Сполучна тканина зі спеціальними властивостями
Сполучна тканина зі спеціальними властивостями поділяється на ретикулярну, жирову, слизову та пігментну.
Для тканин цієї групи характерним є переважний розвиток певного різновиду клітин, а також певні особливості міжклітинної речовини.
Ретикулярна сполучна тканина утворює систему органів кровотворення (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли) і складає мікрооточення для формених елементів.
Вона побудована з ретикулярних клітин 1 Ретикулярних волокон, які переплітаються між собою й утворюють сітку (рис. 2.18).
Рис. 18.Ретикулярна тканина: ретикулярна клітина; 2 — відростки ретикулярних клітин; 3 — ретикулярні волокна.
Жирова тканина представлена клітинами-адипоцитами (рис. 19). Ця тканина має часточкову будову — адипоцити розташовані групами, між якими вона виконує функцію накопичення та обміну ліпідів. Розрізняють білу та буру жирову тканину. Біла розташована під шкірою, у сальнику, а також в інших жирових депо. Значна частина жиру з білої жирової тканини легко мобілізується при голодуванні, використовується для покриття енергетичних затрат організму і виконує амортизаційну функцію.
Бура жирова тканина зустрічається у новонароджених. її функція — участь у терморегуляції.
Біла жирова тканина побудована з адипоцитів, які містять одну велику краплю жиру, що відтиснула ядро на периферію. Бура жирова тканина побудована з адипоцитів, що містять у цитоплазмі велику кількість дрібних жирових включень, і розташована між лопатками, на задній поверхні шиї, у пахвових ямках. Ядро в адипоцитах займає центральне положення.
Рис. 19. Будова адипоцитів білої та бурої жирової тканин:
а — адипоцит білої жирової тканини; б — адипоцит бурої жирової тканини; 1 — ядро;
2 — цитоплазма; 3 — велика крапля жиру; 4 — жирові включення; 5 — мітохондрії.
Пігментна тканина складається зі скупчення пігментних клітин — меланоцитів. Вона представлена ділянками шкіри навколо сосків, у судинній та райдужній оболонках ока, родимих плямах. У зв'язку з високим вмістом меланіну, який може поглинати ультрафіолетові промені, пігментні клітини відіграють захисну роль щодо пошкоджувальної дії сонячної радіації.
Слизова сполучна тканина є видозміненою пухкою волокнистою сполучною тканиною з різким кількісним переважанням міжклітинної речовини, у якій практично немає волокнистих структур. Слизова тканина має драглисту консистенцію, не містить кровоносних і лімфатичних судин, нервів. Вона знаходиться у плода в складі пупкового канатика, де має назву "вартонових драглів" і завдяки високій пружності запобігає перетисненню пупкових судин. У дорослих подібну будову має тканина, що утворює склисте тіло очного яблука.
Джерелом виникнення клітин усіх сполучних тканин є ембріональна сполучна тканина — мезенхіма (рис. 20).
Мезенхімальні клітини мають неправильну (зірчасту або веретеноподібну) форму з розгалуженими відростками, що формують сітку, драглистий позаклітинний матеріал складається майже виключно із основної речовини і мінімальної кількості ретикулінових волокон. Вона добре розвинута у плода.
Кров і лімфа
Кров і лімфа є тканинами, що формують внутрішнє середовище організму. Вони мають рідку консистенцію. Кров складається з:
— клітин (формені елементи крові);
— міжклітинної речовини (плазма). Основними функціями крові є:
— транспортна;
— захисна;
— гомеостатична.
Плазма крові — це колоїдна система, яка містить від 90 до 93 % води і 7— Ю % сухої речовини. Із сухої речовини близько 6,6—8,5 % складають білкові Речовини, а 1,5—3,5 % — інші органічні та мінеральні сполуки.
У плазмі містяться білки, жири, вуглеводи та інші органічні сполуки, а також кінцеві продукти обміну — сечовина, сечова кислота, креатинін та ін., які потрапляють у кров із тканин і з током крові транспортуються до нирок і частково — до шкіри.
До білків плазми належать: альбуміни, глобуліни і фібриноген, склад і кількість яких у крові є постійними. Більшість білків плазми виробляють клітини печінки.
Фібриноген займає особливе місце серед білків крові, оскільки він має здатність ставати нерозчинним у певних умовах і набувати при цьому волокнистої структури, переходячи у фібрин. Цей процес називається згортанням крові.
Рис. 20. Мезенхіма: 1 — мезенхімальні клітини; 2 — відростки мезенхімальних клітин; 3 — міжклітинна речовина.
У плазмі крові містяться і мінеральні речовини — натрій, калій, кальцій, магній, хлор, фосфор, йод, цинк та ін., які переважно є зв'язаними з білком або з іншими органічними сполуками.
Формені елементи крові (рис. 21). До формених елементів крові належать еритроцити, тромбоцити і лейкоцити.
З них лише лейкоцити є справжніми клітинами.
Еритроцити та тромбоцити — це неклітинні структури живої матерії.
Функції еритроцитів здійснюються в судинному руслі. До них належать:
— дихальна функція, яку забезпечує гемоглобін.
— транспортна функція — еритроцити адсорбують на поверхні плазмолеми ряд біологічно активних речовин (амінокислоти, імуноглобуліни, імунні комплекси, деякі ліки).
У нормі більша частина (80 %) еритроцитів має форму двояковгнутого диска — дискоцити. Це визначає світліше забарвлення їхньої центральної частини, порівняно з периферійною.
Під світловим мікроскопом у мазках крові еритроцити мають вигляд безструктурних округлих дисків, які забарвлюються оксифільно. їх цитоплама містить гемоглобін — складний білок, побудований з білкової частини — глобіну та небілкової групи — гему, що містить залізо. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору.
Середній діаметр еритроцита складає 7,1—7,9 мкм. У міру старіння еритроцитів, їхні розміри дещо зменшуються.
Окремі еритроцити можуть мати діаметр 6 мкм і менше (мікроцити) і, навпаки, коли діаметр перевищує 8 мкм, еритроцити називаються макроцитами. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25 %, це явище має назву анізоцитозу.
Зустрічаються еритроцити нетипових форм (пойкілоцити): сферичної форми (сфероцити), з плоскою поверхнею (планоцити) та клітини з шипами . Коли у периферичній крові зустрічається до 20 % різноманітних форм еритроцитів, говорять про фізіологічний пойкілоцитоз. Коли їхня кількість перевищує даний показник — про патологічний пойкілоцитоз (рис. 23).
Еритроцити (рис. 22) — червоні кров'яні тільця — найбільш чисельні форменні елементи крові. У людини вони являють собою постклітинні структури, що втратили в процесі розвитку ядро і майже всі органели. Еритроцити утворюються у червоному кістковому мозку, період їхнього життя становить 100-120 діб. Вони утилізуються макрофагами селезінки і (в меншій мірі) печінки та червоного кісткового мозку.
Тромбоцити (кров'яні пластинки) — без'ядерні дрібні тільця округлої, овальної, веретеноподібної форми. Це постклітинні структури, які утворились внаслідок фрагментації цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку — мегакаріоцитів. Це найменші формені елементи крові (2-3 мкм), які виконують функції як всередині судинного русла, так і поза ним.
Рис. 21.Мазок крові людини (забарвлення за Романовським) х 900. 1 — еритроцит; 2— сегментоядерний нейтрофільний лейкоцит; 3 — паличкоядерний нейтрофільний лейкоцит; 4 — юний нейтрофільний лейкоцит; 5 — еозинофільний лейкоцит; 6 — базофільний лейкоцит; 7 — великий лімфоцит; 8 — середній лімфоцит; 9 — малий лімфоцит; 10 — моноцити; 11 — кров'яні пластинки.
Рис. 22.Еритроцити (червоні кров'яні тільця).
Рис. 23.Пойкілоцитоз та анізоцитоз (забарвлення за Романовським)х 900: 1; 2; 3; 5 — пойкілоцити; 4; 6 — мікроцити; 7 — нормоцити; 8 — мікроцити.
Тромбоцити беруть участь у згортанні крові (їх фермент тромбопластин перетворює фібриноген у фібрин), утворюють тромб при пошкодженні судини (пластинки розпадаються, навколо них виникають нитки фібрину).
Тромбоцити зменшують проникність стінки судин, мають речовини, які звужують судини при їх пошкодженні.
Період життя тромбоцитів складає 5-8 днів. Завдяки властивості склеюватися, в мазках крові тромбоцити зустрічаються групами.
Кожна пластинка (тромбоцит) оточена плазмолемою і включає в себе:
— периферійну зону — гіаломер, який є основою пластинки і забарвлюється слабооксифільно. У ньому містяться мікротрубочки, які допомагають тромбоциту підтримувати форму;
— центральну зону — грануломер, який має вигляд базофільних зерняток у центрі пластинки.
Кров'яні пластинки мають випинання плазмолеми (вусики), якими вони зчіплюються одна з одною.
Цей процес відбувається при згортанні крові.
Лейкоцити (білі кров'яні тільця) складає група морфологічно та функціонально різноманітних формених елементів, що циркулюють у крові й беруть участь у захисних реакціях організму.
Всі лейкоцити є ядерними структурами сферичної форми. Ці клітини мають здатність активно рухатись, що відбувається за допомогою псевдоподій (виростів цитоплазми), при цьому їх форма може змінюватись.
Лейкоцити відіграють важливу роль у захисті організму від мікроорганізмів і чужорідних тіл, що проникають у кров або тканини.
Якщо чужорідне тіло має малі розміри, то лейкоцити фагоцитують його і перетравлюють, розщеплюючи своїми ферментами.
Крім того, лейкоцити беруть участь в утворенні імунних тіл.
Класифікація лейкоцитів базується на ряді ознак, серед яких провідною є наявність у їх цитоплазмі специфічної зернистості.
На основі цієї ознаки всі лейкоцити поділяють на гранулоцити та агранулоцити.
Гранулоцити (зернисті лейкоцити) характеризуються наявністю в їхній цитоплазмі специфічних гранул, що мають різне забарвлення (базофільне, оксифільне). Це, в свою чергу, дозволяє поділити гранулоцити на:
— базофільні;
— оксифільні (еозинофільні);
— нейтрофільні.
У гранулоцитах є й інший тип гранул — неспецифічні, або азурофільні (забарвлюються азуром і є лізосомами).
Ядра гранулоцитів звичайно сегментовані, менш зрілі їх види, що циркулюють у крові, мають паличкоподібне або бобоподібне ядро.
Нейтрофіли (нейтрофільні гранулоцити) — найбільш поширений вид лейкоцитів. Вони потрапляють у кров із червоного кісткового мозку, циркулюють у ній 6-10 год, потім мігрують у тканини, де функціонують протягом 1-2 діб.
Функції нейтрофілів полягають у знищенні мікроорганізмів і дрібних частинок, їх фагоцитозі і перетравленні. Вони здатні активно рухатись і мігрувати у вогнище запалення. Тому І.І. Мечніков назвав нейтрофіли мікрофагами.
Цитоплазматичні гранули нейтрофілів поділяють на первинні і вторинні.
Первинні (азурофільні або неспецифічні) цитоплазматичні гранули не є специфічними для нейтрофілів, оскільки зустрічаються і в лейкоцитах інших типів. Ці гранули більших розмірів, мають вигляд округлих або овальних мембранних структур.
Вторинні (специфічні) цитоплазматичні гранули мають дрібну зернистість, при забарвленні за методом Романовського набуває рожево-фіолетового кольору. Кількість специфічних гранул збільшується в міру дозрівання клітини.
Для нейтрофілів (нейтрофільних гранулоцитів) характерно:
— цитоплазма їх слабооксифільна, в ній містяться слаборозвинені органели;
— характерна наявність включень — глікогену, дрібних ліпідних крапель;
— ядро нейтрофільних гранулоцитів має неоднакову будову в клітинах різного ступеня зрілості;
— юні нейтрофіли мають бобоподібне ядро;
— ядра паличкоядерних нейтрофілів мають вигляд зігнутої палички або, букви S.
— ядра зрілих нейтрофілів складаються з 2—5 сегментів, що зв'язані перетинкою (сегментоядерний нейтрофіл);
— ядерні сегменти містять компактний хроматин (гетерохроматин).
Від одного із сегментів ядра нейтрофіла може відходити невеликий виріст, що має у жінок форму барабанної палички — це тільце статевого хроматину (тільце Барра).
Базофіли (базофільні гранулоцити) — найменш чисельні серед лейкоцитів. Вони потрапляють у кров з червоного кісткового мозку, циркулюють у ній від 6 год. до 1 доби, після чого мігрують у тканини. Базофіли менш рухливі, порівняно з нейтрофілами, вони майже не здатні до фагоцитозу.
Функція базофільних гранулоцитів полягає у синтезі та секреції біологічно активних речовин, таких як гепарин та гістамін, завдяки цьому вони беруть участь у регуляції процесу згортання крові та в алергічних реакціях.
Цитоплазма базофільних гранулоцитів забарвлюється слабооксифільно.
Специфічні (базофільні) гранули — великі, різноманітної (часто сферичної) форми, забарвлюються метахроматично (фарбуються у колір, який не є характерним для даного барвника) у темний червоно-фіолетовий колір.
Азурофільні гранули, порівняно малочисельні, є лізосомами.
Ядра базофільних гранулоцитів сегментовані або 8-подібні відносно щільні, але світліші, ніж у нейтрофілів та еозинофілів. їх нерідко важко розрізнити, оскільки вони маскуються яскраво забарвленими цитоплазматичними гранулами.
Еозинофіли (еозинофільні гранулоцити) містяться в крові у невеликій кількості, утворюються у червоному кістковому мозку, звідки потрапляють у кров, циркулюють у ній 3-8 год. Після цього вони залишають кровоносне русло і розміщуються в тканинах (переважно в шкірі, слизових оболонках дихального, травного і статевого трактів), де функціонують.
Форма еозинофілів округла, іноді цитолема має невеликі випинання. У харкотинні і носовому слизі зустрічаються еозинофіли у вигляді "клітин-медуз". їх цитоплазма забарвлюється слабобазофільно, містить розвинені органели, включення глікогену і гранули двох видів. Специфічні (еозинофільні) гранули забарвлюються у яскраво-рожевий колір, мають овальну форму, великі розміри. На субмікроскопічному рівні зрілі гранули містять щільні кристалоїдні структури, що розташовані уздовж гранул і занурені у дрібнозернистий матрикс.
Азурофільні (неспецифічні, первинні) гранули малочисельні, округлої форми, середніх розмірів, є лізосомами, що містять у собі ферменти. Вміст цих гранул зменшується у міру дозрівання клітини. Ядра еозинофільних гранулоцитів частіше сегментовані.
Еозинофіли відрізняються від нейтрофілів дещо меншою рухливістю і слабшою фагоцитарною активністю, разом з тим вони беруть участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, алергічних реакціях, у знешкодженні паразитів (гельмінти і найпростіші).
Агранулоцити (незернисті лейкоцити) не містять у цитоплазмі гранул, лише окремі клітини мають неспецифічні (азурофільні) гранули, а специфічні гранули відсутні. їх ядро має звичайно округлу або бобоподібну форму.
До агранулоцитів належать моноцити і лімфоцити.
Моноцити — найбільші серед лейкоцитів клітини, округлої форми. Вони утворюються у червоному кістковому мозку, звідки потрапляють у кров, де знаходяться від 36 год до 3-4 діб і є ще незрілими клітинами.
У тканинах під впливом мікрооточення і стимулюючих факторів моноцити перетворюються у різноманітні види макрофагів. Тому моноцити належать до макрофагічної системи організму.
Функції моноцитів у значній мірі пов'язані з їхнім перетворенням у макрофаги після міграції із судин у тканини, хоча частково вони можуть реалізуватися і самими моноцитами ще до цього перетворення. До них належать:
— захист і внутрішньоклітинне перетравлення різних відмерлих клітин, клітин, що старіють, постклітинних структур (в тому числі формених елементів крові), а також їх фрагментів;
— забезпечення реакцій неспецифічного захисту організму проти мікробів, пухлинних і заражених вірусами клітин;
— участь у специфічних (імунних) захисних реакціях.
Цитоплазма моноцитів займає велику частину клітини, слабобазофільна і забарвлюється в голубувато-сірий колір. У цитоплазмі видно дрібні неспецифічні азурофільні гранули — лізосоми.
Ядро моноцитів досить велике, розташоване ексцентрично, бобоподібної або підковоподібної форми, світле, з одним або двома дрібними ядерцями.
Моноцити рухливі, але здатні до адгезії.
Лімфоцити — один із основних видів лейкоцитів. Вони зустрічаються не лише у крові, їх особливо багато в лімфі.
Джерелом розвитку лімфоцитів є червоний кістковий мозок і лімфоїдні органи, із яких вони потрапляють у кров і лімфу.
Тривалість життя різних субпопуляцій лімфоцитів суттєво відрізняється і може бути від декількох годин до багатьох років.
Функції лімфоцитів:
— забезпечення реакцій імунітету — специфічного захисту від чужорідних і змінених власних антигенів. Лімфоцити є головними клітинами імунної системи;
— регуляція діяльності клітин інших типів в імунних реакціях, процесах росту, регенерації тканин.
Розміри лімфоцитів коливаються в широких межах. Виділяють три їхні групи, які відрізняються за своїми морфологічними і функціональними особливостями: малі, середні і великі лімфоцити.
Малі лімфоцити — найчисельніша група. їх вважають зрілими клітинами. Ядро малих лімфоцитів — кругле, овальне або бобоподібне, займає до 90 % площі клітини. Цитоплазма, що оточує ядро у вигляді вузького обвідка, забарвлюється базофільно. Вона містить порівняно слаборозвинені органели — рибосоми, полісоми, гранулярну ендоплазматичну сітку, центріолі, мітохон-дрії, азурофільні гранули — лізосоми, включення глікогену, окремі вакуолі.
Середні лімфоцити в крові людини складають близько 10 % усіх лімфоцитів. Морфологічно вони подібні до малих лімфоцитів, проте їх ядро світліше (містить менше гетерохроматину), цитоплазма займає відносно більший об'єм у клітині.
Великі лімфоцити у значній кількості зустрічаються лише у лімфоїдній тканині і відсутні у крові. Вони характеризуються відносно світлим (з переважанням еухроматину) ядром округлої або бобоподібної форми з чіткими ядерцями, великою слабобазофільною цитоплазмою з порівняно добре розвиненими органелами.
Залежно від виду імунних реакцій розрізняють Т-лімфоцити та В-лімфоцити.
Т-лімфоцити утворюються в тимусі і можуть у лімфовузлах та селезінці диференціюватися у Т-кілери (клітини-вбивці), які беруть участь в клітинному імунітеті — знищують генетично чужорідні клітини (трансплантовані, пухлинні).
Т-хелпери і Т-супресори, які беруть участь у регуляції гуморального імунітету.
Т-лімфоцити — клітини пам'яті, які зберігають інформацію про антиген.
В-лімфоцити забезпечують гуморальний імунітет, здатні перетворюватись в ефекторні клітини — плазмоцити.
При потраплянні в організм чужорідних речовин, антигенів, плазмоцити виробляють специфічні білки — імуноглобуліни (антитіла), які знешкоджують ці чужорідні агенти. В-лімфоцити живуть недовго (тижні, місяці) і становлять близько 20% усіх лімфоцитів крові.
Лімфа являє собою трішки жовтувату рідину, що протікає у лімфатичних капілярах і судинах. Вона складається із лімфоплазми і формених елементів (рис. 24).
Рис. 24. Мазок лімфи (забарвлення за Романовським) х 900:
І — еритроцит; 2 — великий лімфоцит; 3 — середній лімфоцит; 4 — малий лімфоцит; 5 — моноцит;
6 — нейтрофільний гранулоцит.
За хімічним складом лімфоплазма близька до плазми крові, але містить менше білка. Серед фракцій білка альбуміни переважають над глобулінами.
Лімфоплазма містить також нейтральні жири, прості цукри і розчини мінеральних солей NaС1, Na2С03, а також різні сполуки, до складу яких входить кальцій, магній, залізо.
До формених елементів лімфи належать лімфоцити (98 %), моноцити та незначна кількість інших видів лейкоцитів. Еритроцити зустрічаються рідко.
Лімфа утворюється в лімфатичних капілярах тканин і органів шляхом всмоктування тканинної рідини. Із капілярів лімфа тече у периферійні лімфатичні судини, далі — у лімфатичні вузли, потім у великі лімфатичні судини і вливається у кров. Через це склад лімфи змінюється.
Так, лімфа, що відтікає від шлунково-кишкового тракту, багата на жири, білки і цукри.
Лімфа, що проходить через лімфатичні вузли, збагачується агранулоцитами тощо. Тому розрізняють:
— периферійну лімфу (до лімфатичних вузлів);
— проміжну лімфу (після проходження через лімфатичні вузли);
— центральну лімфу (лімфу грудної та правої лімфатичної проток). Процес лімфоутворення тісно пов'язаний із надходженням води з крові у
міжклітинний простір і утворенням тканинної рідини. За добу у людини виробляється близько 1,5 л лімфи.
Дата добавления: 2016-09-20; просмотров: 1445;