ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ОБЛАСТЕЙ ГЕРЦИНСЬКОЇ СКЛАДЧАСТОСТІ

Типовими областями герцинської складчастості є Урало-Таймирська, Східноказахстанська і Алтайська, Гобійська, Південнотяньшаньська та Наньшанська в Азії; Капіди та Великий Атлас в Африці; Тасманський пояс в Австралії, Апалацько-Уачітська в Північній Америці.

Уральська гірськоскладчаста область

Простягається вздовж границі Європи та Азії на відстані 2500 км при ширині 20-160 км. На заході Уральські гори межують із Східноєвропейською платформою через Передуральський передовий прогин, а на сході занурюються під товщі мезо-кайнозойського віку, утворюючи складчасту основу Західносибірської плити (рис. 6.1).

Геологічна будова.

В геологічній будові Уралу бере участь складний комплекс осадово-вулканогенних порід докембрійського, палеозойського і мезо-кайнозойського віків. В герцинську епоху тектогенезу породи докембрію і палеозою сильно дислоковані і метаморфізовані. Докембрійські (архейські і протерозойські) відклади переважно розвинуті в центральній і південно-західній частинах Уралу. Представлені вони глибокометаморфізованими кристалічними породами. Палеозойські відклади розвинуті повсюдно і є основними породами, що складають Уральський хребет. Мезозойські, навпаки, в межах Уралу розвинуті спорадично. Вони утворюють кору вивітрювання або виповнюють вузькі грабеноподібні западини в товщі палеозою. Кайнозойські відклади зустрічаються лише в передгірських районах і в долинах рік. Це переважно морські і континентальні відклади товщиною 100-200 м (рис. 6.2).

В тектонічному відношенні Уральський хребет представляє собою складно побудовану гірськоскладчасту споруду, яка складається із багатьох витягнутих в субмеридіональному напрямку порівняно вузьких синкліноріїв та антикліноріїв. Найбільш витриманим за простяганням є Центральноуральський антиклінорій, який із заходу і сходу обмежений глибинними розломами, з якими пов’язані інтрузивні тіла. Розлом, який проходить по східному схилу антиклінорію, визнається Головним Уральським глибинним розломом.

1 – антиклінорії і антикліналі, 2 – синклінорії і синкліналі, 3 – крайові прогини, 4 – лінії розломів. Структурні елементи: І – Пайхойський антиклінорій, ІІ – Центральноуральський антиклінорій, ІІІ – антиклінорій Уралтау, ІV – Урало-Тобольський антиклінорій, V – Башкирський антиклінорій, VІ – антикліналь Чернова, VІІ – гряда Чернишова, VІІІ – Зауральський антиклінорій, ІХ – Воркутинська западина, Х – Передуральський крайовий прогин, ХІ – Залаірський синклінорій, ХІІ – Магнітогорський синклінорій, ХІІІ – Нижньотагильський синклінорій, ХІV – Східноуральський синклінорій

Крім того на основі геофізичних досліджень виявлено цілу серію великих насувів в зоні зчленування Уральського хребта із Східноєвропейською платформою. Вважається, що західна міогеосинклінальна зона Уралу насунута на східний край докембрійської платформи, а дійсна границя платформи з епігерцинською Урало-Сибірською областю проходить по Головному Уральському розлому.

Рисунок 6.2 – Схематичний розріз ділянки на східному схилі Уралу

1 – еоцен, 2 – середній карбон, 3 – візейські вапняки, 4 – вугленосна світа, 5 – девон, 6 – кристалічні сланці, 7 – граніти, сієніти, гнейси, 8 – порфіри, 9 – діорити, 10 – діабази, 11 – порфірити, 12 – туфи і зелені сланці