Поняття кредитного портфеля та управління ним

Термін «портфель» зберігся у банківській термінології з часів, коли стародавні банкіри тримали фінансові документи у шкіряних сумках, що називалися «портфелями».

У наші часи майже вся інформація та документація має форму електронних записів та проводок, але старий термін залишився і означає всю сукупність банківських активів та пасивів.

Говорячи про кредитний портфель, слід мати на увазі сформовану банком сукупність позичок. До складу кредитного портфеля банку входять усі надані позики незалежно від їх виду або форми.

Що стосується управління кредитним портфелем, то його завдання полягає в управлінні кожним банківським активом, а саме – отриманні найбільшого прибутку з урахуванням ступеня ризику та забезпечення необхідного рівня ліквідності. При цьому слід зазначити, що кредитний ризик, тобто ризик, пов’язаний з непогашенням кредиту (основної суми боргу) та процентів боржником, є основним серед усіх інших банківських ризиків.

Для того, щоб зменшити кредитний ризик, управління кредитним портфелем повинне забезпечити виявлення проблемних кредитів на ранній стадії кредитного процесу. Для цього залежно від фінансових показників позичальника, якості та вартості застави використовується кредитний класифікатор, який дає змогу якісно та кількісно характеризувати ризик неповернення кредиту. «В залежності від фінансових показників позичальників, вартості забезпечення, правильності усієї кредитної документації кредити групуються у ризиковані класи:

1) кредити з найменшим ризиком (некласифіковані кредити);

2) кредити з підвищеним ризиком;

3) кредити з максимальним ризиком;

4) кредити, представлені як виняток з правил, тобто «нестандартні кредити».

Віднесення кредиту до одного з цих класів відбувається на підставі питомої ваги неповернених кредитів за фактичними даними за останні роки.

Для запобігання втрат та можливого банкрутства банку, пов’язаного з неповерненням кредиту, банки формують резерви під ці можливі неповернення.

Стосовно вітчизняної практики управління кредитним ризиком, то є пропозиція розглядати його з погляду індивідуального та портфельного ризиків [6]. Класифікація кредитних ризиків банківського портфеля позичок подана на рисунку 8.1.

Рис. 6.1. Кредитний ризик банківського портфеля позичок

Індивідуальний ризик обумовлюється факторами, притаманними як позичальнику, так і банку. До групи факторів індивідуального кредитного ризику пропонується відносити: притаманних позичальнику – кредитоспроможність, характер кредитної угоди; притаманних банку – рівень організації кредитного процесу, ефективність системи кредитного контролю та моніторингу, чіткість процедури розгляду та прийняття рішень про надання кредиту.

Портфельний ризик пов’язується з зовнішніми щодо банку факторами, серед яких – економічна та законодавча нестабільність, та з внутрішніми, суто банківськими, якими є рівень кредитної політики, підходи до формування портфеля позичок, рівень кваліфікації банківського персоналу.

Показник ризику кредитного портфеля банку розраховується за формулою:

IR = R х 100/V, (6.1)

де R – розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість (сума коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає),

V – обсяг кредитного портфеля банку.

Основними методами управління портфельним ризиком є диверсифікація, установлення лімітів (лімітування), сек’юритизація, резервування за кредитними операціями.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед якомога більшого кола позичальників, що відрізняються один від одного величиною капіталу, формою власності (портфельна диверсифікація), сферами діяльності (галузева диверсифікація), географічним розміщенням (географічна диверсифікація).

Лімітування – встановлення гранично допустимих розмірів наданих кредитів, що дозволяє уникнути концентрації ризику. Ліміти для кредитного портфеля встановлює керівництво банку з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів.

Резервування – створення резерву для відшкодування можливих втрат шляхом акумуляції коштів, які використовуються для компенсації неповернених кредитів.

Сек’юритизація – продаж активів банку шляхом перетворення їх у цінні папери з подальшим їх розміщенням на ринку.

Управління індивідуальним ризиком полягає в аналізі кредитоспроможності позичальника, оцінці кредиту, структуруванні кредиту, підготовці та укладанні кредитного договору, здійсненні моніторингу кредитів.

Аналіз кредитоспроможності позичальника необхідний для визначення доцільності встановлення кредитних відносин з конкретним позичальником з позиції допустимого для банку рівня кредитного ризику. Базову методику аналізу фінансового стану позичальника визначено Національним банком України у «Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [8]. Ця методика повинна враховуватися банком обов’язково, крім того, кожен банк може розробляти додатково свої критерії оцінки кредитоспроможності окремого позичальника, виходячи з своєї кредитної політики та з урахуванням галузі економіки, обіговості коштів позичальника тощо. Наприклад, основними критеріями оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника можуть бути: забезпеченість власними коштами не менше 50% усіх витрат позичальника, репутація позичальника (кваліфікація, ділові якості керівника підприємства, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни тощо); оцінка попиту та пропозиції на продукцію, що виготовляється підприємством; послуги, що надаються підприємством; конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках; обсяги експорту чи імпорту; проблеми виробничого та невиробничого характеру; перспективи розвитку позичальника та інше.

Оцінка кредиту полягає в аналізі обґрунтованості поданої кредитної заявки та рівня прийнятності для банку відповідного кредиту. Аналізуючи кредитну заявку, необхідно визначити характер кредиту, економічне обґрунтування потреби в кредитуванні, напрями цільового використання, відповідність меті суми та строків кредиту, прийнятність для банку забезпечення кредиту. Кредитна заявка повинна відповідати положенням кредитної політики банку, тобто сума кредиту не може перевищувати ліміту кредитування одного позичальника, групи взаємопов’язаних позичальників, ліміту кредитування окремих галузей; термін надання кредиту не може перевищувати максимальні строки, прийнятні для банку.

Структурування кредиту полягає у визначенні структурних параметрів кредиту: обсягу, строків, умов видачі, графіку погашення, забезпечення, відсоткової ставки (ціни кредиту). Мета структурування кредиту – досягнення відповідності визначених параметрів цільовим потребам позичальника і забезпечення своєчасного погашення позики.

Процес підготовки до укладання кредитного договору є надзвичайно важливим моментом. Якість оцінки платоспроможності потенційного позичальника значно впливає на індивідуальний кредитний ризик та ризик кредитного портфеля банку в цілому. Документи, підготовлені на основі здійсненого аналізу, разом з пропозиціями відділу кредитних операцій, управління активних і пасивних операцій, юридичного відділу, відділу застави виносяться на розгляд кредитного комітету банку, який приймає остаточне рішення про видачу кредиту та може встановлювати специфічні умови надання кредиту. До специфічних умов надання кредиту, які визначає кредитний комітет банку, належать розміри і строки виплати відсотків (одночасно чи поетапно, рівними частинами чи диференційовано та ін.), пеня, що встановлюється за несвоєчасне погашення позики та процентів за нею.

Зміна кон’юнктури ринку, ринкової вартості та ліквідності застави підвищує кредитний ризик банку. Протягом дії кредитного договору фахівці банку здійснюють заходи з моніторингу кредиту згідно з Порядком супроводження кредитних проектів та супроводу заставленого майна. Під час дії кредитного договору здійснюється систематичний і всебічний аналіз господарської діяльності позичальника, його фінансового стану, проводяться перевірки на місцях з питань достовірності подання фінансових документів, фінансової звітності і статистичних матеріалів, стану розрахунків з покупцями та постачальниками, а також стану заставленого майна та умов його зберігання. Моніторинг допомагає заздалегідь виявляти проблемні кредити, зважаючи, що умови, за яких надається конкретний кредит, з часом можуть змінитися.

Основним показником якості управління кредитним портфелем є прибуток банку. Цей показник залежить від рівня процентних ставок та пов’язаний з процентним та валютним ризиками.

Прибутковість кредитного портфеля базується на визначенні його ринкової вартості. При цьому слід розрізняти поняття «ринкова» та «балансова вартість активу».

Балансова вартість – вартість, за якою актив відображається у звітності власника. Вона показує фінансовий стан об’єкта оцінки у минулому та не пов’язана з реальною ринковою вартістю. Ринкова вартість – це сума коштів, яка буде отримана продавцем за актив при його продажу на ринку у певний час.

Основну масу кредитів сьогодні представляють ті, за якими проценти сплачуються до закінчення строку кредитування, а сума основного боргу повертається наприкінці строку єдиним платежем (кредити з кінцевими процентними виплатами). Для таких кредитів ринковою вартістю буде вважатися вартість процентних виплат з урахуванням погашення на кінець періоду. Даний тип кредиту буде оцінюватись за такою формулою:

MV = [L(k_L/m) х (PVIFA _k/m,n)] + [L/(1+k/m)ⁿ], (6.2)

де L(k_L/m) – періодичні процентні виплати;

PVIFA = (1/k) х (1-{1/(1+k)ⁿ}) – майбутній вартісний процентний фактор;

k_{L –} ставка за кредитом діюча_;

k – ставка за кредитом очікувана;

n – число періодів до строку погашення (років);

m – число періодів нарахування процентів.

Приклад

L = $1000000; k_L = 0,11 (11% річних); k = 0,105; m = 2; n = 6.

MV = [1000000(0,11/2) х (PVIFA _0,105/2,6)] + [1000000/(1+0,105/2)⁶].

PVIFA _0,105/2,6 = (1/(0,105/2)) х (1-{1/(1+0,105/2)⁶}) = 5,0353628.

MV = [55000 х 5,0353628 + 735643,45 = 1012558,4 (грош. од.).

Ефективність кредитної діяльності банку має важливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку визначається за формулою:

K = (d – r)/IR, (6.3)

де d – дохідність портфеля;

r – безризикова ставка.

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем показує величину додаткових доходів понад рівень дохідності безризикового кредитного портфеля, яку одержить банк в розрахунку на одиницю прийнятного кредитного ризику.