Елементи деонтології в діяльності середнього медичного працівника.

Провідна роль у ствердженні деонтологічних принципів належить лікареві, що проводить повне обстеження хворого, ставить діагноз, призначає лікування, стежить за динамікою хворобливого процесу й ін. При проведенні цих заходів у життя від середнього медичного працівника потрібна службова й професійна дисципліна, чітке виконання всіх розпоряджень лікаря. Якісне й своєчасне виконання призначень або вказівок лікаря (внутрішньовенне вливання, ін'єкція, вимір температури, видача ліків й ін.) - один з основних деонтологічних елементів діяльності середнього медичного працівника. Однак виконання цих обов'язків повинне здійснюватися не формально, а по внутрішньому спонуканню, почуттю обов’язку, прагненню безкорисливо робити все необхідне, щоб полегшити страждання хворої людини. Це вимагає постійного самовдосконалення, поповнення професійних знань і майстерності.

При спілкуванні із хворим, крім дотримання етичних норм, потрібно мати високе почуття професійної витримки й самовладання, потрібно створювати обстановку довіри між медичним працівником і хворим, сприяти підвищенню авторитету медика й медичної установи, строго дотримувати лікарської таємниці.

Основні правила медичної деонтології:

1. Єдність знань принципів медичної деонтології і застосу­вання їх у практичній діяльності. Помічайте і сприймайте все, що відбувається з хворим. Вислуховуючи хворого, необхідно дати йому можливість виговоритись, це найкраще розкриває суттєві сторони внутрішньої картини його захворювання і ду­шевний стан, а також викликає ефект душев­ного полегшення. Разом із тим, говорити хворому потрібно лише те, що можна і доцільно йому знати. Забороняється розголошу­вати медичну таємницю. За будь-яких обставин хворого необ­хідно морально підтримувати, вселяти й укріплювати його віру у видужання. Після спілкування з хворим йому повинно стати краще. Не повідомляйте хворому про свої побоювання. Завжди демонструйте свою впевненість.

У роботі із хворим демонструйте впевненість у своїх діях і виборі тактики, не проявляйте вагання. Сумніви та нерішучість викликають стан недовіри хворого. Слід пам'ятати, що сумніви і нерішучість передаються частіше не словами, а невербальними засобами спілкування (поза, міміка, жести, сила і тембр голосу, погляд тощо). Завжди потрібно володіти собою і контролюва­ти свій емоційний стан при проведенні маніпуляцій (внутрішньо­венних ін'єкцій, зондування та ін). Якщо хворий відчує сумніви і нерішучість, він, здебільшого, не зможе спокійно переносити процедури, що суттєво підвищить ризик невдачі.

2. Завжди підтримуйте авторитет своїх колег, ні за яких обставин не критикуйте перед хворими їх дії.

При післяін'єкційному тромбуванні вен, ранніх ознаках заг­рози пролежнів, незначних опіках від гірчичників чи грілки тощо не акцентуйте увагу хворих на бездарності, неуважності й непрофесіоналізмі своїх колег. Нерідко у цьому винні не вони, а особливості організму. Проте необхідно негайно повідомити ліку­ючого лікаря, щоб вчасно усунути наслідки і попередити повто­рення цих небажаних явищ.

Медик працює у колективі. Одним з його професій­них обов'язків є дотримання норм субординації. Лікар і ме­дична сестра виконують спільну роботу, спрямовану на покра­щання здоров'я хворого і повинні дбати про свій авторитет.

Медик повинен особистим прикладом вчити мо­лодший персонал дотримуватись норм деонтології.

3. Спілкування з хворим є могутнім засобом психологічного впливу на його стан. При захворюванні потреба у душевному підбадьорливому спілкуванні здебільшого зростає, лише у важ­ких випадках спілкування обтяжує хворого і він уникає його. Необхідо уважно слухати хворого, відповідати на його запитання або коментувати його думки чітко, переконливо і професійно. У цьому випадку потрібно дотримуватись принципу "Слово - срібло, мовчання - золото, а слухання - діамант" (І. Харді).

Хворі насторожено сприймають слова і невербальні засоби спілкування медиків. Кожне слово, жест, погляд по-різному тлумачиться хворим, що залежить від особливостей його характеру, фізичного і психічного стану, установки і ступе­ня медичної обізнаності. Тому завжди потрібно пам'ятати про можливість ятрогенії, тобто погіршення стану хворого, зумовле­ного необережною інформацією чи дією. Необхідно пам'ятати, що внаслідок самої недуги у значної кількості хворих мають місце прояви псевдоятрогенних переживань. Псевдоятрогенія - це уявне перебільшення неприємностей, пов'язаних із хворобою. У цьому відношенні необережно сказане слово може різко по­гіршити загальний стан, "рана, нанесена ножем, загоїться, а спричинена словом - ніколи".

Негативний вплив на хворого, викликаний неправильним сти­лем роботи медика, особливостями його особистості, нетак­товністю, називають "психічними шкідливостями". Якщо негативну ятрогенну дію на хворого частіше чинять лікарі (їх слова для хворого більш авторитетні), то "психічні шкідливості" більш характерні для діяльності медичної сестри.

Щоб розрядити обстановку і підбадьорити хворого, інколи варто тактовно пожартувати, внести в розмову доцільну дозу гумору. Проте потрібно знати, що не всі хворі (особливо важкі) сприймають жарти. Навіть коли хворий сприймає гумор, потрібно завжди дотримуватись принципу: "Сміятись разом із хворим, але ніколи не сміятись над ним".

Особливого такту і делікатності потребують випадки, коли хворий просить поради, яка стосується сім'ї та побуту особисто­го життя. В особистому житті людина повинна розібратись сама.

4. Існують певний порядок і режим для хворого, а не хворий для порядку і режиму. Загальні засади встановленого режиму і порядку повинні виконуватись. Але не можна допускати надмірно­го формалізму. Якщо хворий внаслідок якоїсь причини не спав практично всю ніч і заснув під ранок, недоцільно будити його о шостій годині для вимірювання температури. Якщо пацієнту призначено снодійний засіб, а він заснув без нього, то безглуздо будити його, щоб дати прийняти снодійний препарат. У будь-якій роботі по­трібно проявляти здоровий глузд, а не "голий" формалізм. Це один з головних принципів медичної деонтології.

5. У медичних працівників мають місце прояви професійної деформації, викликані характером професії. Спочатку ці зміни не­значні, але потім вони стають невід'ємною частиною характеру і стилю поведінки людини. Медичний працівник постійно бачить страж­дання людей. З часом він може до них звикнути і не звертати увагу. Для медика виконання будь-яких маніпуляцій і про­цедур є звичною справою. А для хворих значна їх кількість є дуже неприємними. Очікування неприємності здебільшого суб'єктивно переноситься важ­че, ніж сама неприємність. Ось чому, відповідно до одного з прин ципів медичної деонтології, неприємні процедури і маніпуляції бажано виконувати якнайшвидше після призначення лікаря, щоб скоротити хворому час очікування. При виконанні будь-якого призначення медик повинен чітко уявити себе або своїх близьких на місці хворого. Це дійовий засіб профілактики про­явів професійної деформації. Потрібно постійно виражати почут­тя емпатії - сприймати, розуміти і співпереживати стан іншої людини, що є необхідною професійною рисою медика.

6. В усьому дотримуйтесь розумної міри. Медичний працівник повинен завжди бути приязним із хворими. Але важливо, щоб ця приязнь не переходила у фамільярність, а уважність до хворих - у настирливість і стурбованість. Або, навпаки, приділяти більше уваги хворим, які її дійсно потребують. Іна­кше з'являється думка, що вони нікому не потрібні, або їх стан безнадійний, а тому ніхто на них уваги не звертає.

Медик не має права демонструвати, що стан хворого безнадій­ний. Яким би у нього не був душевний стан, на роботі він пови­нен бути врівноваженим, бадьорим, логічним і рішучим. Важливо, щоб медик інтуїтивно відчував душевний стан хворого й адекватно діяв на нього за допомогою "масок". В одній ситу­ації потрібно продемонструвати турботливість і ласку, в інших - суворість і рішучість. Користуватись "масками", які визначають стиль поведінки, в кожному конкретному випадку потрібно адек­ватно, щиро, але надмірно не переграючи роль лагідної, податливої особи чи неприступного суворого охоронця порядку.

7. Передусім будьте Людиною. Життєвим девізом медичного працівника є :"Бути Людиною серед людей" (М. Пирогов). Людяність і людські стосунки є обов'язковими компонентами психологіч­ного портрету медика. Перш за все потрібно, за будь-яких обста­вин, бути саме Людиною, відтак - медиком, а потім фахівцем.

Будь-яка спеціальність, а особливо медика, - це, насамперед, реалізація внутрішнього потягу та здібностей, що потенціюють­ся набутими знаннями й уміннями та високою моральністю. Ме­дик повинен служити хворим людям і медицині, а не дбати передусім про матеріальні вигоди, гонорари, хабарі. Мірилом людя­ності людини є її совість.

8. Будьте психологом, розумійте психіку хворого. Став­тесь до нього саме як до хворої людини, в якої психіка змінена недугою. Дотримання принципів медичної деонтології вимагає знань основ загальної та медичної психології. Необхідно чітко уявляти і розуміти, що психічний стан хворого змінений внаслі­док переживання ним свого захворювання, яке є індивідуальним для кожного хворого. Наприклад, деяких недосвідчених медичних працівників може виводити із стану внутрішньої рівноваги те, що хворий вередує, вимагає підвищеної уваги, ласки, що його нерідко потрібно вмовляти, що він демонструє свій егоїзм тощо.

Крім цього, хвороба астенізує нервову систему, що супровод­жується тимчасовим функціональним псевдорегресом психіки з переважанням примітивних емоційно-поведінкових реакцій ниж­чого порядку. Необхідно це все глибоко усвідомити, сприймати як реальність і бути до цього морально готовим. Потрібно розу­міти, що дані прояви згладжуються в міру одужання хворих, підтри­мувати віру хворого в успіх лікування, відволікати його увагу від примх і підбадьорювати. У випадках, коли ступінь проявів примх не відповідає дійсному стану недуги і хворий починає зловжива­ти своїм становищем, необхідно його делікатно, але твердо і рішу­че поставити на належне місце.

9. Любіть і поважайте всіх хворих, але ставтесь до них індиві­дуально. Професія медика передбачає безумовну любов і повагу до всіх хворих. Проте стан різних хворих є неоднаковим. Крім цього, різними є характери хворих і особливості внутрішньої кар­тини їх недуги. Неоднакові прояви цих факторів вимагають індивідуального підходу до хворих. Наприклад, перш за все, потрібно приділити більше уваги важкохворим незалежно від особливос­тей їх характеру. Потім необхідно обслужити всіх інших хворих з відносно врівноваженою психікою.

Дотримуйтесь різних стилів поведінки, адекватних реальній обстановці, але завжди виконуйте загальні принципи медичної деонтології. Медична деонтологія не може давати рекомендації щодо поведінки на всі випадки медичної діяльності. Кожен конкретний випадок вимагає різного підходу, що досягається адекват­ною оцінкою ситуації, гнучкістю підходів, тактовністю, спостереж­ливістю та інтуїцією. Проте у будь-якому випадку необхідно не­ухильно дотримуватись загальних принципів медичної деонто­логії і займатись своєю діяльністю в межах її основних засад. Людині, яка присвятила своє життя медицині, потрібно бути твер­до переконаною, що лікують не тільки таблетки, ін'єкції і медичні процедури, а й медики із своїм стилем ставлення до хворих і своїх обов'язків за допомогою сучасних методів лікування. Дот­римання основних засад медичної деонтології є морально-етич­ною базою успішної медичної діяльності. Сутність їх в основно­му полягає в трьох головних вимогах до медиків, а саме:

1. Мати загострену потребу володіти і керуватись у своїй діяль­ності комплексом якостей, які називають людяністю.

2. Бути патріотом медицини та її кращих традицій.

3. Бути висококваліфікованим професіоналом, який постійно підви­щує рівень своєї майстерності.

Підтримуйте належний психологічний клімат у колективі. Робота медиків здебільшого має колективний характер. Кожен член колективу вкладає свою працю і душу в успіх загальної справи. Ось чому медична деонтологія і психологія приділяють велику увагу морально-психологічному клімату в колективі.

Взаємовідносини в колективі перебувають у прямій залеж­ності від спілкування і психологічної сумісності окремих його членів. Цей фактор нерідко є вирішальним у міжособистісних сто­сунках. Ось чому питанню спілкування і психологічної сумісності необхідно приділяти належну увагу. Лише на здоровій психо­логічній основі в колективі існує сприятливий мікроклімат, при якому члени колективу працюють у спокійній і доброзичливій атмосфері, поважають один одного. Якщо медики будуть постійно нервувати на роботі, потрапляти під вплив різних негативних емоцій і стресів, ефективність лікувального процесу суттєво знизиться.

5. Основні якості особистості медика:

1. Морально-вольові - співчуття, доброзичливість, совість, щирість, оптимізм, чесність, самовідданість, працелюбність, терпіння, ввічливість, уважність, ніжність, лагідність, мужність, рішучість, скромність, принциповість, почуття власної гідності, ініціативність, дисциплінованість, вимогливість до себе та інших.

2. Естетичні - акуратність, охайність, потяг до краси, непримирення до огидного і "сірості" у побуті, прагнення покращити умо­ви, в яких перебуває хворий.

3. Інтелектуально-пізнавальні - ерудованість, спостережливість, логічність, прагнення пізнати сутність явища, систематичне підви­щення рівня професійних знань і кваліфікації, вміння бути уваж­ним співрозмовником, комунікабельним у спілкуванні з пацієн­тами та їх родичами, здатність осмислювати отриману інформа­цію з виділенням головного й ефективно використовувати її в лікувально-профілактичному процесі.

Вищевказані позитивні якості прикрашають кожну людину, але що стосується медика, то це його професійні якості. Так, слюсар чи тракторист може проявити ніжність і ласку, в основ­ному, в позаслужбовій обстановці, а для лікаря це невід'ємні службові якості.

Зупинимось на найважливіших рисах особистості медика. Передусім він повинен бути спостережливим. Люди суттєво відрізняються між собою щодо спрямованості спостережливості. Одні добре помічають усе, що належить до неживих предметів, інші краще бачать особливості внутрішнього світу людини, її ду­шевний стан, переживання, потреби, надії, страхи тощо.

Для професійної діяльності медика необхідно розвивати в собі обидва види спостережливості, він повинен помічати, що відбувається в душі людини, розуміти її внутрішній стан, відгаду­вати думки.

Принципи медичної деонтології вимагають, щоб дані спостере­ження за хворим були глибоко осмисленими і стали переконливими. Таким чином, важливим психологічним принципом медичної деонтології є єдність професійної спостережливості, усвідомлен­ня сутності явища і переконання у своїй правоті.

Суттєвим психологічним аспектом медичної деонтології є емо­ційне "зафарбування" отриманої й осмисленої інформації. Ме­дичний працівник повинен відчувати біль і переживання іншої лю­дини як свої власні. Це допоможе зрозуміти стан хворого і розділи­ти з ним його переживання, що має велике значення для хворого. Адже для будь-якої людини дуже важливо, щоб її зрозуміли.

Важливою особливістю професії медика є гуманізм. Він вип­ливає із самої сутності професії, бо не можна любити професію медика, не люблячи людину.

Однією з головних моральних якостей медика є милосердя. Хворий ставить особливі вимоги саме до особистості лікаря, шукає в ній передусім риси доброти, співчуття, милосердя. Ось чому був аб­солютно правим відомий російський хірург М. Петров, який ствер­джував, що медиків потрібно вибирати серед людей, у душі яких горить вогонь безкорисливої любові до своєї справи і людей. Сутність цієї професії - це повсякчасне втілення милосердя.

Гуманізм і милосердя базуються на доброті. Медична деон­тологія вимагає від медика бути добрим до хворих, його родичів і близьких. Проте бути добрим не означає бути "добреньким". Якщо медик бачить, що хворий порушує необхідний режим потрібно тактовно, але рішуче заборонити такі дії. Інакше такого роду "доброта" може призвести до погіршення стану хворого.

Доброта, гуманізм і милосердя медика повинні органічно по­єднуватись з рішучістю і принциповістю, делікатністю і так­товністю. Делікатність і тактовність є проявом внутрішньої інте­лігентності людини, яка досягається вихованням. Виховання - це не лише гарні манери, це поняття більш глибоке. Виховання пе­редусім формує внутрішню інтелігентність людини, що включає повагу до людей, уміння встановити з ними контакти.

Інтелігентність визначається не тільки рівнем освіти, а пере­дусім вихованням.

Лікар за будь-яких умов повинен проявляти самовідданість і чесність у роботі.

Совість - це "внутрішній суддя" вчинків людини. Мораль­ний критерій совісті тісно пов'язаний з розумінням людиною сут­ності добра і зла, обов'язку та іншими моральними категоріями.

Значення совісті в роботі медика є надзвичайно великим. Як би добре не був поставлений контроль, неможливо прослідкува­ти за кожним кроком медика. Лише совість і почуття обов'язку не дозволять халатно ставитись до своїх обов'язків.

Скромність і акуратність повинні бути і в стилі поведін­ки, і в зовнішньому вигляді. Надмірний "шик" в одязі та косметиці мимовільно викликає у хворих запитання: "Невже він, такий зайнятий собою, буде турбуватись про нас?" Але, дивлячись на недбалий одяг, нечепурний вигляд, вони також думають: "Якщо він і про себе не турбується, то як буде допомагати нам?" Відпо­відний стиль одягу і поведінки створює належний імідж медика, який повинен психотерапевтично діяти на хворого і допомагати його одужанню.

Ввічливість і увага відносно хворого - це не лише прави­ла етикету. Неввічливе, а тим більше презирливе чи огидливе ставлення до хворого, фамільярність травмують його психіку, що негативно впливає на перебіг недуги.

Невід'ємною частиною діяльності медика є оптимізм. Ме­дику доводиться брати участь у лікуванні дуже важких хворих. Необхідно всіляко переконувати їх у сприятливому результаті. А для цього потрібно самому бути оптимістом, вірити в успіх і різними засобами добиватись його.

Мужність - це властивість не боятись труднощів у ро­боті, не ухилятись від відповідальності. Мужність повинна поєднуватись з рішучістю. Інколи в медичній практиці доводить­ся ризикувати. Але частка ризику повинна бути адекватною обставинам. У лікувальній роботі ризик дозволений лише в межах наявних знань і досвіду. Його не можна допускати за рахунок здоров'я і життя хворих.

У професії медика важливу роль відіграє його влас­не психічне здоров'я. Лікарі з неврівноваженою психікою не можуть належним чином переносити всі психоемоційні наванта­ження, пов'язані з професією, що вимагає розвинутої здатності до пристосування. При виконанні службових обов'язків завжди потрібно проявляти високий професіоналізм і адек­ватну тактовну поведінку, яка відповідає конкретним обставинам. Лише той лікар по-справжньому розумітиме хворих і буде ефек­тивним цілителем, який сам є здоровим й уміє слідкувати за влас­ним здоров'ям.