Мал. 15. Скелет. Загальний вигляд спереду

М’який скелет становлять сполучнотканиннi утворення: зв’язки, апоневрози, фасцiї, мiжкiстковi перетинки.

За формою кiстки подiляють на довгi, короткi, плоскi та атипові. Розгляньте на препаратах: довгi кiстки мають тiло (diaphysis), i два наростки (epiphysis) – ближчий та віддалений (proximalis et distalis). Мiж тілом i наростками розміщений метафіз (metaphysis), в якому локалiзуються зони росту кiсток у довжину. Бiльшiсть довгих кiсток входить до складу верхнiх і нижнiх кiнцiвок.

Короткi кiстки утворюють хребтовий стовп, зап’ясток, заплесно i забезпечують гнучкiсть рухiв. Плоскi кiстки утворюють стiнки порожнин тулуба, черепа. До атипових кiсток належать деякi кiстки черепа, якi мають окремi частини рiзної форми (наприклад, скронева кiстка), вони не мають певної визначеної форми.

Будова кістки є складною, що вiдображує її функцiю та розвиток. На розпилі видно: зовнiшнiй шар усiх кiсток утворює щiльну речовину (substantia compacta), внутрiшнiй - губчасту речовину (substantia spongiosa). У товщi трубчастих кiсток розміщені кістковомозковi порожнини, стінки яких вистеляє дуже тонка оболонка з колагенових волокон, яку називають середкістям (endosteum).

Розглядаючи свiжі препарати кiсток людей чи тварин, звернiть увагу на те, що затоки в губчастій речовині та кiстковомозковi порожнини заповненi червоним кiстковим мозком (medulla ossium rubra). Вiн побудований з ретикулярної (сітчастої) тканини, що виробляє стовбуровi клiтини кровi, з яких розвиваються всi види клiтин кровi.

Розрiзняють червоний кiстковий мозок (medulla ossium rubra), в якому утворюються еритроцити, лейкоцити, тромбоцити, та жовтий кiстковий мозок (medulla ossium flava). Останнiй в тілі трубчастих кісток поступово замiнює червоний кiстковий мозок, жировi клiтини надають йому жовтого кольору.

На зовнiшнiй поверхнi кісток є сполучнотканинна оболонка – окiстя (periоsteum). Окістя складається з двох шарiв: зовнішнього – волокнистого, та внутрiшнього – остеогенного. Остеогенний шар утворений пучками еластичних і колагенових волокон та значною кiлькiстю остеобластiв, що розмножуються i перетворюються на остеоцити. Таким чином, кiстка росте в товщину назовнi шляхом нашарування кiсткової тканини. В окiстi розташовуються кровоноснi судини i нерви, якi здiйснюють живлення та iннервацiю кiсток. У разі ушкодження окiстя руйнується вiдповiдна частина кiсткової тканини.

Хiмiчний склад i фiзичнi властивостi кісток

Кісткова тканина дорослої людини складається з 50% води, 15,75% жиру, 12,4% органiчних i 21,85% неорганiчних речовин. У знежиренiй кiстцi мiститься приблизно 1/3 органiчної i 2/3 неорганiчної речовини. Осеїн – клейка органiчна речовина – надає кiсткам гнучкостi, мiнеральнi речовини – мiцностi.

Таким чином, кiстка – орган опори i руху тiла ‑ складається з трьох взаємопов’язаних компонентiв: кiсткових клiтин, мiжклiтинної речовини i мiнеральних речовин. Розрiзняють 4 типи кiсткових клiтин: остеобласти, остеокласти, остеоцити i хондроцити. Остеобласти розташовані у внутрішньому шарі окістя i виробляють осеїн. Остеокласти беруть участь у резорбції (руйнуванні) кістки, утворюють порожнини. Остеоцити - зрiлi клiтини, замурованi в мiнеральнiй речовинi кiстки, вони утворюють кiстковi пластинки. Останнi концентрично розташованi навколо так званого каналу остеона, в якому проходить кровоносний капiляр. Цi пластинки, канал та капiляр складають окрему структурну одиницю кiстки - остеон.

Напрямок центральних каналiв остеонiв вiдповiдає напряму сил натягу та опору, якi виникають у процесi функцiонування кiстки. Кожна кiстка має специфiчнi особливостi архiтектури, зумовленi фiзичним навантаженням.

Ріст трубчастих кiсток кiнцiвок у довжину здійснюється за рахунок хондроцитiв епіфізаного хряща. Вони розташованi в прошарку хряща мiж тілом та кінцем кістки i забезпечують рiст тіла кістки в довжину. Епiфiзарний хрящ (він ще має назву зони росту) зберiгається доти, поки можливий рiст кiсток у довжину.

Кiстки скелета у зародка розвиваються по-рiзному. Кістки, що розвиваються на мiсцi перетинчастої сполучної тканини, називають первинними, перетинчастими, або покривними, а кiстки, що виникли з хрящової тканини - вторинними, або хрящовими.

Первиннi кiстки починають формуватися наприкiнцi 2-го мiсяця ембрiонального розвитку, коли в товщi сполучної тканини з’являються скупчення остеобластiв, якi називають точками скостенiння. До первинних кiсток вiдносять кiстки склепiння мозкового черепа та кiстки лицевого черепа. Вторинні кістки на основі хряща починають розвиватися на 3-му мiсяці внутрішньоутробного розвитку. Якщо кiсткова тканина утворюється всерединi хряща, це енхондральне скостенiння, а якщо в сполучнiй тканинi, що покриває хрящ, це перихондральне скостенiння (охрястя – perichondr-ium). Кiстки, що розвиваються за пери- та енхондральним типами, називаються атиповими.

Для контролю динамiки росту i будови кiсток в медицинi широко використовують рентгенологiчний метод дослiдження. На рентгенограмах знайдiть щільну i губчасту речовину, визначте тіло кістки, наростки, метафіз, кiстковомозкову порожнину.

Будова хребців

Хребтовий стовп (columna vertebra-lis) складається з окремих хребцiв (vertebrae), з’єднаних мiж собою в єдине ціле (мал. 16).

Видiляють шийні, грудні, поперекові, крижові та куприкові хребці.

Шийних хребців (vertebrae cervicales; C_I-С_VII) є сім, грудних - (vertebrae thoracicae; Т_I-Т_XII) дванадцять, поперекових - (vertebrae lubales; L_I-L_V) п’ять, крижових - (vertebrae sacrales; S_I -S_V) п’ять, вони зрослися в одну крижову кiстку (os sacrum). Куприковi хребці (vertebrae coccygeae) рудиментарнi, їх 3-5, вони також зрослися в одну куприкову кiстку (os coccygis).