Класифікація солончаків

В класифікації ґрунтів України (М.І.Полупан, 1988) солончаки окремо не виділяються, засолення ґрунтів враховується на рівні роду, а тип і ступінь солення визначають вид ґрунту. Проте у світовій практиці (Росія, США, країни Західної Європи) і особливо у міжнародній класифікації ґрунтів солончаки виділені на рівні ґрунтової групи. Так, при створенні Ґрунтової карти світу 1974 р було виділено 26, а 1987 р -–27 ґрунтових груп, серед яких є і солончаки.

Солончаки (від руського «солончак») – засолені ґрунти з вмістом понад 1% солей з поверхні. Серед них виділяють: звичайні, чорноземоподібні, вапнякові, гіпсові, содові, глейові, мерзлотні, такировидні. Тому вважаємо доцільним навести класифікацію солончаків, що найбільш відповідає ґрунтово кліматичним умовам України (табл. 3.63).

Згідно із «Класифікацією та діагностикою ґрунтів СССР» (1977) солончаки об'єднані в два типи:автоморфні ігідроморфні.

Гідроморфні солончаки – розвиваються в умовах близького залягання мінералізованих підґрунтових вод, а автоморфні – формуються на засолених ґрунтотворних породах при глибокому заляганні підґрунтових вод, що не мають зв'язку з ґрунтом.

Серед гідроморфних солончаків виділяють наступні підтипи:

– Типові – утворюються при близькому (2-4 м) заляганні дуже мінералізованих підґрунтових вод, в них найбільше виражені властивості солончаків. Рослинність дуже зріджена, або відсутня зовсім. Профіль дуже слабо диференційований, добре виражений лише поверхневий горизонт з великим скупченням легкорозчинних солей. У профілі виявляються ознаки оглеєння у вигляді сизуватих і вохристих плям;

Таблиця 3.63 – Класифікація солончаків (Інститут ґрунтознавства ім.В.В.Докучаєва, 1977)

– Лучні – утворюються під зрідженою лучною рослинністю, внаслідок засолення лучних ґрунтів зі збереженням властивих для них морфологічних ознак і будови профілю (Hdgls+Hpgls+Phgls+Pgls). Характеризуються більшою кількістю гумусу, ніж інші підтипи солончаків і притоком мінералізованих підґрунтових вод;

– Болотні–утворюються при засоленні болотних ґрунтів. Рослинність представлена солянками з пригніченими болотними рослинами. По всьому профілю спостерігається оглеєння і сильне засолення, нерідко присутній оторфований горизонт (Htgls+Phgls+Pgl). Мінералізовані підґрунтові води на глибині 0,5-1 м;

– Приморські – утворюються з наймолодших морських відкладів. Вкриті пухкою кіркою солей, під якою залягає піщаний або супіщаний шар з великою кількістю черепашок, сильно засолений хлоридами і на незначній глибині оглеєний;

– Вторинні – утворюються внаслідок неправильного (без дренажу) зрошення яке супроводжується підняттям мінералізованих підґрунтових вод і засоленням ґрунту.

Серед солончаків автоморфних виділяють наступні підтипи:

– Типові – характеризуються максимальним нагромадженням легкорозчинних солей на поверхні ґрунту;

– Такировидні – в яких відбувається перша стадія розсолення типового солончака, а на поверхні формується тонка (1-2 см) розсолена кірка.

На роди солончаки автоморфні і гідроморфні поділяють за типом засолення ( табл. 3.64). В Україні найбільш поширені сульфатно-содові (у Придніпров'ї на терасах р. Дніпро), хлоридно-сульфатні та сульфатно-

Таблиця 3.64 – Критерії для поділу солончаків за типом засолення

Тип засолення	Відношення аніонів, мг-екв	Співвідношення аніонів і катіонів мг-екв
Cl- : SО	:СІ-	НСО3- : SО
Хлоридний	>2,5	–	–	-
Сульфатно-хлоридний	2,5-1	–	–	-
Хлоридно-сульфатний	1-0,2	–	–	-
Сульфатний	<0,2	–	–	-
Содово-хлоридний	>1	<1	>1	> Са2+ + Мg2+
Содово-сульфатний	<1	>1	<1	НСО > Са2+ + Мg2+
Хлоридно-содовий	>1	>1	>1	НСО > Са2+ + Мg2+
Сульфатно-содовий	<1	>1	>1	НСО > Са2+ + Мg2+
Сульфатно- або хлоридно- гідрокарбонатний	>1	>1		->Na+, Na+<Ca2+, Na+<Mg2+

хлоридні (на морських узбережжях Причорноморської низовини і островах затоки Сиваш) солончаки.

При розподілі солончаків автоморфних на роди враховують і джерело засолення. За даним показником розрізняють солончаки:

– літогенні – утворилися на засолених ґрунтотворних породах;

– давньогідроморфні –утворюються з гідроморфних солончаків, що втра­тили зв'язок з підґрунтовими водами;

– біогенні – утворюються внаслідок біологічного засвоєння азоту специфічними мікроорганізмами, з нагромадженням нітратів.

Якісний склад солей надає поверхневому шару ґрунту специфічної будови. З урахуванням морфологічного прояву різного типу засолення на поверхні грунувиділяють такі види солончаків:

– кіркові – в складі солей переважає хлористий натрій (NaCl), а на поверхні ґрунту утворюється щільна кірка;

– пухкі – містять багато сірчанокислого натрію (Na₂SО₄∙10Н₂О). Зверху такі ґрунти дуже сухі і пухкі. Щільність верхнього шару не перевищує 1,0 г/см³;

– мокрі –до складу яких входять гігроскопічні солі (CaCl, MgCl₂), тому їх верхній шар темного забарвлення і завжди вогкий на дотик;

– чорні – характеризуються високим вмістом соди (Na₂CО₃), яка підвищує розчинність органічної речовини. У таких ґрунтах після дощу або поливу вода застоюється на поверхні, майже не проникає вглиб ґрунту і випаровувається. Поверхня ґрунту набуває темного (чорного) забарвлення.

За характером розподілу солей у ґрунтовому профілі виділяють поверхневі – максимум легкорозчинних солей знаходиться на поверхні і глибокопрофільні солончаки, коли весь ґрунтовий профіль до підґрунтових вод засолений.

На території України, крім солончаків, є ґрунти різного ступеня засолення. Залежно від загального вмісту легкорозчинних солей у водній витяжці, з ураху ванням їх видового складу розрізняють: слабо-, середньо- і сильно засолені ґрунти. Їх доцільно визначати, на нашу думку, у відповідності із пропозиціями Н.І.Базилевич та Е.І.Панкової (табл. 3.65).

Таблиця 3.65 – Класифікація ґрунтів за ступенем засолення (солончакуватості) залежно від складу солей (Н.І.Базилевич, Е.І.Панкова, 1972)

В засолених ґрунтах важливо враховувати глибину скупчення солей. За цим показником засолені ґрунти поділяють на:

– солончакові – легкорозчинні солі на глибині 0-30 см;

– високосолончакові – 30-50 см;

– солончакуваті – 50-100 см;

– глибокосолончакуваті – 100-150 см;

– несолончакуваті (глибокозасолені) – 150-200 см.