Підстави господарсько-правової відповідальності

У літературі розрізняються юридичні і фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави — це той правовий документ, який харак­теризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправне і передбачає за неї форму і розмір відповідальності. Такими під­ставами в господарському праві є акт законодавства, договір, а також адміністративний акт (наприклад, статут підприємства, положення про філію, вирішення Кабінету Міністрів про створення ПФГ і т. п).

У широкому сенсі юридичні підстави охоплюють всю сукуп­ність правового матеріалу, що існує у сфері господарювання. Адже норми законів або умови договорів, які не забезпечені заходами відповідальності за їх порушення, часто є «мертвими», фактично позбавляються своєї сили.

У вузькому сенсі юридичні підстави господарсько-правової від­повідальності зачіпають лише господарські санкції, що настають за здійснення певного правопорушення.

Характеристиці таких санкцій присвячені нерідко окремі акти законодавства. Наприклад, Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги і утримання прибудинкових територій» від 20.05.99 р., «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері місто­будування» від 14.10.94 р.

У господарських договорах санкції передбачаються, як правило, в спеціальному розділі «Відповідальність сторін».

Підзаконні акти не можуть встановлювати адміністративно- господарські санкції згідно з ч. 2 ст. 238 ГК України. Проте закон не забороняє встановлювати інші санкції в підзаконних актах або індивідуальних актах управління, які є обов'язковими для сто­рін. Наприклад, у статуті господарського об'єднання може бути передбачений вигляд і розмір санкцій, вживаних одним учасни­ком об'єднання відносно іншого при порушенні господарських зобов'язань.

Фактичні підстави господарсько-правової відповідальності слід розрізняти за суб'єктом та об'єктом.

У першому випадку йдеться про відповідність правосуб'єктності осіб, що беруть участь у правовідносинах, тим критеріям, які ви­суваються законом стосовно правопорушника і потерпілої сторони.

Наприклад, не можуть бути застосовані санкції до громадянина - підприємця згідно з Законом «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері міс­тобудування» від 14.10.94 р.

У другому випадку маються на увазі фактичні дії, які харак­теризуються законом, договором або адміністративним актом як протиправні. Йдеться про господарське правопорушення.

Винятком е норми-дефініції, норми-принципи та деякі інші.

Склад господарського правопорушення слід розглядати як сукупність елементів, за наявності яких та чи інша поведінка у сфері господарювання вважається правопорушенням.

Необхідно відзначити, що в теорії і практиці господарського пра­ва, так само як в цивільному праві, традиційно не виділяються такі елементи складу правопорушення, як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона, які властиві адміністративним і кри­мінальним правопорушенням. І справа тут не тільки в традиціях.

У господарському і цивільному праві немає яскраво виражено­го законодавчого поділу санкцій залежно від області посягання; суспільна небезпека діяння може лише теоретично визнаватися критерієм відповідальності; застосовується принцип презумпції вини правопорушника, а у низці випадків — особливо часто в гос­подарському праві — вина взагалі не враховується при застосуванні заходів відповідальності.

Склад господарського правопорушення залежить від форми господарсько-правової відповідальності і складається з чотирьох елементів:

1) факт протиправної господарської поведінки, тобто порушення норми закону, умови договору, обов'язкового для учасника госпо­дарських відносин планового завдання тощо, внаслідок чого запо­діюються збитки чи інша шкода правам або Інтересам потерпілого учасника господарських відносин. Це може бути дія або бездіяль­ність (наприклад, прострочення поставки товарів);

2) наявність збитків чи інших негативних наслідків для потер­пілого (наприклад, неможливість доступу підприємцем на ринок, підрив репутації підприємства тощо);

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і заподіяним потерпілому збитками;

4) вина правопорушника, про яку в господарському праві свід­чать два елементи: по-перше, наявність у суб'єкта господарських відносин реальної можливості діяти правомірно і попередити на­стання негативних наслідків (збитків) і, по-друге, неприйняття ним усіх необхідних заходів для недопущення протиправної поведінки і запобігання настання збитків¹.

Повний склад господарського правопорушення необхідний для застосування господарських санкцій у формі відшкодування збит­ків, спростування недостовірних відомостей, а також для деяких адміністративно-господарських санкцій, які вимагають наявності негативних наслідків для кваліфікації правопорушення (напри­клад, для застосування штрафу за дискримінацію суб'єктів госпо­дарювання необхідно довести неможливість здійснення підприєм­цем господарської діяльності), і якщо про це прямо обумовлено в договорі чи законі. Повний склад господарського правопорушення застосовується як виняток.

У багатьох випадках для застосування господарсько-правової відповідальності досить встановити усічений склад господарського правопорушення. Наприклад, один лише факт протиправної пове­дінки презумується як достатній елемент застосування оперативно- господарських санкцій.

Таке положення не випадкове — складність і багатоаспектність господарської діяльності, набуття прав і обов'язків суб'єктами господарювання переважно опосередковано — через свої органи, відсутність почасти реальної можливості встановити наслідки пра­вопорушення і вину правопорушника роблять невиправданим за­стосування повного складу господарського правопорушення до всіх протиправних дій. Подібне застосування утруднило б, а в більшості випадків навіть зробило б неможливим притягання правопорушни­ка до відповідальності.

Наприклад, якщо необхідний елемент правопорушення у сфері містобудування — зробити настання шкідливих наслідків, то факти порушення будівельних норм і правил повсюдно виявилися б без­карними, оскільки негативні наслідки таких порушень в основному виявляються не відразу, а через певний час.

Найважливішим елементом складу більшості господарських правопорушень виступає вина правопорушника.

При визначенні поняття вини сіїід ураховувати правило ч. З ст. 614 ЦК України згідно з яким особа вважається невинною, якщо доведе вжиття всіх залежних від неї заходів щодо належ­ного виконання зобов'язання. Аналогічна характеристика винної поведінки може бути дана на підставі ч. 2 ст. 218 ГК України, хоча й іншими словами: «Учасник господарських відносин від­повідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської ді­яльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення».

Стосовно суб'єктів господарювання, як різновиду учасників гос­подарських відносин, встановлюються спеціальні вимоги: «суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії не­переборної сили». ГК України уточнює, що таким обставинами не можуть вважатися, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку певних товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вищий господарський суд України в своєму Інформаційному листі від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України», роз'яснюючи положення ст. 218 ГК України, вказав: «Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання за відсутності його вини лише у ви­падках, встановлених договором або законом. Таке регулювання відповідає правовідновлювальному, компенсаційному характеру приватноправової відповідальності. У частині відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності виключень з правила частини другої статті 218 ЦК Україна не передбачено. Адміністративно-господарські санкції згідно з частиною першою статті 238 ЦК України застосовуються за порушення правил здій­снення господарської діяльності, є публічно-правовими, конфіскаційними санкціями і не можуть застосовуватися за відсутності вини особи».

Слід розрізняти презумпцію вини правопорушника і відсутність врахування його вини при застосуванні господарсько-правових санкцій.

Презумпція вини господарського правопорушника характерна для застосування більшості господарських санкцій. Але особа має право довести відсутність своєї вини в скоєнні протиправного діяння і звільнитися від відповідальності.

У більшості випадків, особливо при застосуванні адміністративно- господарських санкцій, правила здійснення господарської діяльнос­ті сформульовані таким чином, що фактично відсутні обставини, які можуть зробити особу невинною в здійсненні господарського правопорушення. Наприклад, при застосуванні адміністративно- господарського штрафу згідно зі ст. 16 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. За­кон пов'язує застосування заходів відповідальності з одним лише фактом здійснення розрахунків в іноземній валюті без одержання відповідної ліцензії НБУ. За такої заборони неможливо навести об'єктивну обставину, що перешкоджає суб'єктові господарювання отримати ліцензію внаслідок «непереборної сили».

У низці випадків у законі вказуються обставини, які підтвер­джують відсутність вини правопорушника, що є підставою для незастосування до нього санкцій.

Наприклад, згідно з п. 16.5.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. за порушення строків зарахування податкових платежів до бюджетів (цільових фондів) з вини банку такий банк сплачує пеню за кожен день про­строчення в розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу). В цьому випадку вина банку є не тільки підставою застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, але і підставою звільнення від таких санкцій безпосеред­нього платника податків.

У випадку відсутності обліку провини господарського право­порушника останній не може звільнитися від відповідальності, довівши відсутність своєї провини. Зокрема, провина правопо­рушника за загальним правилом не враховується при застосуванні оперативно-господарських санкцій згідно з ч. З ст. 235 ГК України. Підставою для застосування таких санкцій є один лише факт гос­подарського правопорушення (ч. 1 ст. 237 ГК).

При застосуванні господарських санкцій у вигляді стягнення збитків або штрафних санкцій відсутність обліку провини допус­кається як виняток, вказаний у законі або договорі.

Наприклад, при застосуванні відповідальності за порушення грошових зобов'язань правопорушник позбавляється можливості доводити відсутність своєї провини. Адже виконання грошового зобов'язання завжди об'єктивно можливе, завдяки замінності грошей як їх юридичній властивості. Згідно зі ст. 229 ГК (ст. 625 ЦК) учасник господарських відносин при порушенні ним грошових зобов'язань не звільняється від відповідальності зважаючи на не­можливість виконання.

ЦК України також передбачає у низці випадків відсутність об­ліку провини при застосуванні заходів відповідальності за ті або інші правопорушення. Зокрема, у сфері деліктних зобов'язань (ст.ст. 1173-1176 ЦК) шкода, заподіяна особі незаконними рішен­нями, дією або бездіяльністю публічного органу відшкодовується незалежно від провини цього органу або його посадової особи; спільне завдання шкоди в результаті взаємодії джерел підвищеної небезпеки (ст.ст. 1178,1179) тощо.

Це орієнтує на загальну тенденцію розширення в нових ЦК і ГК України тих складів правопорушень, відповідальність за які настає за відсутності обліку провини правопорушника.