Правовідносини між батьками й дітьми

Юридичним фактом, на підставі якого виникають правовідносини між батьками і дітьми, є походження дітей від батьків, засвідчене державним органом РАЦС. Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки. Мати і батько мають рівні права і обов'язки відносно дитини, незалежно від того, перебували вони в шлюбі між собою чи ні. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків відносно дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї, свого народу, своїй Батьківщини. Вони також зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готовити її до самостійного життя.

До особистих прав батьків відносяться: право на особисте виховання дитини; на залучення до виховання дитини інших осіб, передавати його на виховання фізичним і юридичним особам (наприклад, дитячі заклади); право на безперешкодне спілкування з дитиною; на самозахист своєї дитини, повнолітніх сина і дочки. Неповнолітні батьки мають такі ж права і обов'язки відносно дитини, як і повнолітні батьки.

Стаття 180 СК України зобов'язує батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто до 18 років. У випадку, якщо повнолітні дочка або син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, то батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що батьки можуть надати таку матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у випадку припинення навчання.

Один з батьків, що проживає окремо від дитини, за домовленістю з іншим батьком може брати участь в утримуванні дитини в грошовій або натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від заробітку (доходу) платника аліментів і/або у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, обумовлений судом, залежить від:

1) стану здоров'я і матеріального становища дитини;

2) стану здоров'я і матеріального становища платника аліментів;

3) наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних членів сім'ї.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (розмір аліментів на одну дитину встановлений Законом України про Державний бюджет на відповідний рік, наприклад, Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VII).

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на неповнолітню дитину аліменти стягуються в судовому порядку. Якщо місце проживання або перебування батьків невідомо, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, то дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Батьки або один з них тільки за рішенням суду можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (не забезпечують необхідним харчуванням, медичний догляд, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормальної самосвідомості; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не створюють умов для здобуття нею освіти тощо);

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Відповідно до ст. 165 СК України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один з батьків, опікун, піклувальник, особа, у сім'ї якого проживає дитина; заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька та/або матері, так і для самої дитини. Наслідки позбавлення батьківських прав передбачені в ст. 166 СК України. Так, особа, яка позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування за законом);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Позбавлення батьківських прав носить безстроковий характер, але не є безповоротним. Якщо батьки змінять поведінку, спосіб життя і відношення до виховання дитини, то вони можуть бути відновлені судом у батьківських правах відповідно до ст. 169 СК України. Якщо дитина всиновлена, то необхідне прийняття рішення про скасування всиновлення, а потім про відновлення в батьківських правах.

Зазначені вище права і обов'язки батьків взаємодіють з правами і обов'язками самої дитини. Дитина має право: на належне батьківське виховання, звертатися за захистом своїх прав і інтересів в орган опіки та піклування, інші органі державної влади і місцевого самоврядування. По досягненню чотирнадцятилітнього віку дитина має право звернутися за захистом своїх прав і інтересів безпосередньо до суду.

Майнові права дитини містять у собі: право на одержання утримання (аліментів) від своїх батьків; право розпоряджатися своїми доходами (заробітком, стипендією й т.п.); право власності на належне йому майно і право на розпорядження цим майном (з обмеженнями, встановленими в інтересах дітей законом).

В свою чергу, повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатні батьки мають право звернутися до суду у випадку невиконання повнолітніми дітьми обов'язка щодо їх утримання. Якщо батьки були позбавлені батьківських прав і ці права не були відновлені, то обов'язок їх утримувати у дітей не виникає.

Чинним законодавством встановлено заборону бути опікуном (піклувальником) для осіб, яким заборонено бути усиновлювачами (ст. 212 СК України).