Дані про кількість дебетових переказів кожного виду

Зважаючи на те, що неклієнтські платежі і платежі усередині системи банку здійснюються безплатно, із наведеної загальної кількості переказів за місяць платними були тільки 6027 ручних і 3303 модемних. Саме вони і повинні покрити видатки банку, пов'язані із здійсненням безготівкових розрахунків. Таким чином, 6027 ручних переказів повинні покрити видатки 6168,96 грн. (рядок 1 таблиці), а 3303 модемних перекази – 736,85 грн. (рядок 5 таблиці) та 137,09 грн. (рядок 17 таблиці), що у сумі складає 873,94 грн.

Звідси собівартість одного ручного переказу склала – 1,02 грн., а модемного – 0,26 грн.

Для розрахунку ціни дебетового переказу необхідні дані про суму доходів, отриманих банком за дану послугу.

Припустимо, що в нашому прикладі за місяць були отримані такі види комісій за проведення платежів:

- за проведення платежів на користь клієнтів інших банків – 4554,67 грн.

- за проведення платежів, надісланих у банк на паперових носіях у після – операційний час – 971,6 грн.

РАЗОМ: 5526,27 грн.

Сумарні витрати за переказами склали:

6168,96 грн. (рядок 1 таблиці) + 736,85 грн. (рядок 5 таблиці 5.3) + 137,09 грн. (рядок 17 таблиці) = 7042,90 грн.

Збиток на один переказ = (7042,90 - 5526,27)/(6027+3303) = 0,16 грн.

Звідси при собівартості одного ручного переказу – 1,02 грн. його ціна склала 0,86 грн., а модемного – при собівартості – 0,26 грн., – 0,10 грн.

Найбільш типовими касовими операціями є прийом і обробка готівки (прибуткова каса), видача готівки клієнтам банку (видаткова каса). Крім того, при самостійних філіях функціонують каси перерахування, що забезпечують підкріплення готівкою кас відділень.

Для розрахунку собівартості касового обслуговування використовуються дані про кількість працівників банку, що забезпечують прийом, перерахування і видачу готівки, розрахункова величина витрат на одного працівника й обсяги зроблених за місяць операцій. При розрахунку варто враховувати, що каса перерахування є не в усіх підрозділах банку, хоча й обслуговує кожне з них, тому для зведеного обліку витрат з касового обслуговування використовуються сумарні дані щодо всіх учасників касового обслуговування самостійної філії. Крім того, незважаючи на те, що всі каси здійснюють свій обсяг операцій і несуть витрати, дохід банку приносять лише операції видаткової каси з видачі готівки. Тому всі касові витрати повинні бути покриті саме за рахунок цієї діяльності і, відповідно, відноситися на собівартість операцій з видачі готівки з обліком того, що в обробці касових документів беруть участь не тільки касири.

У таблиці 1.7.1 наведено розрахунок собівартості касового обслуговування.

Таблиця 1.7.1

Розрахунок собівартості касового обслуговування

Графа 11 = Графа 9 х Графа 10.

Звідси витрати на одну видачу складуть 32402/10340 = 3,13 грн.

Для визначення ціни послуг витрати, пов'язані з їх реалізацією (собівартість), повинні бути зіставлені з доходами, які отримані банком.

Приклад визначення ціни касового обслуговування (ціни обробки одного грошового чека).

Зроблені вище розрахунки показали, що собівартість обробки одного грошового чека складає 3,13 грн. За даними таблиці 5.5, кількість видач готівки у Відділенні 1 склала 3300, звідси сумарні витрати:

3300 х 3,13 грн. = 10329 грн.

Усього за місяць було видано 1200000 грн., при тарифі 1% від видаваної суми, відділення одержало 12000 грн. доходу.

Маржа на один документ за цих умов складає:

(12000 - 10329)/3300 = 0,50 грн., а його ціна - 3,13 грн. + 0,50 грн. = 3,63 грн.

В умовах конкуренції дуже важливою є відповідність ціни, яку пропонує один банк, цінам аналогічного продукту на ринку. Тому у випадку, якщо розрахункова ціна вийшла вище ціни, запропонованої банками - конкурентами, необхідно проаналізувати можливі шляхи зниження витрат чи запропонувати клієнтам додаткові послуги, не пов'язані з великими витратами для банку. Можливий варіант компенсації збитків з одного виду послуг прибутком з іншого. Якщо банк не може компенсувати витрати, наприклад, з розрахунково-касового обслуговування, доходами від даних операцій, необхідно переглянути ціну інших видів послуг для компенсації втрат.

Знаючи сумарні витрати управлінь банку і середньомісячний обсяг наданих ними кредитів, можна визначити собівартість і ціну у процентах річних позичок, виданих в аналізованому місяці. Собівартість кредитів визначаємо за формулою:

(7)

де Р – загальні видатки, що віднесені на кредитний підрозділ;

ПО_б – середньомісячний обсяг виданих кредитів.

Зіставивши отримані результати із середньомісячною процентною ставкою за розміщенням ресурсів, можна робити висновки про прибутковість кредитування.

У рамках моделі «Банки всередині банку» встановлюємо, яке джерело залучення ресурсів є базою для проведення конкретної активної операції.

Так, ми для прикладу встановлюємо, що ресурсною базою для кредитів є:

- незнижувані залишки на розрахункових і поточних рахунках клієнтів банку;

- депозити підприємств і внески фізичних осіб у розмірі 50% від їх середньомісячного обсягу;

- залучені міжбанківські кредити терміном понад 1 місяць;

- ресурси, залучені через цінні папери терміном понад 1 місяць.

При цьому кожний з останніх двох видів залучення є джерелом кредитування в розмірі, рівному половині різниці між обсягом виданих позичок і 1/2 суми залишків на розрахункових і поточних рахунках клієнтів банку, залучених депозитів і внесків фізичних осіб.

Управлінню позичкових операцій установлюється ліміт кредитування в розмірі середньомісячних залишків за розрахункових і поточних рахунках клієнтів банку, депозитами підприємств і внесками фізичних осіб. Однак дана категорія залучення є джерелом кредитування лише на 50%, а різниця між лімітом видачі кредитів і 50% залишків на рахунках, внесках і депозитах покривається рівними частками за рахунок залучення міжбанківського кредиту і емісії боргових цінних паперів.

Розглянемо приклад визначення ціни кредитів, які видаються управлінням позичкових операцій. Структура залучення ресурсів подана у таблиці 1.8.1.

Таблиця 1.8.1

Структура залучення ресурсів

Розрахунок ціни залучених ресурсів для кредитування (собівартість кредиту) може бути зроблений за формулою:

Ціна (%) = Середньозважена ціна ресурсів (у % річних) x 100 / 100 –відсоток позикових і залучених засобів, вкладених в активи, що не приносять доходу.

За цією формулою визначається середньомісячна сума кожного виду ресурсів, що використовується управлінням позичкових операцій для кредитування. Потім, зваживши ціну кожного ресурсу за його питомою вагою в загальному обсязі залучених по банку ресурсів, знаходимо середньомісячну собівартість ресурсів для позичкових операцій.

Розглянемо розрахунок собівартості залучення ресурсів у вигляді залишків на клієнтських рахунках, рахунках депозитів юридичних і фізичних осіб, а також від залучення ресурсів шляхом реалізації (див. табл. 1.8.2).

Таблиця 1.8.2

Розрахунок собівартості залучення ресурсів у вигляді залишків на клієнтських рахунках, рахунках депозитів юридичних і фізичних осіб, а також з залучення ресурсів шляхом реалізації емітованих банком цінних паперів

гр.3 = гр.1-гр.2

гр.6 = гр.5х360х100 / гр.3х30

За даними таблиці визначаємо середньозважену ціну ресурсів (вартість зважується за питомою вагою в обсязі залучення).

(4 х 32,24+11 х 32,93+19 х 0,89+11х 0,32+13 х 9б91+0 х 23,71)/100 = 6,4 %.

Крім обов'язкових резервів, у банку є ряд активів, що не приносять йому доходу. Тому вартість дохідних активів повинна бути достатньою для покриття фактичної збитковості вкладення засобів у недохідні активи. Припустимо, що в аналізованому нами місяці середньомісячний сумарний обсяг активів, що не приносять доходу, складав 69049 тис. грн., чи 7,16% всіх активів банку. Разом з урахуванням недохідних активів, вартість ресурсів складе:

6,4 х 100 / (100 -7,16) = 6,9 %.

Вище відзначалося, що ресурсною базою кредиту є залишки на рахунках клієнтів банку, рахунках депозитів юридичних і фізичних осіб у розмірі 50% їх середньомісячного залишку, міжбанківський кредит і боргові цінні папери. У нашому прикладі місячний ліміт кредитування складає (див таб. 1.8.3)

Таблиця 1.8.3

Розрахунок ліміту кредитування (тис.грн.)

Половина ліміту забезпечується зазначеними у таблиці трьома джерелами залучення, а половина, що залишилася, забезпечується в рівних частках залученням міжбанківського кредиту (22556 тис. грн.) і за рахунок залучення коштів через цінні папери (22556 тис. грн.) Отже, управління позичкових операцій повинне компенсувати витрати підрозділів, що забезпечили його ресурсами в таких сумах:

- підрозділ розрахунково-касового обслуговування (залишки на клієнтських рахунках) – 1/2 частина його процентних витрат – 259,36/2= =129,68 тис. грн.;

- підрозділу депозитних операцій (депозити юридичних і фізичних осіб) – 1/2 частина його процентних витрат (31,46 + 6,48)/2 = 18,94 тис. грн.;

- підрозділу дилінгових операцій – 31,65% його процентних витрат ((22556/71250) х 100 = 31,65) чи 682,81 х 0,3165 = 216,11 тис. грн.;

- підрозділу цінних паперів – 84,19% його процентних витрат ((22556/26792) х 100 = 84,19) чи 228,17 х 0,8419 = 192,1 тис. грн.

Непроцентні витрати за позичковими операціями складають 483,15 тис. грн. Загальні витрати за позичковими операціями 129,68+192,1+216,11+18,94= =1040 тис. грн. При ліміті кредитування в 90224 тис. грн. процентна ставка за собівартістю дорівнює: 90224 х % / 12 = 1040; % = 13,83.

11.1. Передумови об’єктивної оцінки прибутковості банківських продуктів

11.2. Прибутковість операцій залучення-розміщення міжбанківських кредитів

11.3. Прибутковість операцій з купівлі-продажу іноземної валюти

11.4. Прибутковість операцій з купівлі-продажу цінних паперів

11.5. Прибутковість операцій з залучення депозитів і кредитування клієнтів банку

11.6. Підсумковий аналіз результатів

11.7. Засади оцінки прибутковості банківських підрозділів

11.8. Доходи функціональних підрозділів банку

11.9. Казначейство в системі перерозподілу внутрішніх грошових потоків у банку

11.10. Оцінка ефективності продажу послуг функціональними підрозділами банку при використанні моделі загального фонду засобів