним ризиком;

- кредити з найменшим ризиком (некласифіковані кредити);

- кредити з підвищеним ризиком;

- кредити, представлені як виняток з правил, тобто «нестандарті кредити».

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку – коефіцієнт, що показує величину додаткових доходів понад рівень доходності безризикового кредитного портфеля, яку одержить банк в розрахунку на одиницю прийнятного кредитного ризику.

Кредитний портфель – сукупність банківських активів та пасивів, а також сформована банком сукупність позичок.

Кредитний ризик – ризик, пов’язаний з непогашенням кредиту (основної суми боргу) та процентів боржником, є основним серед усіх інших банківських ризиків.

Лихварський кредит – кредит, що виражається в наданні грошей чи яких-небудь інших матеріальних цінностей під заставу землі чи майна позичальника.

Лізинг – довготермінова оренда, що реалізується шляхом придбання банком устаткування, необхідного конкретному підприємству, і передачі йому цього устаткування в довгострокову оренду на умовах поетапного викупу з урахуванням амортизації і лізингового відсотка.

Ліквідні активи – засоби, які легко реалізуються. Це державні цінні папери, поточні рахунки, готівка, які не приносять доходу у вигляді проценту.

Ліквідність банку – здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, визначається збалансованістю між термінами і сумами погашення активів та термінами і сумами виконання зобов'язань банку.

Лімітування – встановлення гранично допустимих розмірів наданих кредитів, що дозволяє уникнути концентрації ризику.

Маржа – різниця між цінами товарів, курсами цінних паперів, процентними ставками, іншими показниками, застосовується в торговій, біржовій, страховій та банківській практиці

Обсяг витрат робочого часу – це обсяг, пов’язаний з виробництвом банківських продуктів, визначає ту їх кількість, що буде надано споживачам (суспільству).

Пасивні операції – операції із залучення коштів на вклади та в позички. Формують зобов'язання банків, відображаються в пасиві балансу банку.

Платоспроможність банку – здатність своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання.

Прибуток банку – показник, що залежить від рівня процентних ставок та пов’язаний з процентним та валютним ризиками.

Резервування – створення резерву для відшкодування можливих втрат шляхом акумуляції коштів, які використовуються для компенсації неповернених кредитів.

Структурування кредиту – визначення структурних параметрів кредиту: обсягу, строків, умов видачі, графіку погашення, забезпечення, відсоткової ставки (ціни кредиту).

Трансферне ціноутворення – це встановлення «проміжних» цін (вартості напівфабрикатів і інших проміжних продуктів у процесі виробництва, вартості «послуг», що робляться одними підрозділами іншим).

Управління кредитним портфелем – отримання найбільшого прибутку з урахуванням ступеня ризику та забезпечення необхідного рівня ліквідності.

Факторингова угода – угода, що засвідчує придбання банком дебіторської заборгованості підприємства (чи неоплачених рахунків і інших платіжних документів за відвантажену продукцію).

Форвардні угоди – угоди, що використовуються банком для страхування валютних курсів за надходженнями, які очікуються, за наступними платежами та при проведенні спекулятивних операцій.

Функціональний підрозділ банку – підрозділ, який займається реалізацією банківських послуг безпосередньо в контакті з клієнтурою.

Центри одержання прибутку – центри витрат, що мають право записувати на свій рахунок одержані доходи.

Ціна – це вартість товару, величина якої, як відомо, визначається суспільно необхідними витратами праці (ОНЗТ).

Цінні папери – належним чином оформлені документи, що виражають майнові відносини та підтверджують право («титул») на певне майно або грошову суму.

Штабний підрозділ банку – підрозділ, який створює необхідні умови для діяльності функціональних підрозділів.

[1]Терміни «процент» і «відсоток» у подальшому викладі вживаються як синоніми. Вибір одного з них зумовлюється конкретним контекстом і усталеною практикою слововживання.