Поняття, сутність державного управління.

Управління – це цілеспрямований вплив на складну систему. У юридичній науці традиційно прийнято виділяти три види управління: технічне, біологічне, соціальне. Ми зупинимося на соціальному управлінні, як особливому виді управління, що представляє собою вплив одних людей на інших з метою упорядкування соціально важливих процесів, забезпечення стійкого розвитку соціальних систем. Тобто соціальне управління виникає там, де має місце суспільна діяльність людей, яка зумовлює необхідність здійснення керівництва даними спільнотою з метою приведення відносин у певну систему та їх упорядкування. Соціальне управління є публічним управлінням, яке включає в себе:

а) державне управління, тобто управління у сфері функціонування державних органів;

б) недержавне управління, яке, у свою чергу, поділяється на:

- місцеве самоврядування – здійснюється органами місцевого самоврядування;

- громадське управління – здійснюється в об'єднаннях громадян;

- комерційне управління – здійснюється в комерційних організаціях, які ставлять перед собою мету отримання прибутку.

Державне управління являє собою надзвичайно складну динамічну систему, кожен елемент якої передає, сприймає регулюючий вплив таким чином, що вони впорядковують суспільне життя. З точки зору свого призначення, державне управління являє собою явище, покликане здійснювати виконавчу владу. Тобто державне управління визначається як заснована на законі організуюча, юридично владна діяльність органів виконавчої влади, яка полягає у безпосередньому керівництві соціально-політичним, соціально-культурним та господарським будівництвом. У цьому аспекті державне управління включає в себе планування, видання правових актів, підбір кадрів, координацію і контроль. З організаційної точки зору державне управління – це владне впорядкує вплив суб'єкта управління (держави та її спеціальних органів або посадових осіб) на об'єкт управління (суспільство, громадян).

У теорії адміністративного права при характеристиці державного управління виділяють такі його ознаки:

- проявляється за допомогою спільної діяльності людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;

- ставить перед собою мету впорядкування спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності за допомогою впливу на їх поведінку;

- виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб'єктом і об'єктом у процесі реалізації функцій соціального управління;

- є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин;

- має особливий апарат реалізації через організаційно оформлені групи людей.

В адміністративно-правовій науці немає єдиного поняття державного управління. Одні його трактують з точки зору суті, реального змісту, інші - форм, в яких воно виступає і в яких функціонує. Найбільш часто воно визначається шляхом відмежування одних видів державної діяльності від інших. Тобто державне управління – це вся не законодавча і несудова діяльність держави. Найбільш поширеним є таке визначення: державне управління – це самостійний вид державної діяльності, яка носить підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічної, соціально-культурної та адміністративно-політичної сфер.

Сутність державного управління проявляється в його необхідності, суспільної обумовленості і цільової спрямованості. Необхідність державного управління випливає з необхідності забезпечення реалізації політики держави, спрямованої на ефективне використання природних, трудових, матеріальних, інформаційних ресурсів, гарантування прав і свобод людини. Громадська обумовленість державного управління пояснюється тим, що його цілі і зміст залежать, з одного боку, від стану і структури керованого громадського відносини, а з іншого - від місця і ролі держави в суспільстві, а також від взаємовідносин і характеру діяльності окремих державних органів. Цільова спрямованість державного управління означає необхідність досягнення максимальних результатів при мінімальному використанні матеріальних, трудових, фінансових та інших засобів. Аналізуючи державне управління, можна виділити такі його особливості:

- воно має другорядне, підзаконний характер, оскільки державне управління - це діяльність, спрямована, в першу чергу, на виконання і забезпечення виконання законів. Одночасно, для забезпечення виконання законів органи державного управління правомочні, в межах своєї компетенції, приймати акти державного управління, які за своєю юридичною силою є підзаконними нормативними актами;

- організуючий характер виявляється в тому, що державне управління здійснюється шляхом об'єднання, узгодження, координації, регулювання, контролю, а також за допомогою владно - регулятивних і примусових заходів держави;

- систематична, безперервна діяльність, спрямована на збереження соціальної системи, її зміцнення і розвиток. Державне управління обумовлено самою сутністю суспільства, функціонує разом з ним, спрямоване на забезпечення суспільства як самокерованої системи;

- воно носить універсальний характер в часі і просторі, тобто здійснюється постійно в колі, в якому функціонують людські колективи;

- суб'єкти державного управління використовують наявні у них правові та фактичні можливості для застосування позасудового, тобто адміністративного примусу;

- у віданні органів державного управління знаходиться фактична державна сила: правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні ресурси, якими вони розпоряджаються;

- наявність великого державного апарату;

- підконтрольний характер діяльності.

З'ясування сутності державного управління неможливо без визначення цілей. В адміністративній науці існує кілька класифікацій цілей державного управління. Найбільш поширеною є класифікація залежно від змісту управлінської діяльності:

- соціально-економічні цілі, тобто упорядкування суспільного життя і задоволення публічних інтересів, досягнення економічного благополуччя, створення та підтримка певних економічних відносин;

- політичні цілі, тобто залучення до управління політичних структур держави, підтримка політичних процесів у державі та суспільстві;

- забезпечувальні цілі, тобто забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечення законності в суспільстві, громадського порядку і т. д.;

- організаційно-правові цілі, тобто формування правової системи, яка здатна реалізувати основні функції держави і вирішити його завдання за допомогою механізму правової держави.