Ціна як економічна категорія

Проблемами формування цін, процесів вибору остаточної ціни залежно від чинників впливу на неї, в тому числі співвідношення попиту та пропозиції, грошового виразу вартості виробленої про­дукції, робіт та послуг, дослідники опікуються від самого початку зародження відносин обміну товарами та опосередкування такого обміну зі стародавніх часів.

Давньогрецький філософ Аристотель вказував у своїх працях, що ціна є категорією справедливого обміну визначених робіт та продукції, фактично замислюючись про мінову вартість та її ви­рази. В різний історичний час дослідження економічних теорій визначення ціни здійснювали X. де Матьєнсо, В. Петті, А. Сміт, Ж.Б. Сей, Д. Рікардо, К. Маркс та ін.

Зважаючи, що в наведеній категорії перетинаються всі основні проблеми розвитку економіки та діалектики суспільних виробничих відносин у цілому, а саме: стосовно реалізації товарів, створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту та національного доходу, — питання ціноутворення, безсумнівно, на­бували та набуватимуть центрального місця серед інших об'єктів наукових пошуків з метою усталеного розуміння цього явища, його сутності та природи, в тому числі задля подальшого встановлення способів ефективного впливу та регулювання відповідних процесів.

Зокрема, засновуючись на першочергових чинниках корисності та суб'єктивності, іспанський юрист та економіст Хуан де Матьєнсо виділяє поняття справедливої ціни, відхиляючи теорію співвідно­шення вартості як кількості праці, витрат виробництва, стверджу­ючи, що речі не мають об'єктивної вартості самі по собі, оскільки існують інші критерії визначення вартості: необхідність, корис­ність, зацікавленість осіб, дефіцит товару, насиченість ринку, тощо. X. де Матьєнсо схиляється до теорії суб'єктивної вартості то­варів і наводить відмінності між початковою вартістю (внутрішньо присутній) та набутою вартістю. Якщо перша і виражає природу створення товару, то друга характеризує структуру ситуативного ринку, яка впливає на ціну.

Іншою концепцією є пояснення ціни товару сумою грошових витрат у найкращому варіанті використання виробничих ресурсів. У цьому випадку ринкова ціна товару залежить не стільки від ви­трат виробника, скільки від оцінки корисності цих витрат покуп­цем. Причому, ціна є самостійною позавартісною величиною, для визначення якої оцінка покупця більш важлива, аніж витрати, зроблені виробником. Інакше кажучи, ціна «звільняється» від вартості, втрачається потреба в поясненні ціни вартістю.

Зокрема, Ж.Б. Сей вважає ціну оцінкою корисності блага, яке будується на власних суб'єктивних уявленнях та розуміннях пе­реваг продукції. Ціна постає як суб'єктивна вартість, вираження альтернативної оцінки. Тобто, фактично, зводиться до того, яку суму грошових коштів покупець готовий сплатити за товар.

Значну підтримку знайшла інша економічна концепція — тру­дової теорії вартості, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами, які загалом виходили з того, що вартість товару визначається кількістю витраченої праці на його створення.

При цьому, К. Маркс, розвиваючи вчення про вартісну теорію ціни, зазначав, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпо­середньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відноси­нах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами (у співвідношенні один з одним). Вартість будь-якого товару, і, як наслідок, товарів, з яких складається капітал, — ви­значається не тим необхідним робочим часом, який вкладався в нього, а робочим часом, суспільно необхідним для його відтворення, визначаючи абстрактний труд як субстанцію вартості.

На думку К. Маркса та Ф. Енгельса, «ціна є грошовим визна­ченням уречевленої в товарі праці».

Вартість — це втілені в товарі суспільно корисні витрати праці, але не будь-які, а лише відповідні середнім (для даного періоду) умовам, вмінням та інтенсивності праці. Оскільки всякий товар є результатом праці, то це автоматично дозволяє співвідносити всю продукцію, як таку, що є якісно однорідною внаслідок створення її завдяки праці. При цьому підході праця, втілена у товарах, також є якісно однорідною, працею «взагалі», облишеною конкретики. В економічній теорії такий труд прийнято іменувати абстрактним.

Таким чином, співвідношення вартості різноманітних товарів відображує відношення представлених у них величин абстрактної праці. Ці чинники і визначають пропорції обміну товарами (або купівлі-продажу).

Ціна товару є грошовим вираженням його вартості. Ціна окремого товару може відхилятися залежно від існуючих ринко­вих обставин та випадкових факторів впливу. Тим самим теорія К. Маркса убачає в вартості об'єктивну основу ціни, розрізняючи вартість та ціну.

Окрім трудової вартості, до витратних концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Отже, результатом наукових досліджень є дві основні економіко- теоретичні концепції ціни, які обґрунтовуються критеріями суб'­єктивізму:

1) вартісна теорія ціни, яка розуміється її прихильниками як сукупність об'єктивних витрат праці, здійснених при створенні продукції, наданні послуг, виконанні робіт;

2) теорія корисності (теорія суб'єктивної оцінки, розробники та захисники якої виходять з розуміння того,'що окрім витратних складових, ціна формується також з інших факторів, як-то необхід­ність, корисність, рівень попиту та пропозиції, дефіцит, насиченість ринку, тощо).

Сучасна економічна теорія намагається об'єднати обидва під­ходи до ціноутворення, поєднуючи в ціні об'єктивну вартість та суб'єктивність (корисність) товару.

У новітніх концепціях ціноутворення домінуюче становище на­лежить викладеному підходу англійського економіста А. Маршалла, згідно з яким теорія вартості вже не займає центральне місце, як це мало місце в XIX ст. На перший план висунуто теорію ціни, яка комплексно враховує вплив різноманітних ціноутворюючих факторів. Вчений, фактично, обґрунтовано синтезує положення доктрини про визначну роль витрат виробництва та теорії граничної корисності, попиту та пропозиції в формуванні та русі цін.

Усвідомлення значення такої категорія, як ціна, повинно здій­снюватися через наступні характеристики, які їй надаються. Отже, ціна це є, зокрема:

—грошове вираження вартості;

—грошове вираження системи ціноутворюючих факторів;

— інструмент ринкової конкуренції.

Треба погодитися з твердженнями Щербини В.С., який вста­новив, що суб'єктивістські та волюнтаристські уявлення щодо

ціноутворення, які мали місце в нашій країні, коли ігнорувалися вимоги об'єктивних економічних законів (передусім закону вар­тості та закону розподілу за працею), зумовили те, що ціни лише фіксували рівень витрат того чи іншого виробництва, що склався. У багатьох випадках цей рівень був досить далеким від суспільно необхідних витрат. Відірвані від об'єктивної вартісної бази, ціни, таким чином, не відповідали суспільно необхідним затратам праці і по суті перетворилися на планово-обліковий вимірювач. Цілком зрозуміло, що така система цін не могла застосовуватися в умовах реформування економіки, фундаментальним моментом якого у сфері ціноутворення є найбільш повне відображення в нових цінах суспільно необхідних затрат.

Отже, звертаючись вже до реалій сьогодення, безспірним є по­ложення про те, що кількісне визначення витрат на виробництво та реалізацію товарів і послуг були та залишаються об'єктивною потребою і дійсністю в будь-якій суспільно-економічній формації. Оскільки очевидно, що об'єктивний процес формування витрат в умовах ринкової економіки відбувається на базі ринкових цін і ви­магає відшкодування всіх втрат, пов'язаних зі здійсненням процесів виробництва та реалізації товарів, за рахунок одержаних доходів.

Поступовий відхід від минулих радянських централізованих планувань, тарифікації та цінового монополізму держави, сприяє актуалізації пошуків та повернення до універсальних нагальних класичних та неокласичних економічних інструментів забезпечення ринкового ціноутворення, яке забезпечує комплексне зростання не лише відокремленого з загальних економічних процесів господа­рюючого суб'єкта, але і усієї сфери господарювання та економіки сучасної України з широким колом учасників відповідних відносин.