Ціна як правова категорія

Визначення терміна «ціни» в чинному господарському законо­давстві України виходить здебільшого з вартісної економічної теорії, оскільки за статтею 189 Господарського кодексу України вона ви­значається як «форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна, як правова категорія, має наступні значення:

1) є істотною умовою господарського договору;

2) виступає вираженням грошових зобов'язань у сфері господа­рювання;

3) становить основу податкового обліку, митних процедур;

4) дозволяє здійснювати контроль та нагляд за додержанням дисципліни цін, застосовуючи (у разі порушення останньої) встановлені законодавством санкції, як наслідок настання юридичної відповідальності.

На підставі ч. 3 ст. 180 ГК України, сторони господарського договору повинні в будь-якому разі погодити між собою ціну, як істотну умову господарського договору. Відсутність домовленості сторін угоди хоча б з однієї його істотної умови має наслідком неукладення такого правочину, що прямо випливає з норми статті 638 Цивільного кодексу України.

Виходячи з логіки спрямування правових положень на захист суб'єктів господарювання від можливого свавілля з боку їхніх контрагентів, забезпечення сталості економічних відносин та захис­ту їхніх учасників від необґрунтованого підвищення ціни, встанов­лена заборона на односторонню зміну погодженої сторонами ціни. Зокрема, частина перша статті 180 ГК України не допускає зміну положень господарського договору в односторонньому порядку, окрім випадків визначених договором або законом, а частина третя статті 632 ЦК України повторює аналогічну заборону, конкретизу­ючи її саме відносно ціни правочину.

Варто зауважити, якщо ціни є державними, то їх дотримання являє собою необхідні умови господарювання, а відступлення від них розцінюється як правопорушення, тобто порушення дисципліни цін, що тягне настання юридичної відповідальності.

Ціна, як правова категорія, виступає засобом вираження грошових зобов'язань у сфері господарської діяльності шляхом й закріплення у правочинах між учасниками відповідних відносин. За загальними нормативними правилами, які виходять зі ст.ст. 189 та 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Це правило має певні винятки.

Зокрема, ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (частина 2 ст. 189 ГК України). Здійснення розрахункових операцій за зовніш­ньоекономічними договорами регламентується, зокрема, Законом України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті можливо у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, наприклад при отриманні відповідної ліцензії НБУ.

Ціна сосновою податкового обліку, в ході якого визначається база оподаткували я проведених господарських операцій, за якими мають нараховуватися та виконуватися податкові зобов'язання згідно з профільним законодавством України.

Зокрема, за ц. 4.1. Закону України від 03.04.97 р. М168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлено: «База оподаткував ця операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань опо­даткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільни­кового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг)». Тут же зазначається, що у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Практичне значення такої категорії, як звичайна ціна, важко переоцінити. Остання має на меті забезпечення фіскальної функції держави при наповненні бюджетів різних рівнів, передусім запо­бігаючи численним зловживанням з боку недобросовісних учасни­ків господарських відносин, які намагаються штучно знизити або завищити існуючі ціни на певний товар (роботи, послуги) з метою подальшої оптимізації податкового навантаження задля уникнення сплати реальних грошових коштів, формально, порушуючи норми права, а фактично, завдаючи шкоди, зокрема, соціальному розвитку суспільства через унеможливлення справедливого розподілу ресур­сів серед малозахищених категорій громадян, якими опікується дер­жава, та зриваючи фінансове забезпечення, розвиток неприбуткових сфер життя населення країни (культура, спорт, мистецтво, тощо).

Звичайна ціна визначається як справедлива ринкова ціна, тобто ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому влас­нику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фак­тично (не є пов'язаними особами), володіють достатньою інформа­цією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг).

Більш детально стосовно характеристики, особливостей викорис­тання та регулювання питання застосування звичайних цін можна

дізнатися з дисципліни податкового або фінансового права, зокрема чис­ленних роз'яснень (рекомендацій, листів) Державної податкової адміні­страції У країни, в тому числі з Листа ДПА від02.04Л007р. М 6448/7/23- 5017 "Щодо руйнування механізмів мінімізації, що використовуються суб'єктами, які декларують від'ємне значення об'єкта оподаткування (збитковими підприємствами)", яким складені та запропоновані «Ме­тодичні рекомендації щодо особливостей проведення перевірок суб'єктів господарювання, що декларують від'ємне значення об'єктів оподатку­вання (збиткові підприємства)».

Ціна також визнається ключовим елементом при здійсненні митного очищення товару в момент проходження (перетинання) митного кордону держави і формуванні обов'язкових розрахунків розміру податкових зобов'язань та іншого фіскального навантажен­ня суб'єкта зазначених процедурних дій.

Визначення ціни та її фіксація у належний спосіб шляхом закріп­лення в письмових документах дозволяє компетентним держав­ним органам здійснювати контроль та нагляд у сфері додержання суб'єктами господарювання нормативно-правових актів стосовно ціноутворення та державного регулювання цін. Правильність вста­новлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів має вирішальне значення для забезпечення прав та законних інтересів абстрактного кола осіб, права яких можуть бути порушені протиправними діями, зокрема, монопольних утворень. У даному випадку визначення ціни, як правової категорії, гарантує можливість своєчасного реагування на такі правопорушення, їх по­дальше припинення та профілактику шляхом застосування заходів юридичної відповідальності.