ЛЕКЦІЯ №10. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

ПЛАН.

Етапи становлення багатопартійної системи в Україні можна окреслити таким чином.
Перший етап охоплює 1988 рік. Ще не стоїть на порядку денному питання про заснування партій. Головне завдання демократичних сил — створити широке демократичне об'єднання на зразок народного фронту. Розгортає активну роботу Українська Гельсінська група.
Другий етап припадає на 1989 — березень 1990 р. В цей час відбувається становлення Руху, а разом з цим фактична легалізація політичного плюралізму. Асоціація “Зелений світ” оголошує намір створити партію. Українська народно-демократична ліга хоч і не проголошує себе партією, проте є об'єднанням передпартійного типу. У Львові виникає невелика надрадикальна Українська національна партія.
Третій етап охоплює березень — квітень 1990 р. Створено опозицію у парламенті — “Народну Раду”. Відбувається певна диференціація і кристалізація різних напрямів у самому Русі. На цей період припадає створення Української республіканської партії, відбувається республіканська конференція прихильників “Демократичної платформи в КПРС”, друкує звернення і проект статуту Українська селянсько-демократична партія.
Четвертий етап починається з квітня 1990 р. і триває до сьогодні. Це саме створення реальної багатопартійності. Протягом цього етапу поступово заповнюються всі ніші політичного спектра від лівих до правих.
Типи партій:
центристські — Партія демократичного відродження України, Партія зелених. Народно-демократична партія; правоцентристські — Народний Рух України, Демократична партія України, Християнсько-демократична партія України, Українська республіканська партія, Українська селянська демократична партія; праві — Українська національна партія, українська християнсько-демократична партія, Конгрес Українських націоналістів. Українська консервативно-республіканська партія; ультраправі — Державна самостійність України, Українська національна асамблея — Українська національна самооборона (УНА-УНСО), Партія слов'янської єдності; лівоцентристські — Соціал-демократична партія України (об'єднана). Партія праці України, Громадянський конгрес України; ліві — Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Селянська партія України; ультраліві — Прогресивно-соціалістична партія України. На сьогодні в Україні є понад 120 зареєстрованих партій.

3. Верховна Рада України 26 квітня 1991 р. прийняла Закон “Про свободу совісті та релігійні переконання”, за яким релігійні організації отримали статус юридичної особи, було врегульовано терміни реєстрації релігійних громад, їх право на власність. Конституція України передбачає право на свободу світогляду і віросповідання.

Розбудова незалежної Української держави сприяла ак­тивізації релігійного життя. Проте зближення різних релі­гійних конфесій не відбулося. Навпаки, розколотим на три ос­новні гілки — Українську православну церкву (Київського патріархату), Українську православну церкву (Московського патріархату) та Українську автокефальну православну церкву — виявилось українське православ'я. Зростає вплив УГКЦ. Набу­ли поширення різноманітні протестантські церкви. Справжня, а не декларована свобода совісті стала важливим елементом ду­ховного життя України, його національного відродження. Вод­ночас на сферу релігії надто впливає політична боротьба, праг­нення окремих сил зберегти свій контроль за Україною. Саме це було основною причиною розколу православ'я та подій, із ним пов'язаних.

Але, попри все, Україна з оптимізмом дивиться в майбутнє. Росте впевненість, що XXI століття принесе її народу мир і процвітання.
Ще у січні 1990 р. за ухвалою архієрейського собору Російської православної церкви (РПЦ) Український екзархат Московського патріарха був перейменований в Українську православну церкву (УПЦ) .

У червні 1990 р. у Києві відбувся собор відновленої УАПЦ, який проголосив Патріархом Київським і всієї України митрополита Мстислава (у миру — Скрипник), який в Україну повернувся із США.
Таким чином УГКЦ і УАПЦ отримали офіційний статус.
У листопаді 1991 р. Філарет звернувся до Московського патріарха Алексія II з проханням надати автономію УПЦ. У березні 1992 р. архієрейський собор Російської православної церкви в Москві влаштував над Філаретом суд і змусив його дати згоду покинути Київську кафедру. Повернувшись до Києва, Філарет публічно відмовився від цієї обіцянки. У відповідь Москва позбавила Філарета сану і замість нього митрополитом було обрано митрополита Ростовського Володимира (Сабодана). Прихильники Філарета об'єдналися з УАПЦ і утворили Українську православну церкву Київського патріархату (УПК-КП).

Тема 14: Україна в період розбудови незалежної держави.

На економіку України руйнівний вплив мала загальна економічна криза, що охопила СРСР, розпад загальносоюзного економічного комплексу.

Криза охопила промисловість і сільське господарство. Верховна Рада 12-го скликання за час своєї діяльності змінила чотири уряди - В.Масола (травень-жовтень 1990р.), В. Фокіна (листопад 1990 -жовтень 1992рр.), Л.Кучми (жовтень 1992-вересень 1993 рр.), Л.Кравчука - Ю.Звягільського (вересень 1993 - червень 1994 рр.), розглянула сім програм виходу із кризи. Але жодна з них реально не була втілена в життя. Основні причини цього полягали в нерішучості й половинчастості програм, у затягуванні формування твердої виконавчої влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними.

Відбулося нечуване для мирного часу падіння рівня життя основної маси населення (близько 64% його опинилося за межею бідності).

У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації. В основному було подолано падіння ВВП.

Досягнуто відносно низького рівня інфляції та здійснено подолання штучно утримуваної впродовж 1996-1997 рр. надмірної ревальвації валютного курсу гривні, демонтаж фінансової піраміди, поліпшення умов зовнішньоекономічної діяльності.

Вагомим здобутком стало проведення у 1996 р. грошової реформи, забезпечення відносної валютної стабілізації.

Водночас, попри певні позитивні тенденції, соціально-економічна ситуація в Україні залишалася складною і неоднозначною. Уряди у різних складах, які очолювали В Масол (червень 1994 - березень 1995 рр.), Є.Марчук (березень 1995 - травень 1996 рр.),П.Лазаренко (травень 1996- липень 1997 рр.),В.Пустовойтенко (липень 1997 - грудень 1999 рр.) не змогли радикально поліпшити загальноекономічну ситуацію. З грудня 1999 р. уряд очолив В.Ющенко.