Засади оцінки прибутковості банківських підрозділів

Основою концепції аналізу ефективності продажів є аналіз діяльності підрозділів банку, що забезпечують реалізацію конкретних напрямів його роботи.

Сформулюємо основні принципи визначення ефективності окремих напрямів роботи банку.

Перший принцип полягає в тому, що банк як комерційне підприємство є єдиним органом (хоча і складається з багатьох підрозділів), націленим на вирішення єдиних завдань, якими є максимізація обсягів реалізації банківських продуктів і розмірів прибутку. У рамках виконання цих завдань кожен підрозділ здійснює свої специфічні функції. Відповідно до цього всі підрозділи банку поділяються на дві групи – функціональні і штабні. Перші працюють безпосередньо в контакті з клієнтурою і займаються реалізацією банківських послуг. Другі створюють необхідні умови для діяльності функціональних підрозділів.

У рамках функціональних підрозділів банку можна виділити управління, що забезпечують проведення операцій щодо залученню і розміщенню ресурсів. Дані управління знаходяться в одному технологічному ланцюзі, хоча формально дохід приносить лише розміщення ресурсів, а підрозділ, зайнятий залученням ресурсів, власного доходу не має. Фактично ж тільки взаємопов’язана діяльність усіх функціональних підрозділів може забезпечити прибуток банку. Відомо, що без залучення ресурсів немає і їх розміщення.

З цього випливає другий принцип – частина доходів підрозділів банку, що використовують ресурси, залучені іншими підрозділами, повинна бути перерозподілена на користь останніх як банківська плата за ресурси. На підставі цього принципу можна визначати прибутковість банківських послуг, пов'язаних із залученням коштів.

Розглянемо більш докладно кожний із цих принципів.

Щодо першого принципу, який передбачає розподіл підрозділів банку на функціональні і штабні, то приблизний перелік банківських підрозділів з перерахуванням виконуваних ними функцій розглядався раніше.

Особливої уваги вартий другий принцип: перерозподіл доходів між підрозділами банку.

У дослідженнях зарубіжних авторів з теорії банківського управління проблема ефективності роботи і прибутковості окремих підрозділів банку пов’язується з моделлю управління активами.

Перший метод перерозподілу доходів, отриманих функціональними підрозділами, пропонується заснувати на моделі розподілу активів, відомої як «Банки усередині банку». «Модель визначає кілька «центрів ліквідності-прибутковості» усередині самого банку, використовуваних для розміщення коштів, залучених банком із різних джерел. Ці центри одержали назву «Банки усередині банку», оскільки розміщення коштів з кожного центру здійснюється незалежно від розміщення ресурсів з інших центрів. Іншими словами, у банку начебто існує банк вкладів до запитання, банк ощадних вкладів, банк строкових вкладів і банк основного капіталу».

У матеріалах світового банку «Зміцнення керівництва і підвищення чутливості до змін» дається такі визначення центрів одержання прибутку: «Центри одержання прибутку. Центри витрат, що мають право записувати на свій рахунок одержані доходи, є і центрами одержання прибутку».

Підрозділи банку, що займаються тільки залученням ресурсів і несуть витрати з їх оплати, формально не мають власного доходу. У зв'язку з цим підрозділи, що здійснюють розміщення ресурсів, повинні відносити частину своїх доходів на діяльність підрозділів, що здійснюють пасивні операції. Чи можна при цьому вважати підрозділи, що забезпечують пасивні операції, центрами прибутку? Відповідно до першого визначення центрами прибутку є підрозділи, що забезпечують залучення ресурсів. У ньому немає згадки про підрозділи, що здійснюють розміщення ресурсів.

На нашу думку, усі функціональні підрозділи банку (навіть не пов'язані з операціями залучення-розміщення ресурсів) повинні розглядатися як центри прибутку, оскільки кожна операція і кожен напрям діяльності, представлений функціональними підрозділами, повинен приносити банку прибуток. Деякі штабні підрозділи можуть також мати власний прибуток. Але для них одержання доходів не є основним завданням. Мета створення штабних підрозділів – організаційна й управлінська робота. Тому всі штабні підрозділи належать до центрів витрат.

Другий підхід до перерозподілу доходів між функціональними підрозділами може ґрунтуватися на моделі розподілу активів «Загальний фонд коштів».

Сутність моделі «Загального фонду коштів» можна визначити так: «В основі розглянутого методу лежить ідея об'єднання всіх ресурсів. Потім сукупні кошти розподіляються між тими видами активів (позички, урядові цінні папери, касова готівка), що вважаються придатними. У моделі «Загальний фонд коштів» для здійснення конкретної активної операції немає значення, з якого джерела надійшли гроші, поки їх розміщення сприяє досягненню поставлених перед банком цілей».

Методи розподілу доходів між підрозділами, засновані на моделі «Загальний фонд коштів», відрізняються від методів, заснованих на моделі «Банки усередині банку». При орієнтації на модель «Банки усередині банку» виділяються підрозділи банку, зайняті залученням і розміщенням ресурсів, визначаються джерела залучення ресурсів для кожної операції щодо розміщення коштів і на цій основі перерозподіляються процентні доходи (доходи від розміщення ресурсів) між підрозділами, що забезпечили розміщення і залучення ресурсів. Виходячи з моделі «Загальний фонд коштів», ми не виділяємо джерела ресурсів для проведення активних операцій банку. Умовно будемо вважати, що ресурси, залучені кожним підрозділом, зливаються в єдиний загальнобанківський фонд, за рахунок якого кожне управління здійснює свої активні операції.

Третя модель визначення доходів, отриманих підрозділами, вимагає завдання передачі коштів за внутрішньобанківською ціною. Ця модель описана в книзі Дж. Ф. Синки «Управління фінансами в комерційних банках: «... передбачається, що усередині банку роздрібна одиниця постачає ресурси оптовому, ціна переказу повинна дорівнювати альтернативним витратам роздрібної одиниці (альтернативні витрати – витрати, що відбивають кращі альтернативні можливості використання коштів)». Дана модель припускає визначення деякої внутрішньобанківської ціни ресурсів. Ця ціна порівнюється з ціною залучення і розміщення ресурсів кожним підрозділом. Шляхом множення різниці між внутрішньобанківською ціною ресурсів і позабанківською ціною залучення / розміщення ресурсів окремими підрозділами на обсяг залучення / розміщення даних підрозділів одержуємо суму доходу по кожному підрозділу.