Умови ґрунтоутворення

Клімат Лісостепу помірно-континентальний, теплий з достатнім зволоженням на заході і нестійким на сході, з нейтральним балансом вологи і періодично промивним водним режимом.

Найвологіший західний Лісостеп, клімат якого подібний до західного Полісся. Тут найвищий в зоні і дуже високий коефіцієнт зволоження (ГТК >2 в прикарпатській смузі і 1,4-2,0 на сході). Кількість атмосферних опадів 550-700 мм і більше на рік і 400-500 мм за теплий період. Можливі сильні зливи (понад 100мм). Сільськогосподарські культури добре забезпечені вологою (запас продуктивної вологи в метровому шарі навесні становить 160-180 мм, знижуючись до 50-80 мм в період вегетації культур).

Культури добре забезпечені теплом. Період з температурами повітря вище 0°С дорівнює 250-270 днів; сума активних температур (понад 10°С) – 2400-2600°С, безморозний період триває 165-190 днів.

Правобережний і Лівобережний Лісостеп зволожені значно менше (ГТК в північній периферії обох частин становить 1,1-1,2, а в південній і східній частині дорівнює 1,0). Середньорічна сума атмосферних опадів становить 500-580 мм, а за теплий період випадає 350-400 мм. Вирощувані культури менше забезпечені вологою ніж в західному Лісостепу. Середні багаторічні запаси продуктивної вологи в метровому шарі становлять 130-170 мм навесні під час сівби і 50-80 мм в період збирання врожаю.

Теплові умови дещо інші ніж на Поліссі. Період із середньодобовою температурою вище 0°С триває 240-250 днів (на сході менше 240 днів). Сума активних температур (понад 10°С) дорівнює 2600-2800° і до 3000° у східній частині зони яка межує зі Степом. Баланс вологи в західній провінції позитивний, на решті території Лісостепу – нейтральний; ГТК по зоні в цілому дорівнює 1. Тобто кількість опадів приблизно дорівнює кількості вологи, яка випаровується.

Кліматичні умови визначають характер сільськогосподарського використання земель. Серед сільськогосподарських угідь переважає рілля. Господарства спеціалізуються на вирощуванні озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, овочів, плодово-ягідних і кормових культур.

Рельєф. Лісостеп України має дуже різноманітний рельєф. Загалом це підвищена рівнина з розвиненим водноерозійним рельєфом.

Для Правобережного Лісостепу найбільш характерний широкохвилястий водноерозійний рельєф. Він властивий територіям корінного плато з стародавньою, добре вираженою водноерозійною мережею. Балки переважно глибокі, широкі з великою протяжністю, але порівняно мало розгалужені Балочна мережа має значну густоту. Міжбалочні вододіли широкі і високі з добре вираженим плато, площа яких дорівнює приблизно площі схилів. Схили добре виражені – рівні, переважно пологі, рідше похилі.

На вододільних плато розвинений мікрорельєф у формі улоговин і западин.

Є в цій частині Лісостепу і малопродуктивні яружно-балочні землі. Найбільш поширені вони в Правобережно-Придніпровському регіоні, розміщеному вздовж правого берега р. Дніпро від м.Києва до м.Дніпропетровська. Сформувались під впливом глибокого (100-160м) місцевого базису ерозії. Горизонтальне розчленування становить

1,3-1,5км/км², а в районі Канева сягає 4,2 км/км². Загальна еродованість території регіону становить 34,9%. Рілля еродована на 31,4%, а природні кормові угіддя на 65,4%.

В Лівобережному Лісостепу переважає плоскорівнинний водноерозійний рельєф. Балки, як правило, неглибокі, але часто широкі з плоскою долиною. На давній терасі Дніпра ширина якої на лівому березі в окремих місцях становить понад 100 км, мікрорельєф виражений видовженими депресіями – блюдцеподібними западинами.

У Донецькій області, в районі Сєверодонецька, на високому правому березі р. Сіверський Донець розташована Сіверсько-Донецько-Орельська яружно–балкова система де значні площі розчленовані ярами і розмиті рівчаками.

В західному Лісостепу вузькохвилястий водноерозійний рельєф, а подекуди і гребнеподібний, характерний для сильно підвищених територій корінного плато і прибережних прирічкових смуг. Тут густа мережа сильно вироблених балок, які розчленяють місцевість на вузькі вододіли, з перевагою схилів над площею плато.

Вузькі вододіли плато переходять у пологі й спадисті схили, які займають переважну площу масивів, значні площі припадають на стрімкі схили, на яких дуже розвинений стік води в період сніготанення і зливових дощів. Тому тут сильно розвинений площинний змив ґрунту та лінійний розмив (яружна ерозія). Остання найбільш інтенсивно виражена в Придніпровській яружно-балочній системі.

В Лісостепу поширений також водноакумулятивний тип рельєфу, який властивий річковим терасам, що вкриті лесовидними суглинками. Це дуже рівні, навіть плоскі території, позбавлені будь-яких ерозійних форм (балок, ярів), але всіяні западинами, ерозія майже відсутня, територія майже не дренована і тому підґрунтові води залягають неглибоко, капілярно зв'язані з ґрунтами, викликаючи їх перезволоження.

Рослинність відіграла провідну роль у формуванні ґрунтового покриву Лісостепу. Складна історія її розвитку визначила майже всю структуру ґрунтового покриву зони, зокрема географію і топографію найпоширеніших у ній опідзолених і реградованих ґрунтів та чорноземів.

Для лісостепової флористичної зони характерно чергування лісових і степових екосистем. Лісова рослинність зосереджена на високих, добре дренованих ділянках місцевості і представлена дубовими, дубово-грабовими і дубово-кленовими-липовими лісами. В долинах рік ростуть соснові і сосново-дубові ліси, а також ясен, вяз, осокір, верба, вільха. В західній частині Лісостепу острівне розповсюдження має бук.

На Правобережжі Дніпра широко зустрічається граб, в той час як на Лівобережжі він не займає домінуючої ролі. На Правобережжі перший ярус утворює дуб, ясен і явір, другий – клен гостролистий і граб польовий. В підліску: ліщина, бересклет, крушина, калина, свидина, гордовина, бузина чорна і червона.

На Лівобережжі поширений дуб з домішками клену та липи. В підліску: ліщина, клен татарський, горноклен, глід, терен, шипшина.

В західному Лісостепу перший ярус утворює дуб, граб, клен гостролистий, берест, явір, зустрічається бук. В підліску: ліщина, бересклет, глід, черемшина.

Трав'яний ярус добре розвинений і різноманітний. У його складі копитень, купина, зірочник лісовий, осока волосиста, підмаренник запашний.

В Лісостепу на піщаних борових терасах поширені соснові і сосново- дубові ліси. Заплавні ліси представлені липовими і вільховими дібровами.

Лучно-степова рослинність Лісостепу приурочена до понижень і слабо дренованих вододілів. Лучні степи тепер всі розорані. Тому природна рослинність на них майже відсутня.

В минулому для Лісостепу характерні лучні степи, які поєднували ознаки луків та степів. Тут були поширені різнотравно-ковилові, різнотравно-типчаково-ковилові, типчаково-тонконогові, різнотравно-куничникові-стоколосові угрупування, домінантами яких є ковила волосиста, іоанна вузьколиста, типчак, келерія гребінчаста і північностепова; різнотрав'я – гадючник, шавлія лучна і поникла, шолудавник чубатий.

У заплавах річок поширені заплавні луки: в умовах перемінного водного режиму прируслової частини розвивається вузьколистоногові й ранньоосокові остепнені луки, у центральній частині – лучнокострицеві, повзучопирійні, лучнолисохвостові луки, а в притерассі – воднолепешнякові, лисячоосокові і гостроосокові болотисті відміни. Однак в заплавах Дніпра і його лівобережних притоках, зі значним поширенням засолених і солонцевих ґрунтів в складі лучної рослинності з'являються галофіти. При содовому засоленні – хріниця хрещувата, покісниця розставлена, стелошок середній, лутига дрібнолисткова; хлоридному – свинорій пальчастий, лутига татарська, тамарикс.

Боліт на території Лісостепу мало (230 тис. га). Це низинні болота. В умовах близького залягання вапнякових і лесових порід формуються алкалітрофні болота, покриті трав'яними, трав'яно-гіпновими, а в притерассі – вільховими ценозами.

Ґрунтотворні породи. Характерною особливістю складу ґрунтотворних порід Лісостепу є їх літологічна одноманітність на території. За винятком заплавних, піщаних терасових і сильноеродованих ґрунтів, що залягають на елювії корінних порід. Решта ґрунтів сформувалась на лесах. У північно–західній частині лесам переважно властивий грубопилувато легкосуглинковий механічний склад, що обумовлює високу здатність до розмивання і викликає інтенсивне яроутворення на сільськогосподарських угіддях, а також площинний змив ґрунтів.

У межах Придніпровської терасової низовини леси переважно середньо-суглинкового механічного складу. Для них характерна висока насиченість кальцієм, нейтральна реакція, формування сприятливих водно-фізичних і фізико-механічних властивостей ґрунтів. Все це обумовлено специфікою хімічного і мінерального складів породи, до якої входить від 6 до 13% вуглекислих солей кальцію і магнію. Негативною властивістю ряду лесових порід Придніпровської терасової рівнини (на Лівобережжі) є засоленість їх водорозчинними солями (головним чином содою), близьке залягання до поверхні слабомінералізованих (але тих, що містять соду) ґрунтових вод. Це обумовлює утворення солончакуватих ґрунтів і солонців содового засолення.

Волино-Подільська і Лівобережна підвищена рівнини характеризуються давнім водноерозійним рельєфом, що добре дренує місцевість і сприяє ерозії. На плакорних нееродованих чи малоеродованих (широкохвилястих) ділянках лесова товща досягає досить значної потужності (25-30 м), розчленовуючись при цьому на 5-6 ярусів, розділених 4-5 горизонтами похованих ґрунтів.

На сильноеродованих територіях, наприклад на Поділлі, в Придніпров'ї та інших аналогічних місцях з вузькохвилястим та гребнеподібним рельєфом, лес часто відсутній зовсім (його змито), а ґрунтоутворюючими виступають місцеві корінні породи. У крайній південній частині зони Лісостепу в основі лесової товщі з'являється так званий «шоколадний лес», потужність якого на південь зростає. Такі особливості супроводжуються інтенсивнішим вивітрюванням первинних мінералів і нагромадженням плівок гідрооксидів заліза, важким механічним складом (важкий суглинок, легка глина).

На південній периферії Лівобережного високого Лісостепу в нижніх горизонтах грунтового профілю з'являється солевий акумулятивний горизонт, що містить сульфати, особливо гіпс.

Отже переважаючі ґрунтотворні породи лісостеповоі зони – леси і лесовидні суглинки. Головною особливістю яких є карбонатність, сприятливі фізичні і фізико-хімічні властивості, що в багатьох випадках визначає агрономічно цінні властивості ґрунтів зони.